Як змінилося друге покоління родини-«привида» в Тхань Хоа?

Репортери VTC News повернулися до району Тхат Тхань ( Тхань Хоа ) наприкінці квітня 2023 року, щоб дізнатися про життя родини, яку місцеві жителі називають «солдатами-привидами».

Після розмови в штаб-квартирі Народного комітету міста Ван Ду, пан Ле Ван Зунг, заступник голови Народного комітету міста, провів нас до сімейного саду пані Тхань, який колись вважався «недоторканним».

Слідом за паном Дунгом ми мимоволі здригалися, згадуючи зустрічі майже 6-річної давності.

В середині липня 2017 року, маючи бажання зайти всередину та побачити, як живе родина пані Тхань, пані Нгуєн Тхі Зунг, секретарка станції охорони лісу Тхань Ван, погодилася нас провести. Перш ніж вирішити ступити в «таємничий сад», ми також отримали багато попереджень від місцевих жителів.

Дехто каже, що пані Тхань побудувала сувору систему безпеки навколо саду. Крім того, члени родини пані Тхань часто ховаються в кущах, щоб підслухати. Якщо хтось вривається в сад, вони одразу з'являються з ножами та палицями в руках…

Оскільки небезпека завжди підстерігала, то, дізнавшись, що ми йдемо до будинку пані Тхань, пані Буй Тхі Муой, тодішня секретарка районного партійного комітету Тхат Тхань, тричі телефонувала репортеру, щоб попередити нас: « Ви повинні бути дуже обережними, переконатися, що тут безпечно, перш ніж заходити. Якщо ви добре не підготувалися, вам категорично не можна туди заходити ».

Побоюючись, що щось може піти не так, пані Муой доручила поліції комуни Тхань Ван та голові Народного комітету комуни, пану Ле Ван Зунгу, особисто допомогти репортеру. Крім того, деякі офіцери зі станції управління та охорони лісів Тхань Ван також були мобілізовані для надання підтримки у разі будь-яких незвичайних інцидентів.

Ближче до вечора небо похмуріло, через що в саду пані Тхань стало ще холодніше. Перш ніж вирішити зайти в сад з поля цукрової тростини по сусідству, група навмисно голосно розмовляла, щоб члени родини пані Тхань могли їх почути. Більше того, пані Зунг ще й гукнула. Вона назвала всі імена членів родини, але єдиною відповіддю був шелест листя.

Не побачивши відповіді, пані Зунг все ж вирішила провести нас у сад через головний вхід. Ця стежка була дальшою, але на ній було менше дерев. « Пані Тхань, Зунг, я тут, щоб вас провідати », — голосно гукнула пані Зунг, йдучи, ніби хотіла повідомити членам родини пані Тхань, що прийшла знайома.

Чим глибше ми заглиблювалися в провулок, тим безлюднішим ставав пейзаж. Комарі розліталися, як полова, відлітали, дзижчали у вухах. Будь-який шум з кущів та трави поблизу нас лякав. Коли група підійшла до першої крихітної хатини з восьми, поки ми озиралися навколо, крик «Стій!» раптом налякав усю групу.

Відразу після цього з кущів раптово вийшла постать, перегороджуючи шлях. Дивлячись на дивний одяг цієї людини, людина зі слабким серцем, мабуть, знепритомніла б.

Май Тхі Тхань, старша дочка місіс Тхань.

На ньому був полотняний капелюх, що закривав більшу частину обличчя, а голос у нього був низький, тому ми не могли розібрати, чоловік він чи жінка. Однак, після хвилини мовчання, пані Зунг зрозуміла, що це Май Тхі Тхань, старша дочка пані Тхань.

Відрізняючись від уявлень, окрім обшарпаного вигляду, пошарпаного капелюха та попелясто-блідої шкіри від багаторічного життя в темряві, Тхань говорив з ясною головою та прямою спиною. Тхань дуже чемно називав себе «племінником» і називав пані Зунг «тіткою». Однак, коли пані Зунг спробувала зробити ще один крок, Тхань суворо сказав: « Нікого не пускають без наказу! »

Незважаючи на спроби пані Зунг переконати її, Тхань був рішуче налаштований не дозволяти нікому перетинати залізний дріт, що блокував вхід до саду. Коли хтось із групи спробував нахилитися, Тхань підняв свою палицю, щоб заблокувати їм шлях, як колись охоронець біля воріт.

« Де твоя мати? Я хочу її побачити. Я давно її не бачила. Будь ласка, впустіть мене, тільки мене!» — благала пані Зунг. Однак, незважаючи на благання пані Зунг, обличчя Тханя залишилося незмінним. «Ні, без наказу ніхто не може зайти, включаючи мене. Скрізь мають бути правила. Тобі не можна заходити! » — твердо сказав Тхань.

Не маючи змоги переконати Тханя, нам не залишалося нічого іншого, окрім як відступити. Пані Зунг сказала, що Тхань зазвичай блокував нас на першому ж «вартівному посту». Будь-кому, хто намагався перетнути цей «бар'єр», достатньо було пройти лише дванадцять метрів, перш ніж раптово з'являвся Тоан. Тоан був сильним і мав кепський характер. Якби ми зустрілися з ним, сталося б щось погане.

Не маючи змоги потрапити до будинку пані Тхань, ми повернулися до будинку пані Зунг із питанням, чи жива пані Тхань, чи мертва? Чи дівчина на ім'я Тхань говорить правду про здоров'я членів родини?

Розмовляючи з нами, посадовці комуни Тхань Ван та працівники лісозахисної станції Тхать Тхань розповідали дивні історії, пов'язані з членами родини пані Тхань. За їхніми словами, протягом багатьох років, щоразу коли вони чули чутки про життя чи смерть тієї чи іншої людини в родині пані Тхань, вони одразу ж йшли дізнаватися правду.

Однак, як і нам, їм дозволялося лише «стояти зовні». Коли вони побачили, що наближаються люди, хтось із саду страшно попередив, тож ніхто не наважився йти далі.

Поки ми розмовляли, пан Фам Ван Хо, директор Ради з управління лісовим захистом Тхач Тхань, чоловік пані Зунг, повернувся з роботи. Співчуваючи нашому нетерпінню, пан Хо сказав, що ще раз повернеться до будинку пані Тхань з репортером.

Сидячи на задньому сидінні мотоцикла, пан Хо зізнався: « У минулому ми обманом вмовили її поїхати до психіатричної лікарні, але вона відмовилася і хотіла повернутися додому. Навіть коли ми купили їй ліки, вона відмовилася їх приймати і залишила їх собі. Навіть після втрати дитини вона все одно відмовлялася приходити до тями ».

Коли вони дісталися провулку, пан Хо не вийшов з машини, а в'їхав прямо у ворота пані Тхань. У цей час, побачивши, що хтось повертається, пані Тхань вибігла, щоб зупинити їх. Побачивши пана Хо та пані Зунг, пані Тхань трохи злякалася. Хоча вона була дуже засмучена, пані Тхань все ж не наважилася вчинити необачно щодо пана Хо.

Не зумівши їх зупинити, пані Тхань побігла покликати свого молодшого брата на допомогу. На цей час дощ припинився, і небо стало яскравішим, тому я міг чітко роздивитися їхні обличчя. Вони обидва були одягнені абсолютно однаково — у пошарпані, латані льотні костюми. На головах у кожного була в'язана плащ-кепка. Вони дуже були схожі на солдатів феодальної епохи.

Пан Хо сказав: « Чому ти так одягнений? Ти схожий на привида? Ти хороший учень, але не знаєш, як порадити батькам. Чи бачите ви когось, хто так живе в наші дні? »

« Бути хорошим учнем – це вже минуле. Я тепер інший. Нехай минуле залишиться в минулому. Ти також змінився. Ти пройшов шлях від охоронця до начальника. Багатство змінилося, мені більше не потрібно піклуватися про мою сім'ю », – сказала пані Тхань дуже сильними словами у відповіді пану Хо.

Не маючи змоги порадити пану Хо, Тхань та її сестра підійшли та витягли його. Вони несли дві палиці, тому ми не наважилися підійти ближче. Лише коли пан Хо був у дворі та стояв близько до стіни будинку, ми наважилися заговорити.

Коли молодший син пані Тхань зрозумів, що ми журналісти, він закричав: « Що ти робиш у цьому бідному місці, журналісте? Не кажи дурниць, бо боги тут розгніваються. Якщо в тебе є освіта, послухай мене і забирайся звідси !»

Поки пан Хо намагався відволікти двох дітей пані Тхань, ми скористалися нагодою поспостерігати за дивною архітектурою будинку. Посеред густо вкритого лісом пагорба, окрім будинку з гофрованим залізним дахом, де жила родина пані Тхань, вони також збудували навколо нього намети.

Ці хатини були настільки низькими, що навіть дитина не могла всередину потрапити. Усередині кожної хатини були натягнуті дроти. Особливістю була палиця з двома зубцями, розміщеними посередині.

Я не знаю, що ці речі для них означають, але навіть палиці в їхніх руках мають схожу форму. Тут, якщо ступити необережно, то спіткнешся через систему «шість залізних», яка тебе оточує.

Окрім чилі, родина пані Тхань також посадила маніок та гарбузові шпалери. Я також спостерігав за кількома курми, що бігали по саду. Можливо, це була їжа, яка служила їм на все життя. Але гарбузова шпалера тут також була дуже дивною. Усі палиці шпалери були вставлені догори дном. Тобто, основа була вгорі, а верхівка була встромлена в землю.

Я запитав свого сина Нгуєна Ван Тоана, чому він робить такі дивні речі. Спочатку він мовчав, але через деякий час тихо відповів: « На те є причина. Я не розумію, навіть якщо ви мені її поясните ».

Я продовжував питати: « Де могила Тама? » У цей час обличчя Тоана спохмурніло, він замовк і продовжував похмуро мовчати.

Я стояв поруч із досить великою колоною, яку підтримували сотні лемешів плуга. Насправді, колона була навіть вищою за стародавні червоні дерева в саду.

« Там, колись, я підійшов до крихітного червоного дерева, яке тепер виросло до таких розмірів. Але ви двоє все ще такі невігласи, відмовляєтеся прокинутися. Якщо ви двоє послухаєтесь, впустіть мене порадити вашій матері. Хіба ви не хочете одружитися, щоб продовжити сімейну лінію? Ви двоє повинні жити по-іншому, а не так нещасно ».

Почувши гучний голос містера Хо на подвір’ї, місіс Тхань нарешті заговорила: « Дядьку Хо, йдіть додому. Ви не маєте права знати про справи моєї родини. Не зліть мене. Виведіть своїх людей з мого дому. Ми можемо самі подбати про свої сімейні справи ».

Пан Хо мусив постійно підштовхувати її до розмови. Тільки коли вона заговорила, він знав, жива вона чи мертва. Понад десять років ніхто не бачив і не чув її, тому він хвилювався, жива вона чи мертва. Він був наляканий так само, як і Там, який помер, про що ніхто в родині чи сусідах не знав.

Пан Хо повернувся до пані Тхань і запитав: « Куди пішов тато? Дозвольте мені поговорити з ним! ». Після тривалого очікування, але все ще не почувши голосу пана Тханя, пані Тхань відповіла: « Мого тата немає вдома, його немає. Він повернувся в село, щоб отримати зарплату ».

У цей час жінка в будинку продовжувала говорити різким голосом: « Забирайтеся з мого дому негайно. Не зліть мене ».

Пан Хо був лагіднішим: « Я хвилювався за вас і вашу дитину, тому й прийшов запитати. Я радий знати, що ви все ще здорові. Ви обіцяли зустрітися зі мною та моєю дружиною у 2010 році, але чому ви досі не зустрілися? Я поїду додому сьогодні, а повернуся іншого дня ».

Перед тим, як піти, я простягнув руку Тханю та Тоану, щоб потиснути їм руку, але вони швидко відвели руки. « Навіщо тиснути руки? Бідні люди не тиснуть руки багатим. Наші брудні руки зіпсують ваші. Ідіть додому і більше сюди не повертайтеся », – сердито сказала Тхань, але її голос був типовим для хорошої студентки-літературознавця того часу, зауважив пан Хо.

Двоє дітей пані Нгуєн Тхі Тхань розповідають про своє теперішнє життя.

Мої спогади про зустрічі 6 років тому зникли, коли я почув гучний голос Ле Ван Зунга, який гукав: « Тоан, Тхань, ви вдома? »

« Пане Зунг? Що ви тут сьогодні робите? Кого ви привели з собою? » Серія запитань майже 40-річного чоловіка, щойно ми увійшли до саду, разом з його пильним та обережним поглядом, створили напружену атмосферу. Це була Май Ван Тоан — третя дитина пана Тая та пані Тхань.

« Ці двоє чоловіків хочуть прийти і запитати про ваші житлові умови ». Щойно пан Зунг закінчив говорити, перед нами з'явилася інша жінка — Май Тхі Тхань (сестра пана Тоана).

Те, як одягалися дві сестри Май Тхі Тхань та Май Ван Тоан, було таким же дивним, як і 6 років тому. Досі одягнені в ту саму вільну жовту льотну сорочку з довгими рукавами, у спеку понад 30 градусів Цельсія вони все ще покривали голови шапками, які самі зв'язали з волосіні, а поверх них носили капелюхи.

Здавалося, що вони все ще носили багато дротів та залізних кайданів. Найбільша відмінність між двома сестрами полягала в тому, що їхній колишній попелястий колір обличчя змінився рожевим, через що вони виглядали молодшими за свій вік.

Ми висловили бажання заглибитися в сад. Ми думали, що наше прохання буде рішуче відхилено, як і під час нашої останньої зустрічі 6 років тому, але ми досить швидко отримали згоду від Тханя та Тоана.

Через 6 років густий сад, змішаний з десятками низьких солом'яних хатин, був замінений рядами арахісу та зеленими кукурудзяними полями. Посеред землі стоїть зелений будинок з гофрованого заліза. Крім того, є 3 солом'яні будинки, які, за словами пана Тоана, є кухнею та курячою фермою.

Розповідаючи з нами про нинішнє життя двох сестер, пан Тоан відкрито сказав, що окрім фермерства та вирощування понад десяти курей у саду, він також працює за плату, виконуючи все, за що його наймають. Деякі сусіди найняли його для збору акацій у лісі за 300 000 донгів на день.

« Зібрані фрукти будуть доставлені на ринок або агентам для купівлі. Раніше мої батьки отримували зарплату, але тепер, коли вони померли, мені доводиться ходити на роботу. Раніше сім'я з чотирьох осіб мала витрачати 20 000 донгів на день на їжу, в основному їдячи рис з рибним соусом та сіллю. Тепер, коли ми йдемо на ринок, у нас є м'ясо та риба. Життя небагате, але бути здоровим – це вже достатньо », – сказав Тоан.

Образ містера Тоана, який вказує на кожне кукурудзяне поле, арахісове поле та зграю курей, ніби хизуючись результатами наполегливої ​​праці двох сестер, досить здивував нас. Можливо, якби не їхній дивний стиль одягу, було б важко впізнати двох охоронців забороненої землі минулого.

Коли його запитали, чи має він намір одружитися, Тоан голосно засміявся: « Правду кажучи, люди бачать, що я бідний, і втікають ».

Читайте частину 3: «Скарб» родини «привидів»

Підходячи до саду родини-"привида", репортер, окрім того, щоб дізнатися про теперішнє життя сестер Май Тхі Тхань та Май Ван Тоан, захотів побачити "скарб", захований у саду.

Джерело: https://vtc.vn/the-he-thu-hai-gia-dinh-am-binh-o-thanh-hoa-thay-doi-ra-sao-ar784214.html