Межі тіла!

Ніхто не може ефективно працювати, коли його фізичний стан постійно погіршується. Жодна виробнича система не може бути сталою, коли якість праці руйнується часом. Пропозиція представників Національної Асамблеї скоротити робочий час з 48 до 44 годин на тиждень, яку, як очікується, буде впроваджено з 2026 року, стосується не лише управління часом, а й нагадування про межі фізичної витривалості працівника.

В середньому працівники виробничих компаній працюють від 54 до 60 годин на тиждень.

Зокрема, для сотень тисяч працівників у промислових зонах провінції Віньфук це не просто бажання, а життєва необхідність.

У 9 промислових зонах та 13 промислових кластерах провінції робоча сила сотень тисяч працівників продовжує працювати з високою швидкістю та під величезним тиском.

Зазвичай працівник працює 9-10 годин на день, не враховуючи понаднормові години або зміни у вихідні. В середньому кожен працівник у промислових зонах та кластерах працює 54-60 годин на тиждень, включаючи понаднормову роботу.

Це навіть не враховуючи час, витрачений на дорогу на роботу, догляд за сім'єю, фізичне відновлення... речі, які майже завжди «скорочуються» в обмін на мізерну зарплату, на яку можна прожити.

За такої інтенсивності занепокоєння викликає не лише тривала втома, а й ризик фізичного та психічного виснаження працівників. Вони можуть прийти на завод сьогодні та відпрацювати повну кількість годин.

Але правда в тому, що їхні тіла поступово виснажуються та повертаються проти них клінічними проявами, замість того, щоб просити про відпочинок.

Пропозиція скоротити робочий час до 44 годин на тиждень у приватному секторі, якщо її буде реалізовано, не лише покращить умови праці, але й стане гуманним кроком уперед, визнаючи біологічні та психологічні обмеження людини.

Це підтверджує, що працівники — не машини. І сучасна, гуманна виробнича система не може працювати в стані погіршення здоров'я.

Для приватного бізнесу, особливо місцевих малих та середніх підприємств, занепокоєння є зрозумілим. Скорочення робочого часу означає скорочення часу, необхідного для виробництва товарів, що, своєю чергою, збільшує ризик зростання витрат, якщо продуктивність не підвищується. Це занепокоєння виправдане, особливо на нестабільному ринку, де конкурентоспроможність між вітчизняними підприємствами та підприємствами з прямими іноземними інвестиціями залишається суттєво різною.

Однак, якщо ми зосередимося лише на принципі «чим більше працюєш, тим краще», ми пропустимо важливий аспект сучасного менеджменту: продуктивність праці — це не просто загальна кількість відпрацьованих годин, а фактична якість та ефективність кожної відпрацьованої години.

Насправді, безперервна робота протягом тривалого часу не обов'язково призводить до підвищення продуктивності. Навпаки, після певного моменту і тіло, і розум втомлюються, і продуктивність починає знижуватися.

Робітник може бути присутнім на заводі 10 годин, але якщо він втомлений і не зосереджений протягом останніх 3 годин, цей час майже втрачає сенс і навіть може призвести до помилок та нещасних випадків, що спричиняє набагато більші втрати, ніж вартість оплати понаднормової роботи.

Дослідження Міжнародної організації праці (МОП) показали, що коли робочий час перевищує 48 годин на тиждень, продуктивність праці має тенденцію до зниження, тоді як ризик травматизму на виробництві та професійних захворювань значно зростає.

Отже, збільшення робочого часу не обов'язково означає підвищення продуктивності праці – це нестійкий компроміс. І навпаки, коли працівникам надається достатньо відпочинку та відновлення сил, вони працюватимуть більш зосереджено, робитимуть менше помилок і, найголовніше, відчуватимуть більшу залученість до своєї роботи.

Деякі великі підприємства в провінції почали це усвідомлювати. Замість того, щоб наполягати на понаднормовій роботі, деякі підприємства з прямими іноземними інвестиціями в промислових парках, такі як Honda, Piaggio, Compal..., застосовують гнучкий графік змін, підтримуючи працівників перервами посеред тижня або чергуванням, щоб уникнути перевантаження; вони інвестують в оптимізовані виробничі процеси, використовують обладнання для повторюваних, високоінтенсивних завдань; і водночас організовують навчання для підвищення кваліфікації працівників з метою економії робочого часу.

Це правильний підхід: інвестування в людей для покращення якості, а не надмірне використання їхньої фізичної сили.

З цієї точки зору, скорочення робочого часу є не лише гуманною політикою, а й стратегічним вибором для підвищення довгострокової конкурентоспроможності. Підприємства, які зрозуміють це вчасно та почнуть діяти вчасно, матимуть перевагу в нову еру ринку праці.

Ми не можемо мати здорову, віддану та креативну робочу силу, якщо її змушують працювати в умовах тривалого перевантаження. Обмеження людського організму реальні. І скорочення робочого часу — це найпрактичніший спосіб дотримуватися цих обмежень, зберегти сьогоднішню робочу силу та інвестувати в якість завтрашнього зростання.

Текст і фото: Хоанг Кук

Джерело: http://baovinhphuc.com.vn/Multimedia/Images/Id/130103/Gioi-han-cua-co-the