У грі «Бай Чой» пан Х'єу веде гру за допомогою різних кумедних витівок, зокрема загадок, де гравці знають назву карти, що викривається. Ці загадки іноді прості та зрозумілі, але багато з них також дотепні та жартівливі, що змушують глядачів реготати.
Фестиваль Бай Чой під час Тет у Пху Му, колишня провінція Бінь Чон
Фото: Дао Тьєн Дат
Походження братів Хіеу.
У Південно-Центральному регіоні існує зворушливий народний вірш: «Ходімо пограємо в Бай Чой (традиційну в'єтнамську карткову гру) / Нехай дитина плаче, поки не вийде пуповина». У Бінь Діні (раніше) це звучить так: «Коли настає Тет і у нас є вільний час, ми повинні грати / Бай Чой — популярна гра всюди / Люди кричать і радіють схвильовано / Чуючи барабани, що підбадьорюють нас, ми колишемо своїх малюків / Незважаючи на те, що ми натикаємося на кущі / Подивимося, що крикне майстер гри на новий рік».
Молоді матері, деякі дозволяють своїм немовлятам плакати, поки не випинаються пуповини, інші, незважаючи на стихію, поспішають якомога швидше, щоб встигнути на фестиваль. Ці молоді матері не є азартними гральцями; вони хочуть зануритися в атмосферу фестивалю Бай Чой, або, кажучи прямо, їх полонить... співак і виконавець, пан Х'єу. «Подивимося, що пан Х'єу співатиме на Новий рік». Ця співачка, яку він використовує на фестивалі Бай Чой, має таку потужну привабливість. Звідки взявся пан Х'єу, що він може зачарувати навіть заміжніх жінок з немовлятами на руках?
У давнину юнаки та дівчата в сільській місцевості співали місячними ночами пісні-заклики. Вони співали, товчучи рис або переносячи землю для будівництва фундаментів будинків у селі. Якщо сама робота полягала лише в перенесенні землі або товченні рису, вона швидко набридала, тому вони винайшли мистецтво співу та закликів. Багато найкращих народних пісень та прислів’їв, що передавалися з покоління в покоління, виникли завдяки цим «співочим сесіям під час праці».
Пан Хієу (праворуч на фото) на фестивалі народної гри Bài Chòi.
Фото: Тран Данг
На народних співочих сесіях, що проводилися в ті трудові дні, завжди знаходився хтось із особливим талантом. Це були люди, які могли швидко імпровізувати, розумно реагувати та адаптуватися до ситуації, яку представляв «претендент». «Фенікс пролітає повз ринкову хатину / Я питаю тебе, чи маєш ти вже дружину? / Тримає аркуш паперу, щоб захиститися від дощу / Як мені не намокнути? Я відповідаю: я ще не одружений». Дівчина загадала загадку, добре знаючи, що хлопець зі співочої групи не зможе відповісти, бо як аркуш паперу може захистити його від дощу? Але тут переміг чоловік. Жінка заспівала: «Моє тіло як яблуко з заварним кремом / Розміщене на вівтарі Будди, дракони та балдахін забезпечують тінь». Чоловік відповів: «Моє тіло як кажан / Літає вгору-вниз, грайливо хапає та грається з яблуком з заварним кремом». І так вони продовжували свій обмін репліками всю ніч, іноді забуваючи про своє головне завдання – вирівнювати землю або товкти рис у місячні ночі.
Ці співаки «Хіеу» поступово з’являтимуться на таких співочих сесіях із закликом та відповіддю, а потім вони захоплять простір і час на народних співочих зібраннях Бай Чой.
Пан Хіеу дуже талановитий.
Окрім швидкого та відповідного реагування на контекст пісні суперника, пан Х'єу також повинен вміти імпровізувати куплети в різних стандартних поетичних формах, правильно римуючи, щоб захопити аудиторію. Привабливість гри полягає саме в цьому. Він може годинами безперервно хвалитися та вихвалятися, але якщо ці куплети не римуються або не мають ритму, вплив гри значно зменшиться. Однак, якщо всі куплети, які він «виконує» в грі, римуються, дотримуючись шести-вісімметрового метру чи його варіацій, або навіть дотепних віршів із п'яти слів, веселощі будуть нескінченними. Гравці «винагороджуватимуть» пана Х'єу безперервними оплесками. Це те, що не кожен може зробити, навіть відомі поети мають з цим труднощі.
Фестиваль народного мистецтва Бай Чої в Центральному В'єтнамі
Фото: Дао Тьєн Дат
Пан Х'єу не лише вправно володіє різними формами поезії та народних приказок, але й стежить за поточними подіями, співаючи вірші, які точно відображають витягнуті карти, водночас доречні до подій, що відбуваються в його рідному місті. Він веде історію до назви витягнутої карти за допомогою римованих та простих віршів, проте вони містять глибокі життєві уроки та моральні думки. Тому вірші, які пан Х'єу виконує в грі, – це не просто звичайні вислови для хвилинної розваги, багато з них спонукають слухачів до роздумів. Саме в цьому полягає захоплива та приваблива природа пана Х'єу в грі Бай Чой.
Гнучкість віршів
Кожна карта, яку пан Хієу називає в грі Бай Чой, відповідає одному або кільком римованим віршам. Це відрізняється від ранніх ігор Бай Чой. У ті ранні часи, коли витягували карту, гравці просто називали її назву. Наприклад, якщо це була карта з чотирма ногами, він просто казав: «Це карта з чотирма ногами». Будь-хто в кабінці, у кого була карта з чотирма ногами, піднімав її. Гра була б дуже нудною, якби вона обмежувалася лише таким називанням назви карти. Пан Хієу мав черпати з народних пісень та прислів'їв або складати вірші чи поеми, що відповідають назві карти, щоб збільшити напругу для гравців. Наприклад, ось римований вірш, що відповідає першій карті гри:
«Навіть якщо це несмачно, це все одно липкий рисовий коржик, загорнутий у колюче листя».
Навіть якщо він дурний, він все одно школяр».
У двох реченнях вище є слово «tro», яке відповідає карті під назвою «nhat tro» (перша гра).
Або риба у формі чаші:
"Люба моя! Сьогодні ввечері тут півмісяць."
«Нехай він походить туди-сюди, щоб ти могла потримати нашу дитину на руках».
Ці два рядки містять слово «bồng», що відповідає «bát bồng» (вид риби). Але талант пана Х'єу, який може розчулити багатьох людей, полягає в його неймовірно майстерному способі «флірту». Не ходячи навколо, він прямо вказує час «молодого місяця», даючи іншій стороні зрозуміти, що він більше не боїться привидів чи блукання в темряві. Ще сміливіше, він може навіть «подарувати» дитину! Захоплені оплески гравців у грі в бай-чой завжди зумовлені такими дотепними та розумними зауваженнями.
Він не лише співав куплети, в яких згадувалися назви гральних карт, але й пан Х'єу пішов далі, додавши символічний елемент:
«Минулої ночі я ходив на пагорб».
«Бачачи, як він жаліє жінку зі схрещеними чотирма ногами» («чотирилапу» дитину).
У наведеній вище загадці міститься фраза «чотири схрещені ноги», повністю пропущені слова «ноги» та «чотири», проте гравці все одно розуміють її як «чотири ноги», оскільки чотири ноги означають чотири ноги — «чотири ноги». Ця гнучкість також є кроком вперед для пана Х'єу у веденні гри; навіть автори любовних романів не можуть зрівнятися з нею.
Як і багато інших видів мистецтва, Бай Чой має переосмислюватися, щоб пристосуватися до обставин. Наприклад, на фестивалях, організованих багатьма провінціями, Бай Чой має власний сценарій, і іноді це просто спів, а не гра в карти. Пан Хієу більше не має місця для виступів, як він робив у сільських дворах минулого; іноді йому доводиться стояти осторонь від вистави.
Сьогодні, хоча протягом трьох днів Тет існує багато варіантів розваг, у Бай Чой (традиційній в'єтнамській народній грі) ніколи не бракувало гравців. Серед них пан Х'єу залишається глибоко вкарбованою в серцях багатьох поколінь. Для них пан Х'єу, босоніж, завжди залишався з ними на сільських подвір'ях під час Тет.
Джерело: https://thanhnien.vn/nghe-anh-hieu-hat-bai-choi-185260130185454983.htm
Коментар (0)