Перед сторінкою

Я задумливий, ручка також задумлива.

Вся кімната була наповнена тишею.

Біла книга перетворює місце для виконання на білий

Націлили на мене тисячі невидимих гармат.

Ілюстративне фото.

Газетна сторінка, вірш з мого серця і душі

Кожне слово – турбота

Кожне натискання клавіші – це вибух болю

Особистий біль пронизаний життєвим болем

Бути людиною, знати людську долю

Газети та вірші не говорять нетактовних слів

Кожна сторінка книги — це біле місце страт.

Безжально націлили на мене тисячу гармат.

Хоанг Бінь Тронг

КОМЕНТАР:

Хоанг Бінь Чонг — відомий поет у багатьох галузях: романи, вірші, есе, оповідання... У кожному жанрі він залишає певне враження на читача. Вірш «Перед сторінкою письма» Хоанг Бінь Чонга — це болісний внутрішній монолог, коли письменник стикається з чистою сторінкою, ніби стоїть перед вироком совісті. Тут немає повсякденних сцен, немає образів репортерів, які ходять, пишуть, фотографують... а лише тиха кімната, ручка в спогляданні, чистий аркуш паперу — але в цьому тихому просторі відбувається запекла внутрішня битва, діалог з правдою та особистістю письменника.

Вірш починається з нав'язливого образу: «Я задумливий, перо також задумливе / Уся кімната занурена в тишу / Білий папір стає білим місцем страти / Тисяча невидимих гармат спрямована на мене» . Автор не представляє і не вітає, а раптово переносить читача в щільний і задушливий простір. Там немає жодного голосу, окрім внутрішнього «я» самого письменника. Перо – символ письменницької професії – це не просто інструмент, а співчутлива істота, також «задумлива», як і сам автор. Це викликає глибокий зв'язок між людиною та пером – вони поділяють відповідальність, докори сумління та тягар совісті. Дійсно, «білий папір стає білим місцем страти» – це потужна метафора. Папір, який спочатку був неживим, тепер стає місцем страти, «невидимі гармати» – це суд народу, справедливості, історії. У сучасну епоху письменники пишуть не лише для себе, а й на очах багатьох людей, які чекають на правду, справедливість і людяність.

Якщо в першій строфі вірш ставить письменника перед «білим місцем страти», то друга строфа продовжує вести нас у внутрішні глибини людини, обтяженої відповідальністю. Слова стають місцем для придушення тривог і болю життя: «Газетна сторінка, вірш серця і душі мого життя / Кожне слово – тривога / Кожне натискання клавіші – це вибух болю / Особистий біль, просякнутий болем життя» . Тут поетичний зміст зміщується від візуальних образів до психологічних. Сторінка письма – це вже не місце для простої «роботи», а місце для розкриття серця, душі та особистості життя. Письменник, чи то пише для газети, чи то поезію, присвячує кожну краплю крові свого життя правді. Вірш «кожне натискання клавіші – це вибух болю» звучить як ридання, викликаючи відчуття, що автор пише крізь сльози, пише з особистим болем, змішаним зі спільним болем народу. Не просто «писати, щоб жити», а «жити, щоб писати». Письменник обрав неспокійний шлях: використовувати слова як мечі, використовувати мову як зброю. Ця суворість походить не від сторонніх, а від вимог совісті. Тут немає місця брехні, обману чи прикрашанню. Є лише правда — навіть якщо вона болісна, навіть якщо вона може завдати вам болю.

Справді, бути людиною важко, бути письменником ще важче, бо неможливо уникнути реальності життя, що стрімко минає.

Третя строфа продовжує підносити думку вірша, розширюючи індивідуальне его до колективного: «Бути людиною означає вміти співчувати людській долі». Просте, але потужне твердження. Бути людиною означає вміти співчувати людській долі, переживати біль, несправедливість і негаразди інших. Тож бути письменником — це тягар ще більший. Газетна сторінка, вірш — речі, які здаються «далекими», «художніми» — якщо вони не несуть любові, якщо вони нечутливі, то вони просто холодні продукти.

Вірш не довгий, не відшліфований, не сповнений рим чи квітчастої риторики, але він зображує люту та священну природу письменницької професії. Письменство, особливо журналістика та проза, вимагає не лише знань та навичок, а й мужності, чесності та серця, яке не є сухим. В епоху комерціалізованої інформації, де рядок «погляду» чи «клацання» можуть впливати на стандарти контенту, цей вірш є сильним нагадуванням: ніколи не дозволяйте своєму перу стати інструментом кривди, зла чи брехні. Письменників потрібно пробуджувати щодня не зовнішнім тиском, а діалогом із собою, з «тисячею невидимих гармат», спрямованих на їхню совість.

«Перед сторінкою письма» – це вірш не для тих, хто вважає письменництво легкою чи суто ідеалістичною професією. Це вірш для тих, хто наважується дивитися в очі, наважується брати на себе відповідальність, наважується завдавати болю та наважується любити. Письменство – це вже не професійний акт, а моральний акт.

Ле Тхань Ван (вибрано та прокоментовано)

Джерело: https://baobacgiang.vn/truoc-trang-viet-postid420384.bbg