Рибний ринок рибальського села

Рибний ринок у прибережному селі. Фото: Фам Тоан

Рибальський ринок

Прибережні рибні ринки зазвичай працюють лише короткий час. Ринки рибальських сіл часто гамірні та жваві, проте швидкоплинні. Можливо, саме тому в народних піснях про кохання обстановка рибного ринку та вибір свіжих товарів стають цікавими метафорами «вибагливості» молодих людей протягом їхньої короткої юності.

«Коли ринок переповнений, ви скаржитеся, що червоний луціан прісний / Коли ринок закінчується, ви хвалите срібну креветку, кажучи, що вона смачна / Коли ринок переповнений, ви скаржитеся, що червоний луціан прісний / Коли ринок закінчується, вам доводиться купувати срібну креветку / Коли ринок переповнений, ви скаржитеся, що змієголова риба прісна / Коли ринок закінчується, ви купуєте сома.»

Ця народна пісня має багато варіацій, але всі вони побудовані навколо контрасту між «галасливим ринком» та «безлюдним ринком». Можливо, це зображення швидкоплинної природи молодості та життя, тим самим критикуючи суб’єктивне та нерішуче ставлення, яке призводить до ігнорування найкращого вибору. Оскільки «ринок» – це також «життя», похід на ринок, як і спроба вийти в життя, вимагає чіткого, але толерантного ставлення, мудрого вибору, розуміння та толерантності, щоб досягти гармонійних стосунків між покупцем і продавцем.

Вид сільського рибальського села. Фото: Нгуєн Дьєн Нгок

Спокійний та комфортний простір.

На відміну від неоднозначної та багатогранної природи народних пісень, прибережні рибальські села та рибальські ринки увійшли до середньовічної поезії як реалістичне середовище, слугуючи мірилом процвітання та миру сільської місцевості.

Король Чан Ань Тонг, повертаючись з походу на Чампу, зупинився на світанку в естуарії Фук Тхань (сучасний Нінь Бінь ), зобразивши мирну та поетичну сцену прибережного рибальського села у своєму вірші «Повернення з походу на Чампу, кидання корабля на якір в естуарії Фук Тхань».

У вірші зображено спокійне, але водночас поетичне рибальське село, що викликає глибокі думки солдата, який повертається з бою. Щойно переживши руїни війни, стоячи перед мирним пейзажем рибальського села на краю хвиль, серце зігрівається, на мить забуваючи образи конфлікту.

«Вишитий човен повертається додому, його дерев'яні чоботи зв'язані разом / Густа ранкова роса змочує солом'яний дах / Місяць щойно сходить над гірським селом, вкритим соснами / Червоні квіти рибальського села промайнули / Майорить безліч прапорів, море яскраво сяє / П'ять годин сурм і барабанів, небесний палац спускається / Біля вікна серце раптово зігрівається річкою та морем / Завіса більше не чіпляється за мрію про квіти» (Переклад Фам Ту Чау).

У той час як рибальське село в попередньому вірші зображено багатьма поетичними образами, у вірші 43 «Бао Кінь Кань Жой» Нгуєн Трай відтворює звуки рибного ринку, змішані з дзижчанням цикад, створюючи яскраву атмосферу сільського життя літнього дня.

«Жвавий рибний ринок рибальського села / Цвіркіт цикад у сутінках / Можливо, лютня Нгу грає одну ноту / Люди процвітають у всіх напрямках».

Середньовічна поезія часто більше натякає, ніж описує, тому, просто використовуючи інверсію та підкреслюючи «галасливі» звуки рибного ринку рибальського села, Нгуєн Трай оживив жваву атмосферу на доках та човнах, де покупці та продавці обмінювалися товарами та торгувалися, розбурхуючи мирну сільську місцевість.

Нгуєн Трай пережив двадцять років труднощів і страждань під час опору загарбникам династії Мін, будучи свідком неймовірного болю та страждань народу перед обличчям іноземного вторгнення. Тому для нього галасливі звуки рибальського сільського ринку вдень, хоч і прості, викликали глибокі емоції, бо мир було досягнуто ціною стількох кровопролиття. Жваві звуки сільського ринку також пробудили в ньому мрію володіти лютнею імператора Шуня, щоб зіграти пісню «Південний вітер», молячись про сприятливу погоду та рясний врожай.

«Де ж увечері затихають звуки далекого сільського ринку?»

Прості, але теплі звуки післяобіднього ринку у «Quốc âm thi tập» (збірці віршів Нгуєн Трая народною мовою) можливо, стали зворушливим прагненням Хюй Кана у «Tràng giang» під час руху «Нова поезія»: «Де чути звук далекого сільського ринку, що закривається вдень?»

Згадуючи рух «Нова поезія», не можна ігнорувати образ рибальського села на узбережжі Куангнгай , який глибоко закарбувався в серцях поколінь читачів: «Наступного дня на пристані зчинився метуш / Усе село метушилося, вітаючи повернення човнів» (уривок з «Батьківщини, Те Ханх»).

У «поетичній школі» сільської поезії руху «Нова поезія» Нгуєн Бінь, Ань Тхо та Доан Ван Ку виділялися як окрема гілка завдяки своїм образам та поетичному стилю, глибоко вкоріненим у сільських пейзажах Північного В'єтнаму. Тільки Те Хань «існував у своєму власному світі», а його зображення прибережних сіл Центрального В'єтнаму були пронизані багатим смаком моря.

Поезія Те Ханя проста, але завжди глибоко зворушує читача, переповнена звуками, образами та ароматами його батьківщини. Тільки той, хто живе з тривогою в очікуванні моря, може по-справжньому зрозуміти суворість рибальської професії: «Чоло, стікаюче гірким потом / Незліченні життя поховані в холодних, темних глибинах» («Перед морем», Ву Куан Фуонг). У цьому складному підкоренні океану рибалки «виліплені» Те Ханем такими ж міцними, як статуї Одіссея: «Рибалки із засмаглою шкірою / Всі їхні тіла випромінюють аромат далеких земель».

Ці прибережні рибальські села в Центральному В'єтнамі не лише яскраво залишаються в душі Те Ханя, але й знову оживають у пам'яті поета Тху Бона під час опору американській війні: «Несучи вантажі риби, що сяє срібним світлом / Ноги швидко поспішають / На спокійному березі ти голосно співаєш / Приплив піднімається, коливаючи рибальські човни / У день твого від'їзду я обіцяв повернутися / Сіль моря залишається солоною назавжди, коханий мій / Пам'ятай мене, пам'ятай човен, що коливає хвилі / Маленьке, ніжне вітрило на тлі горизонту» (уривок з епічної поеми «Пісня птаха Чо-рао», Тху Бон).

Хоча дія відбувається на тлі величного, залитого сонцем Центрального нагір'я, епічна поема Тху Бона «Пісня птаха Чо-рао» розширює вимір країни через безмежний простір ностальгії. У сні солдата, закутого в американську тюремну камеру, є образ прибережної батьківщини, що кишить креветками та рибою, і палке кохання дівчини з «душею, як морські хвилі».

Озираючись на образ рибальського ринку у в'єтнамській поезії, як стародавній, так і сучасній, ми бачимо, що рибальське село — це не просто звичний фон, що формує в'єтнамську душу. У цьому просторі приховані незліченні думки та прагнення людей до мирного, процвітаючого життя, переплетені з героїчним та романтичним бажанням підкорити природу.

Серед виру урбанізації ми сподіваємося, що звуки «рибного ринку рибальського села» продовжуватимуть лунати, забезпечуючи основу для життя нації, нагадуючи про її коріння: «Море дає нам рибу, як материнське серце / Виховуючи наше життя з самого початку» (Хуй Кан).

Джерело