Це створює нагальну стратегічну вимогу для країн Перської затоки: диверсифікувати судноплавні маршрути будь-якою ціною.

Блокада Тегераном Ормузької протоки порушила 20% світових поставок нафти та скрапленого природного газу (СПГ). Ця подія спричинила безпрецедентні збої в енергетичній промисловості регіону, змусивши країни скоротити виробництво приблизно на 11 мільйонів барелів нафти на день та закрити численні нафтопереробні заводи та установки СПГ.
Хоча США та Іран домовилися про переговори щодо довгострокової мирної угоди, ризик майбутнього закриття протоки залишається реальною загрозою для регіональної та світової економіки. Тому розробка альтернативних маршрутів експорту енергії, хімікатів та добрив стала пріоритетом для країн Перської затоки.
Саудівська Аравія є яскравим прикладом переваг будівництва нафтопроводів в обхід Ормузької протоки. До конфліктів на Близькому Сході найбільший у світі експортер нафти транспортував приблизно 60% свого експорту до порту Янбу на Червоному морі через транснаціональний трубопровід з узбережжя Мексиканської затоки. Національна нафтова компанія Saudi Aramco розпочала будівництво цього 1200-кілометрового трубопроводу в 1980-х роках, щоб пом'якшити потенційні перебої з постачанням.
Ця стратегічна підготовка дала відчутні результати. Міжнародний валютний фонд (МВФ) прогнозує, що економіка Саудівської Аравії зросте на 3,1% у 2026 році. Натомість, економіка Катару, країни, яка не має альтернативних шляхів експорту нафти та СПГ, може скоротитися на 8,6% цього року.
Інші країни регіону також впроваджують аналогічні рішення. Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ) частково зменшили свою залежність від Ормузької протоки завдяки нафтопроводу до порту Фуджейра. ОАЕ також наполягають на будівництві другого трубопроводу, щоб подвоїти експортні потужності через цей порт до 2027 року.
Тим часом Ірак залишається у скрутному становищі через те, що значна частина його виробництва зосереджена на півдні, а також через його сильну залежність від Ормузької протоки. Влада розглядає можливість модернізації та розширення північних експортних маршрутів через Туреччину та Сирію, але безпекові та політичні чинники продовжують залишатися основними перешкодами.
Тим часом Катар і Кувейт стикаються з більш складним викликом через відсутність альтернативних експортних маршрутів на своїх територіях, що змушує їх покладатися на транзитну інфраструктуру через сусідні країни.
Для Катару, провідного світового експортера ЗПГ, доступ до районів за Ормузькою протокою вимагає будівництва трубопроводів через ОАЕ до Фуджейри чи Оману, або через Саудівську Аравію до Червоного моря. Усі ці варіанти мають значні геополітичні та комерційні змінні.
Розвиток цих маршрутів також робить Катар сильно залежним від Саудівської Аравії або ОАЕ, країн, які мають часом напружені відносини з Дохою. Кувейт стикається з подібною ситуацією, оскільки розробка альтернативних експортних маршрутів, безумовно, вимагатиме глибшої енергетичної інтеграції з Саудівською Аравією.
Ще однією реакцією, яка привертає увагу, є географічна диверсифікація за межі Близького Сходу. Національні нафтогазові компанії країн Перської затоки дедалі більше розширюють свої закордонні операції, щоб захиститися від регіональних збоїв. Qatar Energy та Abu Dhabi National Oil Corporation (ADNOC) лідирують у цій тенденції, створюючи міжнародні портфелі, що охоплюють нафту, газ та відновлювану енергетику.
За словами підприємств, придбання часток у видобувних активах, нафтопереробних заводах, установках ЗПГ та сховищах за кордоном забезпечить стабільний потік доходів та зменшить ризик від коливань у регіоні Перської затоки. Прогнозується, що ця гонка диверсифікації призведе до реструктуризації міжнародних альянсів, зміни урядових стратегій та перенаправлення інвестиційних потоків на десятиліття вперед.
Джерело: https://znews.vn/cuoc-dua-ne-eo-bien-hormuz-post1662901.html









