Зовнішній вигляд Ханоя в сучасну епоху, як його видно через книги.

Історія про зруйнування останньої солом'яної хатини на вулиці Поля Берта (нині вулиця Транг Тьєн) у січні 1888 року зафіксована у книзі « Ханой у сучасну епоху».

Ця публікація обсягом 524 сторінки узагальнює дослідження автора Дао Тхі Дьєна про перетворення Ханоя на сучасне місто західного стилю, столицю Французької Індокитайської федерації наприкінці 19-го та на початку 20-го століть. Зміст відібрано з наукових звітів та серії статей автора про Ханой, опублікованих у різних газетах, журналах та на веб-сайті Національного архівного центру I, на основі... той/та/те Документи з підрозділу, що датуються французькою колоніальною епохою.

Книга була опублікована видавництвом Nha Nam 29 вересня на честь 70-ї річниці визволення Ханоя (10 жовтня 1954 р. - 10 жовтня 2024 р.). Фото: Національний архівний центр I

Твір поділено на дві частини, починаючи з подій двох нападів на Ханой французької експедиційної армії у 1873 та 1882 роках. Це вважається ключовим періодом у формуванні вигляду міста.

Згідно з документом Андре Массона в книзі Ханойський кулон — це період героїв (1873-1888), одразу після захоплення цієї території в 1883 році, піхотна рота під командуванням капітана Ретрувея була розміщена на Палац Кінь Тхієн. У Ретроувеї чудово різьблені колони були покриті «жахливими стінами з бійницями».

Авторка згадує про розширення та планування Французького кварталу у західній частині Ханоя з його колишньої цитаделі наприкінці 19 століття. Крім того, вона згадує про присутність Поля Думера у 1897 році, коли він прибув до Ханоя, щоб обійняти посаду генерал-губернатора. 20 січня 1900 року було засновано Французьку школу далекосхідних досліджень для охорони історичних пам'яток на всьому півострові Індокитай, включаючи Ханой.

Це остання фотографія, що демонструє недоторкану архітектуру цитаделі Ханоя. На передньому плані — озеро Елефант, а на порожній ділянці землі поруч із ним зараз розташоване посольство Китаю. Фото: Національний архівний центр I

Процес перетворення Ханоя з концесійної зони на «французьке місто» показано у другій частині. Автор організовує 35 статей у вісім підзаголовків, зокрема: Концесійні зони, межі міста та адміністративна організація, транспорт, вулиці та їх назви, культура та суспільство , освіта, захист ландшафтів та історичних пам'яток, будівництво та розширення міста.

Пані Дао Тхі Дьєн зазначила, що процес міського розвитку здійснювався колоніальним урядом паралельно у двох сферах: формування адміністративних меж шляхом визначення та розширення меж міста, а також побудова системи управління, що складається з двох організацій: міської ради та суду міського губернатора.

Транспорт Ханоя за часів французької колоніальної імперії зображено у статтях про походження трамваїв та рикш, а також про те, як вони використовувалися. Згідно з деякими західними документами, вигляд міста поступово європеїзувався у 19 столітті. Процес урбанізації очевидний у таких важливих подіях, як знесення останніх солом'яних хатин на вулиці Поля Берта у січні 1888 року. У 1891 році в Ханої з'явився льодогенератор. З 1897 року дороги міста були вимощені гравієм, побудовані тротуари, підземна каналізація, а також завершено прокладання систем електропостачання та водопостачання.

У період 1920-1945 років Ханой розширився на південь (до району озера Бей Мау), і з'явилося багато будівель, таких як Музей Луї Фіно (нині Національний музей історії), Департамент фінансів Індокитаю (нині Міністерство закордонних справ) та лікарня Рене Робена (нині лікарня Бах Май).

Маршрут Мандарин (пізніше перейменований на вулицю Хан Лонг, тепер вулицю Ле Дуань). Фото: Національний архівний центр I

В кінці книги автор додає додаток, що містить: Таблиця назв вулиць, площ та парків у Ханої до та після 1954 року. Короткий список французьких діячів, чиї імена використовувалися для назв вулиць, площ, садів та деяких будівель у Ханої до 1954 року. Наприклад, вулиця Бійня існувала до 1895 року, до 1930 року називалася вулицею 159, змінилася на вулицю Дуонг Тхі Ай (1945), вулицю Луонг Єн (1951), а з 1954 року і донині є вулицею з такою ж назвою.

Крім того, авторка надає деяку нову інформацію, таку як той факт, що міст Лонг-Б'єн був спроектований і побудований Дайде та Пілле, а не Гюставом Ейфелем, як багато хто помилково вважає. Вона робить цей висновок на основі документів з Національного архівного центру I, включаючи протоколи торгів та указ генерал-губернатора Індокитаю про обрання Дайде та Пілле офіційним підрядником.

Пані Дао Тхі Дьєн народилася та виросла в Ханої, з якими пов'язано багато спогадів про квітковий сад Ханг Дау та шум трамваїв вздовж вулиці Куан Тхань. Для неї вулиці столиці стали невід'ємною частиною дитинства. «Я хочу висловити свою глибоку любов до Ханоя в цій книзі», – сказала авторка.

Відвідуючи презентацію книги вранці 29 вересня, професор і народний вчитель Ву Дуонг Нінь зазначив, що, окрім надання інформації, автор поєднує аналіз та оцінку ролі колоніального уряду та його методів адміністративного управління, як це показано в документах та офіційних листах. Професора також вразив додаток, у якому перераховано назви вулиць до та після 1954 року. «Доктор Дао Тхі Дьєн знайшла свій унікальний шлях, заглибившись у багато історичних подій Ханоя через книгу», – зазначив він.

Автор Дао Тхі Дьєн на заході вранці 29 вересня. Фото: Тхуї Ханг

Авторці, Дао Тхі Дьєн, 71 рік. Вона закінчила Ханойський університет зі спеціалізацією з всесвітньої історії (1970-1975) та співпрацювала в Національному архівному центрі I (1975-2008).

Вона є авторкою численних трактатів. Ханой через документи та архівні матеріали (1873-1954) (головний редактор) Система правових документів щодо будівництва та управління містом Ханой з 1885 по 1954 рік. Автор також брав участь у складанні інших книг. Історичні хроніки Тханг Лонг - Ханой, Західного кварталу Ханоя у першій половині 20 століття через кадастрові документи та адміністративні топоніми Тханг Лонг - Ханой (з початку 19 століття до теперішнього часу) .

Джерело: https://baoquangninh.vn/dien-mao-ha-noi-thoi-can-dai-qua-sach-3321838.html