Нгуєн Нят Ань: Садівник

Я не професійний перекладач — ця передмова жодним чином не є виправданням помилок, промахів та недбалості, з якими стикається та несе відповідальність кожен, хто торкається перекладу зокрема, або письма загалом, незалежно від того, чи є він носієм мови, чи не.

Навпаки, я хочу нагадати собі: більш-менш питання, якого автора чи твір перекладати, завжди має бути предметом обмірковування, а не недбалості.

Більше десяти років тому я розмірковував, як твори Нгуєн Нят Аня будуть сприйняті іншою мовою. Питання «Навіщо перекладати Нгуєн Нят Аня?» виникло у мене більш безпосередньо, коли я разом з моєю подругою Кейтлін Ріс перекладала його четверту книгу англійською мовою: «Біля вікна сидять два коти» (видавництво Tre, 2025). (Попередні три книги, які ми перекладали: «Я бачу жовті квіти на зеленій траві» , «Бажаю тобі гарного дня» , «Сидю і плачу на дереві »).

Обкладинка книги «Біля вікна сиділи два коти» (видавництво «Тре») – перекладачки Ня Туєн та Кейтлін Ріс

ФОТО: НАДАНО АВТОРОМ

Окрім того, що це літературна доля — працювати з автором, а також замовляти у видавництва, я хочу скористатися нагодою та бути змушеним уважно прочитати деякі з творів, які я перекладав, щоб озирнутися назад або ширше подивитися на творчі досягнення Нгуєн Нят Аня, автора, який приносив мені та моїм друзям щирий сміх, коли мені було десять чи одинадцять років, у маленькому містечку в той час, коли книги були не так легкодоступні, як зараз.

Переклад Нгуєн Нят Аня не є надто складним, і водночас нелегким, коли йдеться про повсякденну мову та конкретні культурні простори й середовища існування. Ця складність вимагає від мене перечитувати, дочитувати автора з мого дитинства та згадувати прочитаний матеріал.

Бестселер, звісно, ​​не обов'язково є літературним феноменом. У випадку Нгуєна Нят Аня кількість проданих книг є живим доказом привабливості його творів для підліткових читачів, і водночас доказом його якості та індивідуальності як письменника. Перед книгами, які завжди потрапляють до списків бестселерів на дещо похмурій літературній сцені для підлітків, завжди можна почути скептичний бурмотливий голос відсутній, вимогливий читач, що він пише «легко», «повторно», що «потребує критичних голосів, академічного аналізу». Але книги все ще пишуться, автор продовжує свою подорож плекання слова та турботи про своїх читачів.

Звертаючись до Нгуєн Нят Аня, я навмисно хотів відкласти осторонь модні слова, статистику продажів книг, нагород та титулів, зрозуміти його та читати лише як письменника – того, хто пише книги, бо вважаю, що це мій найчистіший спосіб поведінки з точки зору читача – перекладача.

Нгуєн Нят Ань, поет шкільного віку

Я належу до того покоління читачів — приблизно віку персонажів Нгуєн Нят Аня, можливо, віку його доньки, — які отримали серію «Калейдоскоп» з перших томів і щомісяця чекали, поки дядько, який брав книги в оренду в місті, привезе нові томи серії кишенькових книжок у фіолетових палітурках видавництва «Кім Донг» з Ханоя , звичайно ж, разом із серією інших книг із «Золотої книжкової шафи» або тонкими романами прямокутного формату від багатьох різних видавництв, зручно читаючи всі 10-20 томів одночасно у вільний час.

Пізніше, коли я знайшов його перші вірші та збірку віршів, видану разом із видавництвом Le Thi Kim «Квітневе місто » (1984), я уявив, що Нгуєн Нят Ань був і завжди буде поетом шкільного віку, міста, в якому переплітаються історії, спогади, небо та життя. Його поетична особистість найяскравіше проявилася, мабуть, у творі «Біля вікна сидять два коти» : поет на ім'я Мео Гау, читач, який став поетом на ім'я Тайні, автор, який час від часу вставляв власні вірші в оповідання, щоб нагадати читачам про свою поетичну натуру, і він сам перекладав поезію котячою мовою на поезію людською мовою.

Як юного читача, ніжні історії Нгуєн Нят Аня, розповіді, що заглиблюються в маленькі куточки життя з його дотепним оповіданням та звичкою мовою, схожою на повсякденну, викликали в мене цікавість. Читаючи з ретроспективної відстані, мене більше цікавило те, як він ставив питання про соціальні та гуманістичні проблеми, розмірковуючи про потенційний вплив його творів на підлітків-читачів, особливо враховуючи широке сприйняття творів, а не лише стиль письма та літературні прийоми.

Ми можемо очікувати подальшої критики та досліджень поглядів Нгуєн Нят Аня на ці соціальні та гуманістичні питання, а також його обмежень та упереджень, якщо такі є, таких як неявна нерівність між сільською та міською місцевістю (наприклад, виражена через мотив молодих студентських пар, які розлучаються, тому що один залишає село до міста, або історію про мандрівний життєвий простір бідних груп), екологічні та природні проблеми, голоси тварин, а разом з ними й те, як історії кохання та дружби долають кордони, відмінності та упередження.

Невинна сторінка книги відкриває вимір ностальгії в сьогоденні

Що мені найбільше затишно, коли я читаю «Нгуєн Нят Аня» в теперішньому часі, можливо, те, чого більш-менш бракує нашому поколінню, а потім і поколінню наших дітей, які зростають у популярних дискурсах про глобалізацію та економічний розвиток: свіжого та справжнього відчуття спільноти. У більшості його творів в'єтнамський комунальний спосіб життя – село – сміливий та яскравий у характерах та стосунках між персонажами, у деталях життєвих сцен, незалежно від того, чи відбувається історія в сільській місцевості чи місті, в нашій країні чи в іншій.

Як і у творі «Два коти сидять біля вікна» , спільнота мишей, котів, симбіотичних груп мишей та птахів, людей, незважаючи на невизначеність насильницьких вторгнень, все ще випромінює ніжну та поетичну красу. У цій спільноті можуть бути лише два коти, або лише один кіт та одна миша, які спостерігають за дощем та розмовляють про ілюзорні любовні історії. У селах у містах, містах, подібних до сіл, батьки та матері можуть стати королями та королевами, а діти можуть стати принцами та принцесами, створюючи казки, а різновиди завжди цікавляться мовами одне одного. Діти виростають знайомими з деревами, провулками села та не відмовляються слухати дорослих, які розповідають історії про минуле своїх предків та бабусь і дідусів. Це та вода, яка живить теплий, надійний світ , де ми ніколи не буваємо надто самотніми, світ поворотів і несподіванок, але не драматизований і завжди має маленьку надію, тому що все ще існує спільне повсякденне життя з сусідами, друзями та незнайомцями.

Я думаю, що частково саме це відчуття живої, існуючої спільноти робить твори Нгуєн Нят Аня, в'єтнамською чи іншими мовами, здатні об'єднувати читачів – в'єтнамських нащадків, які живуть у багатьох різних місцях, або обмінюватися досвідом між сусідніми культурними регіонами, такими як громади Південно-Східної Азії. Читаючи Нгуєн Нят Аня, я іноді неспокійно потрапляю в живий архів, у втрачений, втрачений життєвий простір спільноти, і невинні сторінки книги можуть відкрити сучасний вимір ностальгії.

Маленький читач у мені залишився у старому місті. Але іноді, живучи раніше за життя старої людини, я спокійно покладаюся на прості радощі пам'яті. У сучасному захаращеному культурному просторі для дітей та підлітків книги Нгуєн Нят Аня досі випромінюють невинну красу дорослого, який ніжно спостерігає за грою дітей, дорослого, який розмовляє з підростаючими дітьми про життєві цінності, не підвищуючи голосу. Я уявляю собі дорослих, як Нгуєн Нят Ань, як велетень у казці Оскара Уайльда, власників прекрасного саду, відчиняє двері для дітей, щоб вони вбігли всередину, поки він сидить нерухомо, спостерігає, а ці діти досі несуть із собою багато таємниць.

Джерело: https://thanhnien.vn/nguyen-nhat-anh-nguoi-lam-vuon-185250701102809197.htm