Через деякі народні пісні, прислів'я та римовані вислови, що збереглися донині, можна побачити яскравий шар культури гірських жителів, де їжа пов'язана з лісом, з любов'ю та сімейними традиціями.
Культура громади
У житті народу Ко Ту народні приказки завжди присутні як частина повсякденного життя, пов'язані з тим, як люди поводяться, працюють та організовують життя громади. Ідіоми, прислів'я, народні пісні та дитячі пісеньки передаються з покоління в покоління, чітко відображаючи погляди громади на харчування, спільне споживання та підтримку стосунків між людьми. Дивлячись на цю скарбницю народних приказок, можна впізнати кулінарну культуру гірської громади, де їжа переплітається з любов'ю та способом життя.
Дух обміну продуктами та об'єднання громади через їжу чітко простежується в багатьох відомих приказках. За словами сільського старости К'Лау Німа (село Ґонг, комуна ДонгҐянг), у минулому, коли транспортування було ускладнене, життя людей головним чином залежало від лісу, підсічно-вогневого землеробства та внутрішнього обміну. Такі продукти, як банани, цукрова тростина, маніок, м'ясо полювання або парча, обмінювалися простим, але довготривалим способом, заснованим на взаємній згоді та довірі.
Докази свідчать про те, що такі приказки, як «May đoong aku prí, aku đoong amay atao», що означає «Ти даєш мені банани, я тобі цукрову тростину», чітко відображають рівноправний обмін у громаді. За цим стоїть спосіб життя, який цінує стосунки, звик ділитися та менше переймається розрахунком здобутків і збитків. «Через народні пісні, прислів’я та римовані приказки ми бачимо, що їжа завжди пов’язана із соціальним життям і тим, як громади організовують стосунки між людьми, де їжа стає засобом обміну, навчання та збереження ідентичності», – поділився староста села К’Лау Нім.
Від спільного в'язання бананів та шматочків цукрової тростини до порцій дичини чи кошиків свіжозібраного рису, їжа природно стала невід'ємною частиною стосунків між сусідами, родичами та свекрами.
Протягом різних пір року люди мають звичаї, пов'язані з відвідуванням та обміном продуктами, такими як принесення їжі як новорічний подарунок або дарування дров взимку. Ці дії підтримують згуртованість громади та створюють спільний спосіб життя, де кожен відповідає один за одного. У цьому контексті їжа стала невід'ємною частиною культурного життя, сприяючи стабільному та тривалому функціонуванню громади з покоління в покоління.
Скарбниця народних знань
Народна мова народу Ко Ту зберігає багатий запас знань корінних народів про інгредієнти та способи приготування їжі. Живучи значною мірою залежними від лісів, струмків та підсічно-вогневого землеробства, люди накопичили специфічні знання про кожен вид диких овочів, коренеплодів, фруктів, комах чи місцевих спецій і передають їх майбутнім поколінням за допомогою коротких, легко запам'ятовуваних приказок.
Сама здатність розрізняти різні види дикорослих овочів свідчить про високий рівень знань корінних народів. Народ Ко Ту чітко ідентифікує дикорослі овочі, такі як адхак та бхабханг, знаючи, які з них ароматні, які смачні, а які підходять для приготування їжі з дичиною або для використання в традиційних стравах. Цей досвід не зафіксований у письмовій формі, а існує в повсякденному мовленні, переплітаючись з їхніми звичаями, способом життя та середовищем проживання.
Є приказки, які здаються простими, але розкривають цілі сценарії виживання. Приказка «Cha riah pazấc tu», що означає «коріння використовується для рису, листя для їжі», нагадує про важкий час, коли люди використовували бульби касави як основний продукт харчування, а листя касави стало основним джерелом їжі в їхніх стравах. З однієї рослини гірські жителі вміли використовувати багато різних частин, створюючи страви, які носили унікальний відбиток гірського регіону.
Вчитель Алан Тхі Конг з середньої школи Луонг Тхі Вінь (район Дьєн Бан Донг) вважає, що народні приказки народу Куту не лише відображають зв'язок між їжею та середовищем проживання, але й слугують ефективним методом навчання. Коли старші навчають своїх дітей та онуків, як розпізнавати види диких овочів, як ловити цвіркунів або яких табу дотримуватися під час риболовлі, вони передають знання про виживання разом із життям громади. Ці уроки передаються лаконічними, легкими для запам'ятовування словами, тісно пов'язаними з реальним життям, і тому мають тривалу цінність.
«Кухня народу Ко Ту також пов’язана з ритуалами та мистецтвом співу й декламування народних пісень під час весіль, заручин та зустрічі гостей. У цих випадках їжа супроводжує запрошення, вітання та висловлювання прихильності від господаря. Господар часто використовує пісні, щоб запросити гостей, виявляючи смирення та передаючи гостям свої щирі почуття. Правила етикету під час їжі також суворо дотримуються, від порцій та розподілу до розсадження гостей та звичок вживання напоїв, створюючи культурну модель, що зберігається з покоління в покоління», – поділився вчитель Аланг Тхі Конг.
Очевидно, що кухня в житті народу Ко Ту тісно пов'язана з тим, як громада підтримує стосунки, передає знання та зберігає свою ідентичність. Кожне вислів і досвід, що передаються з покоління в покоління, містять систему цінностей щодо взаємодії з природою та людьми. Збереження народної мови та традицій також зберігає суть кухні та способу життя – незмінні цінності, які створюють життєздатність громади Ко Ту сьогодні і в майбутньому.
Джерело: https://baodanang.vn/van-hoa-am-thuc-trong-ung-xu-3333162.html
Коментар (0)