80 років з часу втечі з в'язниці Хоа Ло.

Вісімдесят років минуло з часу історичної втечі з в'язниці Хоа Ло (березень 1945 – березень 2025). Колись темна в'язниця тепер стала історичною пам'яткою Хоа Ло в самому серці столиці, яка щодня приваблює багатьох відвідувачів.

Донині підземний водопропускний канал перед табором J, де товариш Чан Ту Бінь брав участь в організації втечі з в'язниці, все ще виставлений на історичному місці, слугуючи нагадуванням про солідарність та наполегливу боротьбу стійких комуністичних борців. Чан Ту Бінь був одним із перших 11 генералів Демократичної Республіки В'єтнам, якого підвищено до лав генералів у 1948 році.

Поворотний момент

Товариш Тран Ту Бінь, справжнє ім'я якого було Фам Ван Фу, народився та виріс у комуні Тьєу Донг, район Бінь Лук, провінція Ха Нам . З 1930 року він брав участь у керівництві боротьбою за права 5000 робітників каучукових плантацій у Фу Рієнг, Бінь Фуок, створивши історичний «Червоний Фу Рієнг». Пізніше його було заарештовано, засуджено до 10 років ув'язнення та заслано на острів Кон Дао. У 1936 році, під впливом Народного фронту, його було звільнено колоніальним урядом та поміщено під домашній арешт у рідному місті Ха Нам. Він продовжував свою таємну діяльність і був призначений до Північного регіонального комітету партії.

Товариш Тран Ту Бінь.
 

24 грудня 1943 року його знову заарештували, потім він спробував втекти в Ханамі, але невдало. У квітні 1944 року його перевели до в'язниці Хоа Ло ( Ханой ). Незважаючи на синці, біль, запаморочення та дезорієнтацію, товариш Бінь залишався напрочуд пильним та спокійним. Він впізнавав знайомі обличчя товаришів, які працювали з ним, зокрема товариша Тран Данг Ніня, який також був там ув'язнений.

У в'язниці Хоа Ло товариша Бінь доглядали за ним інші в'язні, які ділилися з ним їжею, щоб допомогти йому відновити здоров'я. Завдяки лікам, які його товариші зберегли та заховали, його здоров'я поступово покращувалося. Його обрали головою Комітету з питань діяльності – громадської організації, таємно керованої членами партії для проведення операцій та відкритої боротьби з ворогом у в'язниці.

Товариш Бінь користувався кожною нагодою, щоб поділитися своїми новознайденими знаннями зі своїми співкамерниками. Давня мрія про втечу з в'язниці стала ще більш нагальною. Одного вечора на початку березня 1945 року світло у в'язниці раптово згасло, пролунала стрілянина, а зовні пролунали кроки. Тюремний охоронець запанікував: «Японці... японці атакують!» В'язні вигукнули: «Японці та французи б'ються!» Це стало поворотним моментом у ситуації; передбачення Центрального Комітету про день, коли Японія витіснить Францію, щоб монополізувати Індокитай, збулося.

Товариші, які брали участь в керівництві Загальним повстанням у серпні 1945 року (зліва направо): Тран Ту Бінь, Нгуєн Кханг, Тран Куанг Хьюй, Ле Льєм.

Японці здійснили переворот проти французів, захопивши контроль над в'язницею Хоа Ло, але їхні дії були неорганізованими та недбалими. Регулярні процедури, такі як патрулювання, переклички та підрахунок в'язнів, були відсутні. Хаотична ситуація, спричинена зміною керівництва, створила надзвичайно сприятливе середовище, що зробило втечу надзвичайно важливою. Якби вони чекали довше, японці стали б більш утвердженими та організованими, не залишаючи жодної можливості. В'язні ламали голову, уважно слухаючи та шукаючи вихід. Деякі намагалися злитися з простолюдинами, інші ж перелізли через стіну, щоб втекти. Кільком жінкам-в'язням вдалося втекти, переодягнувшись та змішавшись з родичами, які приїхали до гостів… У ніч на 11 березня, після того, як товариш Тран Данг Нінь успішно втік, перелізши через стіну, товариш Бінь був у захваті від радості та полегшення, але він продовжував турбуватися про решту товаришів…

«Поки живий, пам’ятай цю мить; коли помреш, відзначай її».

У своїх мемуарах «Від Червоного Фу Ріенга до Ханойської осені» генерал-майор Чан Ту Бінь детально розповідає про вражаючу втечу в той «безпрецедентний» час: «Сонце зійшло надто швидко, я був так поглинутий думками, що знову не спав усю ніч! Я схопився, мій розум все ще був напружений планами втечі… Я зв’язався та розпитав інших товаришів, озираючись скрізь… Раптом я помітив квадратну цементну плиту на подвір’ї в’язниці із залізним кільцем посередині». У нього промайнула думка: це могла бути кришка підземної каналізації, і каналізація мала бути десь на території в’язниці. Це міг бути найкращий вихід у той момент, хоча він був би нелегким.

В'язниця Хоа Ло – місце історичної втечі у березні 1945 року.

Він негайно порадився з товаришами Цу, Ваном та Хоа і доручив їм розвідати каналізаційну систему. Того ж дня троє товаришів прокралися на подвір'я табору J, використовуючи кайдани, щоб відкрити кришку каналізації. Товариш Ван стояв на варті, поки менші товариші Хоа та Цу спускалися вниз. Через деякий час, почувши їхній звіт: «Ми можемо йти», Чан Ти Бінь терміново склав детальний план. Він подумки підрахував список товаришів, які підуть у першій хвилі, включаючи тих, хто мав серйозні вироки. «Є вихід, давайте готуватися», «Каналізація», «Ми підемо, коли увімкнеться світло», план втечі товариша Бінь таємно передали його товаришам, щоб вони могли всіляко підготуватися.

Близько 16:00 всім 29 товаришам, яких було призначено до першої групи, вдалося дістатися до табору J – місця, оточеного високими стінами, що робило його відокремленим і тому непомітним. Вже стемніло, і світло увімкнули. «Час», – наказав товариш Бінь відкрити шлюзові ворота, не забувши нагадати їм: «Пам’ятайте цей момент, якщо будете жити, вшановуйте цей момент, якщо помрете». Перша група, якою безпосередньо командував товариш Бінь, складалася з чотирьох товаришів: Хоа, Бінь, Ван і Туан. Шлюзові ворота були вузькими; їм доводилося низько нахилятися, щоб протиснутися крізь них. Усередині було темно, як смола, смерділо і було повно всілякого сміття. Але ніхто не звертав на це уваги; всі були зайняті просуванням уперед, іноді доводилося повзти.

Приблизно через 20 хвилин вони дісталися до отвору каналізації. Товариш Хоа зібрав усі свої сили, щоб підняти кришку люка та втекти, а за ним поспішили й інші. Вулиці були безлюдними. Розпізнавши це як отвір каналізації за в'язницею Хоало, біля квітника Ме Лінь, група швидко пішла за ним, попрямувавши до квітника та стрибнувши там у бомбосховище. У сховищі була калюжа води; вони зачерпнули воду, щоб швидко помитися та позбутися неприємного запаху, та переодягнулися в цивільний одяг. Наступні групи також розбіглися з каналізації, швидко знайшовши вихід.

З 11 по 16 березня 1945 року понад 100 товаришам вдалося втекти через цей підземний тунель. Це була друга, і водночас остання, втеча з в'язниці товариша Чан Ту Біня під час боротьби проти французького колоніалізму. Після цього він брав участь у керівництві Загальним повстанням 19 серпня 1945 року в Ханої та кількох провінціях Північної дельти.

У розмові з репортером газети «Народна поліція» пан Тран В'єт Чунг, син колишнього політв'язня Тран Ту Біня, розповів, що щороку його родина відвідує історичне місце в'язниці Хоа Ло, щоб вшанувати пам'ять його батька та товаришів, згадуючи дуже горду подію в історії наполегливої ​​боротьби в'єтнамських політв'язнів в імперіалістичних в'язницях.

Минуло вісім десятиліть, а свідків історичної втечі з в'язниці у березні 1945 року вже немає в живих. Однак винахідливість, кмітливість та креативність солдатів, які брали участь у втечі, досі резонують, слугуючи незмінним свідченням патріотизму та прагнення до свободи в'єтнамського народу. За словами пані Нгуєн Тхі Біч Тхуй, директорки Ради з управління реліквіями в'язниці Хоа Ло, на місці події продовжують організовуватися програми обміну, тематичні виставки та театральні вистави, щоб відтворити частини історичної втечі з в'язниці 1945 року, щоб сучасні покоління могли краще зрозуміти цінність миру та свободи.

Джерело: https://cand.com.vn/Phong-su-tu-lieu/80-nam-cuoc-vuot-nguc-hoa-lo-i766718/