Привабливість «небезпечних місць»

«Літературна шкода» (Видавництво Асоціації письменників В'єтнаму, 2023) – це збірка есеїв та літературної критики доцента, доктора Фунг Зіа Тхе, яка пропонує читачам глибокий погляд на шлях до літератури, шлях, сповнений труднощів, але такий, що, якщо його подолати, відкриє сад, повний солодких плодів.

Автор Фунг Зіа Тхе та обкладинка книги «Небезпечний літературний ландшафт».

«Небезпечна зона» кожної людини

Назва цієї книги взята з есе До Ань Ву про «традиційну поезію» – тип поезії, який «вважається небезпечною територією в літературі». Порівняно з іншими 26 статтями збірки, есе «Небезпечна територія літератури» не є особливо «вражаючим».

Однак, саме таку «пропозицію» автора підійти до складного та позачасового питання: шлях до літератури є складним, як вхід на «небезпечну територію», і як у літературній творчості можна досліджувати делікатні питання життя...?

За допомогою «вульгарної поезії» – вульгарних віршів До Ань Ву – використовуючи підхід, який «передусім схиляється до опису», Фунг Зіа Зе аналізує та намагається вказати на відблиски у віршах, що стосуються питань, які традиційно вважалися потворними...

І від усвідомлення надзвичайно крихкого, складного, проте захопливого шляху через «небезпечну територію» До Ань Ву, Фунг Зіа Тхе стверджує, що «у літературному житті завжди є особливі простори, які нелегко прийняти, і навіть завжди викликають суперечки»...

Разом із Фам Зуй Нгхіа, відомим військовим письменником, Фунг Зіа Тхе читав і розпізнавав інші «небезпечні території». Після майже 10 років письменницької діяльності Фам Зуй Нгхіа закріпив своє ім'я гострими, вражаючими оповіданнями, а потім відчув себе зобов'язаним писати, щоб «перевершити цю репутацію».

Остання збірка оповідань Фам Дуй Нгіа «Людина, що летить на зеленому вітрі» є свідченням цієї трансцендентності, але саме в цій збірці цей військовий письменник має подолати низку інших «важких теренів», оскільки його оповідання глибоко заглиблюються в сучасні проблеми, про зло, людську деградацію та байдужість, а також трагічні долі окремих людей.

На щастя, «завдяки новаторським дослідженням соціальних, гуманістичних та духовних фентезійних тем, гострому, ретельному, природно різноманітному, близькому до вищого рівня, але водночас витонченому стилю письма, водночас гіркому та зворушливому, але романтично меланхолійному, Фам Зуй Нгіа продовжує утверджувати своє провідне становище на мапі сучасної в'єтнамської літератури».

Подібним чином, шукаючи та досліджуючи крізь «лінзу» цих «небезпечних територій», Фунг Гіа Тха яскраво змальовує портрети та статуру багатьох інших авторів, від Нгуйен Док Сон, Фунг Ван Кхая, До Тіен Тхі, Цао Кім Лана... до Уонга. Triều, Tống Ngọc Hân, Lê Anh Hoài, Vũ Thanh Lịch, Nguyễn Thế Hùng...

І «небезпечна територія» в'єтнамської літератури.

Натхненний тезою Ролана Барта «Смерть автора», Фунг Зіа Тхе розглядає шлях та зусилля щодо інновацій у в'єтнамській літературі крізь призму кількох репрезентативних авторів.

Це незвичайні та безпрецедентні стилі письма, такі як оповідання Нгуєн Хюй Тхієпа, де «права вирішувати хід історії належить читачеві». Або дух «свідомої децентралізації суб'єкта» в романах Нгуєн В'єт Ха; або «багатосуб'єктна, багатоточковочна організація оповіді та створення міфічних світів » у романах Та Зуй Аня.

Поряд із цим, такі техніки, як вставка, заміна, фрагментація, цитування, підміна підмета тощо, використовуються у роботах Нгуєн Бінь Фуонга, Фам Тхі Хоая, Нгуєн Дінь Ту, Ву Дінь Зіанга, Фонг Дьєпа...

І не лише у творчій творчості, в'єтнамській літературі також доводиться долати «складні терени» у сфері критики, де завжди нагальна тенденція до новаторства, «неможливо використовувати традиційні теоретичні концепції без пояснень, виправлень та необхідних додатків».

Ще однією проблемою є «карнаціоналістична тенденція у в'єтнамській прозі», яка, на думку Фунг Зіа Тхе, проявляється у трьох основних аспектах: естетично непривабливій вульгаризації мови, розширенні виразного потенціалу та хаосі дискурсу.

Ця тенденція колись дивувала, дратувала і навіть викликала сильну негативну реакцію у багатьох; але потім, у своєму власному невід'ємному та неминучому розвитку, вона набула певних цінностей, принаймні в тому, що зробила літературу більш автентичною, більш життєподібною, ближчою до самого життя і навіть безпосередньо пов'язаною з ним...

Джерело