Під літнім місячним світлом

Під літнім місячним світлом сільський пейзаж справді мирний і веселий. Місяць, немов срібний диск, повільно піднімається з-за бамбукового гаю на краю села, його срібне світло огортає хутір, роблячи все мерехтливим і чарівним. Місячне світло освітлює ряди бетельових дерев, відкидаючи тіні на ніжні солом'яні дахи, сади та провулки. Ряди казуарин по обидва боки дороги відбиваються на землі. Сільська дорога виблискує. Поверхня ставка спокійна, як дзеркало, відбиваючи повний місяць і коливаючі тіні дерев. Дме прохолодний вітерець, атмосфера повітряна та спокійна, разом з ніжними дотиками місячного світла.

Ілюстрація: В'єт Хунг

Коли я був дитиною, у селі не було електрики. Вечорами селяни запалювали лише олійні лампи. Усе виробництво та щоденні справи відбувалися під місячним світлом. Під час пікового сезону збору врожаю місяць був близьким другом фермерів. Прохолодними вечорами люди виривали арахіс, збирали кукурудзу та здували джут під місячним світлом. Під час збору врожаю сім'ї приносили зібраний рис і складали його у дворі, обмолочуючи його лише вночі за допомогою перфорованої кам'яної ступи; пізніше були введені молотарки з ножним приводом. Величезні купи рису поступово опускали разом з кошиками, повними ароматного рису, який потім просіювали та відкладали в куток двору для сушіння наступного ранку. Під час сезону збору врожаю спекотна літня погода означала, що для своєчасної посадки люди виходили садити рис під місячним світлом. Вже о 3-й чи 4-й годині ранку можна було почути, як люди перегукуються. На полях місячне світло мерехтіло на фігурах людей з кошиками, що погойдувалися вгору-вниз на нерівних краях рисових полів. Місячне сяйво розсіювалося по полях. Повітря наповнювали шепіт розмов. Шелест виривання сіянців рису та струшування ґрунту. Потріскування садіння розсади в полі змішувалося з кваканням жаб та ропух. Небо було безмежним, вітер сильний, місяць яскраво світив, а прохолодна, легка атмосфера, здавалося, знімала втому.

Робота в полі закінчилася, що знаменує кінець сільськогосподарського сезону. У місячні ночі вся родина збиралася за простою трапезою. Після вечері ми ставили бамбукове ліжечко або розстилали килимок у дворі, щоб дивитися на місяць. Щоразу я згадував легенду про баньян та Цуоя, наспівуючи кілька рядків дитячої пісеньки: «Цуой сидить біля основи баньяна / Дає буйволам їсти рис, кличе свого батька...». Сусіди приходили, сиділи разом у дворі, жваво базікали, попивали чай та обговорювали, як доглядати за рисом, картоплею, свинями та курми. Старий спостерігав за місяцем, щоб передбачити погоду: «Гіроль навколо місяця означає посуху, розсіяний місяць означає дощ», час від часу віддаляючись від старих історій. У дворах і провулках діти галасливо гралися; хлопчики грали в квача та хованки; дівчатка грали в уявні ігри та квача із зав'язаними очима. На складському подвір'ї кооперативу група людей практикувала спів і танці. Їхній веселий сміх лунав по всьому маленькому селу. Легкий вітерець ніс ніжний аромат бетелю та квітів жасмину, роблячи повітря ще свіжішим та прохолоднішим. Вдалині цвірінькання цвіркунів та шелест листя на вітрі створювали мелодійну симфонію сільської місцевості. Місячне світло лилося сільськими провулками та завулками, просочуючи листя та розкидаючи калюжі світла на землю. Кожен куточок саду та ставка сяяв простим, поетичним шармом. Молоді чоловіки та жінки збиралися на краю села, щоб насолодитися вітерцем та поспілкуватися. Закохані пари шукали затишні місця, щоб шепотіти ніжні слова про свою прихильність. У тиші ночі місяць, здавалося, був свідком незліченних романтичних зустрічей та залицянь.

Пустотливі діти, втомлені від ігор, збиралися біля баньяна на полі, щоб шпигувати за молодими парами, які зустрічалися та знайомилися одне з одним. Стародавній баньян, його сучкуватий стовбур давав прохолодну тінь, вважався священним і місцем збору різних духів вночі. Проте багато сміливих юнаків все ще приходили сюди вночі, щоб провести час зі своїми подругами. Одного вечора я разом з Даном та Вуо крадькома пробирався узбіччям дороги, зарослим ананасовими кущами та бур'янами. Грунтова дорога була нерівною та вибоїстою. Півмісяць висів над бамбуковим гаєм, розкидаючи блідо-жовті цятки, немов полову, на дорозі. Підходячи до баньяна, ми почули шепіт та хихикання. Ми з Даном тихо підкралися ближче. У мерехтливому місячному світлі кремезний, широкоспиний чоловік з коротким волоссям обіймав дівчину. Це був явно Буонг з села в кінці. Буонг жив один, заробляючи на життя ловом вугрів; він був високий і мускулистий. Дівчину звали Мат, світлошкіра та повненька, тому багато чоловіків були нею захоплені. Працюючи в полі, Мат засукала штани, оголивши свої пружні стегна. Вони були захоплені коханням, коли раптом темна постать з мішком на голові зістрибнула з верхівки дерева, голосно кричачи. Буонг, наляканий, втік, залишивши дівчину, яка видала моторошний крик. Ми всі розбіглися в паніці... Через кілька днів ми дізналися від селян, що темна постать з мішком на голові — це Ту, син містера Банга, голови кооперативу. Ту був дратівливим, потворним і розпусним плейбоєм. Він дуже любив Мат і неодноразово намагався залицятися до неї, але безуспішно. Ображений Ту багато разів сварився з Буонгом. Тієї ночі він влаштував засідку на Буонга з верхівки баньяна, щоб налякати його від Мата...

Яскраві образи та давні історії викликають незабутні спогади, солодкий смак часів труднощів та відсталості. Місяць, близький та дорогий, глибоко вкорінений у духовному житті сільських жителів, пов'язаний з їхнім повсякденним життям, діяльністю та виробництвом. Його ніжне світло, як близький друг, зберігає безліч мирних дитячих спогадів, наближає душу до природи та сприяє більшій любові до сільського життя.

Багато місячних ночей минуло. Я вже не та дитина, якою був колись. Мовчазне місячне сяйво все ще світить на людство. Але метушня життя та численні турботи змусили людей забути про місячне сяйво. Життя в матеріальному комфорті змусило багатьох поступово забути про місячне сяйво. Виросли села з величними будівлями, а високовольтні вуличні ліхтарі затьмарюють позачасовий спокій місяця. Діти сучасного покоління, закінчивши навчання, вже не граються під місячним сяйвом, як наше покоління, а натомість поглинуті онлайн-іграми, прикуті до екранів телефонів і комп'ютерів... Хоча багато хто забув місячне сяйво, я досі пам'ятаю старі місячні ночі, історії та образи мого улюбленого села. Тому що місячне сяйво мого рідного міста закарбувалося в моїй пам'яті, тому що глибоко в моїй душі завжди є особливе місце, відведене для дитячих спогадів і дорогих місячних ночей.

Сьогодні ввечері я знову вийшов у двір, щоб подивитися на місяць. Місяць низько висів у безкрайньому небі. Бамбукові гаї та сосни все ще шелестіли на вітрі. Місяць залишався ідеально круглим, осяваючи світ своїм золотим світлом. Тільки минулі роки давно минули. Шелест вітру звучав як зітхання, ностальгічне сумування за минулою епохою. Моє серце нило від туги за срібним місячним світлом рідного міста, за радісним сміхом дітей, за місячними ночами, сповненими теплою прихильністю родини на моїй коханій батьківщині.

Фам Дук

Джерело: https://baohungyen.vn/duoi-anh-trang-he-3195958.html