Традиційні флейти монг виготовляються з 6 бамбукових трубок з отворами, пробитими крізь дерев'яний гарбуз, а проміжки на корпусі флейти часто залатаються персиковою смолою. Щоб закріпити бамбукові трубки, ремісники виготовляють лінійку з ротангових волокон, що допомагає зробити конструкцію флейти міцнішою та забезпечити естетику. Матеріали взяті з природи, єдиним металевим матеріалом на цій флейті є язичкова частина флейти, зазвичай виготовлена з мідного листя. При дутті флейта монг резонує ніжними звуками всіх 6 бамбукових трубок; флейти монг часто виконуються соло, дуетом або в концерті з іншими етнічними музичними інструментами: бамбуковими флейтами, двострунними скрипками... В етнічній спільноті монг досі існує багато легенд та анекдотів про створення та народження цього унікального музичного інструменту.
Хлопчик народності Монг був прив'язаний до Кхен з дитинства і знайомий зі звуком Кхен ще з утроби матері. Коли звучить Кхен, він несе дику солодкість гір і лісів, змушуючи птахів розмахувати крилами, вітер коливати дерева, пом'якшуючи серця, і куди б ми не глянули, ми бачимо красу!
У мінливу погоду осіннього сезону я йшов за звуками Кхену, іноді гучними, іноді тихими, іноді глибокими, іноді високими, хлопців Монг до села Сунг Чо, комуни Сунг Фай (місто Лай Чау ). Тут досі багато людей Монг захоплюються звуками Кхену. Вони грають на Кхен з палкою пристрастю, легко зворушуючи та переповнюючи емоціями кожного. Кхен такий же сильний, як і життя народу Монг у цьому непростому краї.
Кхен допомагає народу Монг міцно стояти в суворих горах і лісах. З блискучими очима, ніби посміхаючись, пан Сунг А Ванг - житель села Сунг Чо щасливо сказав: «З дитинства я щодня слухав, як мій батько та дядько грають на кхені, звук кхена ніби проникав у мою кров і плоть. Багато днів я слухав цілу пісню, і затяжний звук все ще зворушував мене, тому я вирішив вивчити кхен».
Пан Сун А Ванг — представник третього покоління родини, відомої своєю прихильністю до сопілки. Я також чув, що в родині пана Ванга були часи, коли їм не вистачало їжі та одягу, але звуку сопілки ніколи не бракувало. Пан Ванг навчився грати на сопілці, коли був молодим. «Сімейна традиція» в поєднанні з певною старанністю дозволяла йому грати навіть найскладніші мелодії на сопілці. Тож, коли він досяг повноліття, він опанував 32 мелодії на сопілці. Хоча йому вже понад 60 років, він жодного разу не думав про те, щоб відмовитися від гри на сопілці. Щоразу, коли він чує чиюсь сопілку, чи то рано-вранці, чи тихої зимової ночі, пан Ванг спонтанно сідає сам біля дверей і грає кілька мелодій, доки повністю не занурюється в пристрасну мелодію сопілки, тоді він відчуває задоволення.
Вже тільки це допомогло мені зрозуміти, що для народу Монг достатньо просто бути вільним та сп'янілим від звуку Кхен. Звук Кхен – це голос серця, місток між світом живих та духовним. Звук Кхен – це радість повернення до нового дому, звук Кхен грає, коли вітають весну або висловлюють кохання, звук Кхен – це звук, коли наречена вітає в будинку чоловіка, звук Кхен також закликає друзів святкувати весну на фестивалях. Звук Кхен пана Ванга дещо «унікальний», тому багато людей з комуни та за межами села були вражені та їхали до нього додому, щоб попросити його навчити їх танцювати. Потім вони навчилися танцювати з ним.
Колись флейта пана Ванга закохувала багатьох дівчат. Звук флейти пана Ванга підкорював інших юнаків, які приходили до будинку дівчини, яку він пізніше обрав собі за дружину. Тепер кожне весняне свято, конкурс чи спільне свято... має участь та внесок пана Ванга, його флейта також доносить звуки гір та лісів до людей далеко.
З часом життя сильно змінилося, але народ монг у Лай Чау досі зберігає свої етнічні сопілки. Сопілка – це душа народу монг, збереження сопілки – це збереження ідентичності народу монг, тому сьогодні мелодії з сопілки монг залишили свій слід, пробуджуючи серця багатьох туристів, які мають можливість відвідати Лай Чау – прекрасний край на кордоні Вітчизни.
Джерело
Коментар (0)