Липкий рисовий пиріг (Bánh chưng): Пам'ятати чи забути?

VHO – Якщо говорити про його довгу історію, можливо, бань чунг (в'єтнамський клейкий рисовий пиріг) – це найдавніша страва, яка з'явилася на новорічному святковому столі у В'єтнамі. Легенда свідчить, що під час правління шостого короля Хун король хотів знайти наступника, тому наказав принцам піднести найцінніший подарунок під час місячного Нового року. Лан Льєу був найбіднішим принцом, якому все ще доводилося орати та обробляти землю разом з селянами. У його будинку не було нічого, крім кількох плугів та кількох мішків рису. Принцу в той час все ще доводилося виконувати фізичну працю, як звичайним людям. І, можливо, він навіть не ходив до школи.

Приготування баньчунгів (традиційних в'єтнамських рисових коржів) на Тет (в'єтнамський Новий рік).

На щастя, після того, як він поклав плуг, тієї ночі він спокійно та сновидно спав. Йому наснилося, що прийшла фея і навчила його пекти два види коржів: бань чунг та бань зяй. Фея також наказала йому сказати, що коли він пропонуватиме їх королю Хун VI, бань чунг символізує землю, а бань зяй — небо. У той час астрономія мала лише концепцію круглого неба та квадратної землі.

Король Хунг Вионг VI отримав коржі та довго розмірковував. Він розмірковував про вироби, виготовлені його народом, і зрозумів, що немає нічого ціннішого за рис, арахіс, свиней та курей. Бань чунг (квадратний рисовий коржик) містив усі ці продукти у своїй формі, символізуючи землю. Бань гіай (круглий, чисто білий рисовий коржик) символізував небо. Він також побачив наполегливу працю принца Ланг Льєу та подумав, що той заслуговує на успадкування трону.

Для нас сьогодні рисові коржики (бань чунг та бань зяй) більше не є частиною нашої уяви, не асоціюються зі світом круглого неба та квадратної землі. Однак вони є переконливим доказом людської цивілізації: цивілізації рисоводства, історія якої налічує понад чотири тисячі років.

Звичайно, рисова цивілізація також має багато фізичних доказів тисячолітньої історії. До них належать кераміка Чу Дау та бронзові артефакти Дон Сон. Використання та прикраси на цих предметах часто зображують рисові рослини. А їхня функція тісно пов'язана з приготуванням рису та супу. Неважко зробити висновок, що рис уже в той час майстерно вирощували та обробляли.

Однією з вершин обробки рису є виготовлення різноманітних тортів та тістечок, особливо баньчунг та бань гіай. Окрім складного процесу приготування, баньчунг також є давньою традицією рисоводчих громад. В'єтнамці зазвичай готують баньчунг під час місячного Нового року. Це час, коли діти та онуки, які працюють далеко, повертаються додому, щоб возз'єднатися у своїх домівках, де разом живуть три-чотири покоління. Це також час, коли діти та онуки навчаються основним технікам приготування баньчунгу своїми батьками, без потреби в якійсь феї-хрещеній, яка б направляла їх у їхніх мріях.

Наймолодші діти сидять з тазиками, повними води, миючи бананове листя. Старші діти можуть вибирати камінчики та зерна з кошика з липким рисом. Навіть старших дітей можна навчити розколювати бамбукові смужки та сортувати квасолю. Дорослі в будинку розстеляють килимки та розкладають рис, м’ясо, кошики з машем, бананове листя та бамбукові смужки в найзручніших місцях. Сільські жителі дуже точно загортають тістечка за вагою та розміром. Міські жителі мають додатковий інструмент – дерев’яну форму. Багатьом сім’ям навіть не потрібна форма; вони просять дітей сісти, згорнути листя та відрізати кінці до розміру, визначеного дорослими, які відрізають стебло бананового листка як орієнтир. Процес загортання зазвичай контролює літня жінка. Вона не загортає кожне тістечко сама, а лише зв’язує їх попарно. Цей процес здається простим, але це не так. Тістечка, загорнуті багатьма людьми, мають різний ступінь щільності. Відповідальна особа відрегулює кути та надійно зв’яже сто пар разом.

Зазвичай, великі сім'ї починають загортати баньчхонг (традиційні в'єтнамські рисові коржі) приблизно 26-го числа місячного місяця. Мало які сім'ї чекають до другої половини дня 30-го числа, оскільки того ж дня їм також доводиться готувати новорічну вечерю, що вимагає багато кваліфікованої та сильної робочої сили.

Варіння рисових коржиків (bánh chưng) – це найтрудомісткіший етап. Зазвичай це займає близько 12 годин безперервного горіння дров. Люди по черзі не сплять всю ніч біля вогню, додаючи воду та дрова. Миску з холодною водою, поставлену на киплячий казан, завжди потрібно поповнювати. Коли вода в казані закінчується, вона стає достатньо гарячою, щоб додати ще. Багато дітей не сплять всю ніч біля казана, тільки й чекаючи, поки виймуть коржики. Вони насолоджуються маленькими гарячими рисовими коржиками, зішкрібаючи останній шматочок з рисової миски, спеціально відведеної для них.

Навіть після того, як дорослі виймуть горщик з рисовими коржиками, їм все ще доведеться працювати. Вони повинні акуратно розкласти їх на дерев'яній дошці. Зверху кладуть ще одну дерев'яну дошку такого ж розміру, щоб притиснути їх. Над цією дошкою буде відро з водою або кам'яна ступка. Будинки на вулиці мають складні двері, які дуже зручні для підняття та притиснення рисових коржиків. У сільській місцевості іноді використовується проста дерев'яна платформа. Рисові коржики потрібно притиснути, поки вони гарячі, щоб вони стали твердими. Зерна рису повинні щільно злитися. При нарізанні ниткою шматочки коржика повинні бути квадратними та мати гострі краї.

Коржі, покладені на вівтар по обіді 30-го числа місяця Тет, жінки знову загортають у свіже, яскраво-зелене листя донг. Потім їх перев'язують кількома нитками червоного бамбука, додаючи їм нотку урочистості. На цьому етапі корж починає перетворюватися на ритуал на вівтарі.

Рисовий корж виймають з горщика, очищають від шкірки та викладають на святковий стіл Тет (Місячний Новий рік). Люди використовують тонкі смужки бамбука, щоб створити на великій тарілці форму квітки з восьми пелюсток. Вони відривають один бік коржа та кладуть його лицьовою стороною вниз на тарілку з бамбуковими смужками. Потім вони відривають інший бік коржа. Використовуючи бамбукові смужки, вони розрізають корж на вісім рівних частин. Дві такі частини називаються куточком баньчунга. Небагато людей можуть з'їсти цілий куточок баньчунга.

Навіть у важкі часи рисові коржики (баньчжун) рідко їли, щоб насичуватися. Насправді, повноцінна порція рисових коржиків може бути досить ситною. До них також потрібні гарніри. Одним з найпоширеніших є маринована цибуля та огірки. У сільській місцевості чудовим доповненням до рисових коржиків є горщик риби, тушкованої на трьох вогнищах, разом зі свинячим черевом та цукровою тростиною.

У сучасному світі баньчунг (в'єтнамський клейкий рисовий коржик) вважається таким самим, як і будь-який інший коржик. Дуже мало сімей у місті досі готують свій власний баньчунг вручну. Завдання, пов'язані з приготуванням баньчунгу, також зникли. Без старої дров'яної печі, на якій стояв горщик з ароматною трав'яною водою, ніхто більше не користується цією ароматною трав'яною ванною. А баньчунг їдять у будь-яку пору року. Звичайно, складні ритуали сімейних зустрічей також стали менш поширеними. Мало хто з молодих людей до 40 років знає, як приготувати баньчунг. Деякі навіть більше його не їдять. Традиційний баньчунг зараз стикається з конкуренцією з боку незліченних інших промислово вироблених коржиків, і він завжди програє.

Однак, у певному сенсі, бань чунг (в'єтнамський липкий рисовий коржик) втілює дух культурної спадщини. Цей дух найяскравіше проявляється під час возз'єднання та зібрання у великій родині. Без нього фундамент і структура великої родини здаються хиткими та нестійкими. Брати та сестри, які живуть у місті, також втратили рідкісну можливість зустрітися та поспілкуватися. Тому пам'ятати чи забувати стало питанням життя сьогодні.

Джерело: https://baovanhoa.vn/van-hoa/banh-chung-de-nho-hay-quen-205118.html