Спогади про часи війни та пожеж

Залишивши свої сім'ї у двадцять років, вони відгукнулися на заклик країни, присвятивши свою молодість незалежності та свободі батьківщини. Навіть після закінчення війни спогади про цих солдатів з часів вогню та слави залишалися незабутніми.

Ветеран Хьюнь Тхань Санг (проживає в комуні Бен Люк) був зворушений, коли переглянув старі фотографії.

Від ненависті до рішучості взяти в руки зброю та боротися.

Одного мирного ранку у своєму простому маленькому будинку ветеран Хьюїнь Тхань Санг (народився 1954 року, проживає в комуні Бен Люк, провінція Тай Нінь ), з сивим волоссям, повільно наливав чай. Згадуючи роки війни, його очі дивилися вдалину, згадуючи своїх товаришів з окопів, де вони воювали. «Повернутися живим після війни було тим, про що я не наважувався думати в роки опору, бо тоді життя і смерть були крихкими, як нитка», – сказав пан Санг.

Пан Санг, який народився в родині з революційними традиціями, рано розвинув у собі патріотичний дух. У 1968 році, коли його троє старших братів загинули один за одним, нестерпне горе перетворилося на бойовий дух. «Охоплений ненавистю, я вирішив взяти до рук зброю, щоб боротися за свою батьківщину та разом з моїми товаришами повернути собі незалежність і свободу», – поділився пан Санг.

27 червня 1972 року він вступив до армії, приєднавшись до лав збройних сил безпеки в школі C51 Міністерства громадської безпеки на півдні, розташованій у Камбоджі. Після шести місяців виснажливої ​​підготовки він повернувся і був призначений на посаду командира відділення збройних сил безпеки в окрузі Бен Люк, провінція Лонг Ан .

У 1973 році, під час переїзду на базу в комуні Лонг Трач, район Кан Дуок, він та його товариші несподівано потрапили в засідку ворога. Хоча він був лише легко поранений, він ніколи не забував той момент життя і смерті. «Відчуття безпорадності від того, що я не можу врятувати своїх товаришів, переслідує мене й донині. Чим більше я був свідком жертви, тим більше я відмовлявся здаватися. Я був сповнений рішучості боротися до останнього подиху не лише за себе, а й за тих, хто загинув», – похмурим голосом згадував пан Санг.

Під час наступного рейду, після повернення на свою базу в комуні Ан Тхань, округ Бен Люк, його виявив ворог. Раптовий шквал куль обрушився на його сховище. «Вибухи були оглушливими, а пил і дим наповнювали повітря. Я відчув лише гострий біль, що розповсюджувався по всьому тілу, перш ніж знепритомнів. Важко поранений, мені довелося пролежати в лікарні цілий місяць», – розповів пан Санг.

Після возз'єднання країни, повернувшись до цивільного життя, ветеран Хьюїнь Тхань Санг продовжував робити свій внесок у розвиток батьківщини як офіцер Департаменту безпеки округу Бен Люк. Для нього мирний час не означав кінця його обов'язків, а радше продовження шляху захисту та збереження досягнень революції. У 2013 році він офіційно вийшов у відставку. Зараз, на схилі років, ветеран Хьюїнь Тхань Санг все ще зберігає якості солдата з минулого. Він часто нагадує своїм дітям та онукам жити праведно, чесно працювати, займатися самоаналізом для самовдосконалення та ні в якому разі не робити нічого, що могло б зашкодити честі та традиціям родини.

Славна пам'ять ветеранів – це не лише золота сторінка в історії країни, а й нагадування для сучасного покоління цінувати мир , жити з ідеалами та присвятити себе Вітчизні з усією пристрастю та відповідальністю.

Стійка жінка-посланниця

Колишня офіцерка зв'язку Нгуєн Тхі Бен (проживає в комуні Мі Тхань) відвідує поле – місце, яке колись тісно пов'язували з роками війни опору.

Пані Нгуєн Тхі Бен (нар. 1950, мешкає в комуні Мі Тхань) приєдналася до революції у віці 12 років. Вона служила зв'язковою в комуні Нхі Бінь, округ Тху Тхуа, провінція Лонг Ан. Її основні завдання включали доставку листів, новин та директив з вищих інстанцій до низових верств населення і навпаки.

Пані Бен розповідала: «Щодня я вирушала на свою місію, незважаючи на сонце чи дощ. Щоб уникнути виявлення ворогом, я часто обирала більш віддалені та складні стежки. Іноді я навіть бралася за закупівлю та транспортування припасів, зброї та боєприпасів для місцевих військ. Ті роки були неймовірно важкими, але надія на мир і незалежність була тією силою, яка допомогла мені подолати все».

У 1972 році, під час виконання завдання, її викрили, захопили в полон і жорстоко катували вороги понад вісім місяців. Незважаючи на побиття та ураження струмом, вона залишалася непохитною, відмовившись зрадити своїх товаришів, захищаючи їх та організацію.

У 1973 році вона знову потрапила до рук ворога. «У той час я була тяжко поранена, а потім захоплена в полон і ув’язнена. Мене перевели з в’язниць Тху Дик, Там Хіеп і Чі Хоа, а потім відправили на допит до Кон Дао. Протягом трьох років за ґратами я намагалася встигати за воєнною обстановкою та зберігати віру в день повної перемоги», – згадувала пані Бен.

«І тоді настав той священний момент – 30 квітня 1975 року, день визволення Півдня та возз’єднання країни. Коли я почула новину про те, що президент Дуонг Ван Мінь оголосив про капітуляцію, я була приголомшена, не в змозі висловити емоції в своєму серці. У той момент я плакала, але це були сльози радості перемоги, сльози переповненого щастя», – зворушливо згадала пані Бен. Після повернення мініатюрне тіло колишньої кур’єрки було вкрите шрамами війни. Після її мовчазного внеску та жертв заради революції пані Бен стала інвалідом війни четвертого ступеня.

Витримавши роки небезпечних та запеклих боїв, солдати без вагань віддали та пожертвували своєю молодістю заради незалежності та миру країни. Героїчні спогади цих ветеранів – це не лише золотий розділ в історії країни, а й нагадування сучасному поколінню цінувати мир, жити з ідеалами та робити свій внесок у Вітчизну з усією своєю пристрастю та відповідальністю.

Нху Куїнь

Джерело: https://baolongan.vn/hoi-uc-mot-thoi-hoa-lua-a199728.html