Пісні, що з'явилися на світ під час війни.
Справді, якби ми уявляли народження революційних пісень у період 1954-1975 років, можливо, нам не варто уявляти собі студію звукозапису чи ноти на папері. Натомість, уявіть собі куточок лісу, маленьку хатину, військовий марш... Там музика писалася посеред щоденних рухів опору.
«О, Чионг Сон! На дорозі, якою ми йдемо, не видно жодного людського сліду / Золотий олень здивовано нахиляє вуха / Зупиняється на гірському перевалі, щоб послухати спів струмка / Зриває польову квітку, щоб приколоти її до капелюха на ходу…» Це дуже знайомі рядки з «Пісні Чионг Сон» (1968) композитора Тран Чунга, покладеної на вірш Зя Зунга. Що тут примітно, так це те, як серед труднощів і небезпеки пісня така яскрава та оптимістична? Так само, у пісні «Дівчина, яка відкриває шлях» (1966) композитора Сюань Зяо, з самого першого слова: «Йдучи нічним небом, зірки мерехтять / Чий співочий голос лунає крізь гори та ліси? / Чи це ти, дівчино, яка відкриває шлях? / Ми не бачимо твого обличчя, лише чуємо твій спів…» вона вже має сильний і прямий тон зі своїми швидкими ритмами, слова звучать як накази, але водночас такі життєрадісні.
Спільною рисою революційних пісень цього періоду є їхній оптимістичний дух, здебільшого жваві та яскраві мелодії. У цих піснях солдати обирають зустрічати труднощі з оптимізмом. І, можливо, це «ключ» до розуміння музики епохи опору.
Зберігаючи цей дух, ми можемо знайти його в багатьох піснях цього періоду, таких як: «Моя довга дорога через країну» (1966) Ву Чонга Хоя, «Сайгонська дівчина несе боєприпаси» (1968) Лу Нят Ву або «Дядько Хо йде з нами» (1969) Хью Тука... Навіть пісні, що схиляються до політичних чи ліричних тем, сповнені віри у світле майбутнє, як-от: «Червоне листя» (1974) композитора Хоанг Хіепа на вірш Нгуєн Дінь Тхі, наприклад.
Якщо й існує якесь знакове місце, що уособлює період опору американському вторгненню, то це, мабуть, гірський хребет Чионгшон. Чионгшон — це не просто стратегічний маршрут, а й символ, і музика сприяла створенню цього символу.
Пісня «Чиуонг Сон Схід, Чиуонг Сон Захід» (1969) Хоанг Хіепа, покладена на вірш Фам Тьєн Дуата, нагадує симетрію між Сходом і Заходом, між чоловіком і жінкою, між відстанню та близькістю. Слова тут стають літерами без паперу, долаючи відстань через музику. З іншої точки зору, «Звук гітари Та Лу» (1967) Хюй Тука відкриває культурний простір зі звуками гір і лісів, традиційних музичних інструментів, мелодій, пронизаних духом Центрального нагір'я…, створюючи щось особливе: ця війна не стерла ідентичність.
Настав день великої перемоги, війна закінчилася, країна об'єдналася, і музика знову вийшла на перший план, не для того, щоб підбадьорювати, а щоб виражати радість. «Ніби дядько Хо був присутній у день великої перемоги» (1975) Фам Туєна — одна з найособливіших мелодій: лаконічна, проста та легка для запам'ятовування, що робить її миттєво доступною для кожного. Саме ця простота дозволяє їй так потужно поширюватися. Тим часом «Повна радість нації» (1975) Хоанг Ха подібна до мініатюрного епосу. Мелодія розвивається, кульмінація наростає, а емоції спрямовуються від низу до висоти, як і шлях, який країна пройшла від війни до миру. Ці пісні не лише фіксують історичні моменти, але й формують те, як ми їх пам'ятаємо. Завдяки музиці радість — це не просто подія, а історичний момент, який можна відтворювати щоразу, коли грає мелодія.
Важливо, що ці пісні не відірвані від реальності; автори пісень та співаки безпосередньо залучені. Тому кожен текст несе в собі автентичність переживання, а не є уявною реальністю, і дуже відрізняється від неї.
Коли молодь продовжує писати історію
Цікаво, що сьогодні, в зовсім іншому контексті, патріотичні мелодії поступово повертаються. Вже не про війну, не про гірський хребет Труонг Сон, але дух все ще успадковується та продовжується. Хоча їх не можна порівняти з піснями, що витримали випробування часом, молоді артисти, використовуючи музичну мову своєї епохи, продовжують горду традицію революційної музики, щоб по-своєму розповісти історію батьківщини.
Гурт DTAP, що складається з молодих талантів, написав пісню «У моєму домі висить прапор» та випустив її у 2025 році, році таких значущих подій, як 50-та річниця визволення Південного В'єтнаму та возз'єднання країни, 80-та річниця успішної Серпневої революції та Національний день Соціалістичної Республіки В'єтнам. Прапор є центральним образом цієї пісні. Слова пісні «Старий урочисто стоїть під прапором / Дивлячись угору, згадуючи своїх старих товаришів / Дітей, що граються під прапором» поєднують минуле, сьогодення та майбутнє. Старий, що несе спогади про своїх товаришів, уособлює покоління, яке пережило війну. І навпаки, «діти, що граються під прапором» відкривають яскравий та повсякденний простір.
У своїй пісні «Продовження історії миру» (2023) композитор Нгуєн Ван Чунг не використав образ прапора чи будь-якого іншого символу воєнної епохи як центральну тему твору, а натомість розповів більш пряму історію: «Наші предки полегли, щоб ми могли мати мир у майбутньому». Нгуєн Ван Чунг якось поділився тим, що написав пісню з настроєм людини, яка стоїть перед пам’ятником героїчним мученикам, сподіваючись поєднати минуле та сьогодення.
Обставини створення фільму Нгуєн Хунга «Що може бути прекрасніше?» (2025) є досить особливими. Під час участі у фільмі «Червоний дощ» як актора, життя в обстановці, що відтворювала важкі роки боротьби наших предків за мир та національне возз'єднання, надихнуло митця написати «Що може бути прекрасніше?» з його простою, глибокою мелодією, схожою на щирі слова молодого солдата про мир та відданість своєї юності Вітчизні.
За останні роки молодь випустила багато патріотичних пісень, що оспівують батьківщину та націю, відображаючи гордість за продовження традицій своїх предків, і вони отримали широке сприйняття слухачів. Спільною рисою між двома поколіннями є вираження патріотизму та гордості за традиції боротьби проти іноземних загарбників; їх також об'єднує характеристика розповіді історій з точки зору тих, хто був до цього причетний. Однак різниця полягає в стилі оповіді. У той час як пісні епохи опору часто були прямими та зрозумілими, сучасні молодіжні пісні, як правило, м'якші та різноманітніші, поєднуючи електронну музику з різними іншими жанрами, що відповідає сучасним музичним тенденціям.
Очевидно, що революційна музика періоду 1954-1975 років не лише зберігає свою цінність та присутність у сучасному духовному житті, але й творчо розвивається сучасним поколінням музикантів. У той час як попереднє покоління писало та співало, спираючись на безпосередній досвід, кров, сльози та віру, сучасне покоління пише та співає, щоб вшанувати горду традицію, стверджуючи свою відповідальність та прагнення жити відповідно до того, що було передано.
Найважливіше не те, скільки пісень ми пам'ятаємо, а те, що ми запам'ятали з цих пісень. Зберігати оптимізм попри труднощі. Зберігати віру у спільні цінності. І підтримувати зв'язок з історією.
Музикант Нгуєн Куанг Лонг
Джерело: https://hanoimoi.vn/nhung-giai-dieu-vut-bay-cung-dat-nuoc-747924.html
Коментар (0)