Коли вчителі пишуть есе та вірші

Здається, що між педагогікою та мистецтвом існує особливий зв'язок. Хтось колись сказав, що кожен учитель – це також особливий митець, а учні – це аудиторія. Як викладання, так і письмо передбачають натхнення; через кожну лекцію чи кожен письмовий твір викладачі запалюють полум'я любові до життя та значущих людських цінностей у серцях кожної людини.

Báo Lào Cai•20/11/2025

Можливо, саме тому багато вчителів є членами Спілки літератури та мистецтв Лао Цай . Вони вкладають душу у свої есе та вірші й досягли багатьох визначних результатів у літературній творчості.

Видатний вчитель пише вірші

Для багатьох фізика — це суха природнича наука з її поняттями світла та руху; тому вчителі фізики часто прямолінійні та відверті. Однак, видатний вчитель Ву Нгок Ха є винятком. Під псевдонімом Ха Нгок Ань автор опублікував чотири поетичні збірки: «Хочу тобі розповісти», «Осінні фрукти», «Мрії», «Повернення до минулого»... а також багато віршів, опублікованих у журналі «Військове мистецтво та література», журналі «Молоді таланти», газеті «Нова Ханой» та газеті «Нян Дан»...

Заслужений учитель Ву Нгок Ха, народившись у родині з традиціями академічної відмінності та любов’ю до літератури з самого раннього віку, написав свій перший вірш у 1960 році як подарунок своєму класному керівнику середньої школи. Минуло понад півстоліття, але пристрасть до поезії залишається такою ж сильною для цього вчителя, якому зараз 80 років.

баолаокай-бр_тай-ха.jpg

Заслужений вчитель Ву Нгок Ха (крайній ліворуч) та члени поетичного відділення Спілки літератури та мистецтв Лао Кай.

Видатний вчитель Ву Нгок Ха завжди вірив, що світ має чотири сфери: інстинкт, фізику, думку та духовність. Математика та література належать до світу думки. Поезія – це радість, спосіб життя, місце для вираження думок. Видатний вчитель Ву Нгок Ха поділився: «Я пишу вірші після уроків, або іноді поезія приходить до мене несподівано, коли я знаходжу резонанс із життям. За роки викладання моя любов до поезії справді зросла. Прихильність моїх учнів допомогла мені написати багато прекрасних віршів».

баолаокай-бр_тхо-тай-ха.jpg

Збірки поезій заслуженого вчителя Ву Нгок Ха.

Можливо, саме тому твори видатного вчителя Ву Нгок Ха переважно зосереджені на школі:

Дивлячись на тебе, я знову знаходжу себе.

Час мрійливих, насичених шкільних днів.

Знайдіть хвилинку спокою серед тривожного очікування.

Легкий відтінок смутку прокрався серед радості.

...Спостерігаючи за тим, як моя сестра знову відкриває себе

Спробуй зрозуміти мене крізь кожну найменшу помилку.

Я не можу нікого звинувачувати в їхніх початкових невдачах.

З сонячного сяйва шкільного подвір'я я полечу!

(Знову знайти себе)

Яскраво-рожева квітка фенікса,

Все ще яскраво сяє на сторінках зошита,

Незакінчений вірш...

Меланхолійна мелодія...

(Травнева поема)

Після виходу на пенсію автор багато писав про дружбу, кохання та батьківщину. У цей період його поезія була глибокою, ліричною та зворушливою.

Сільський ставок тепер пахне водяними ліліями та лотосами.

Мелодії народних пісень та ніжний спів продовжуються.

Старий баньян витримав шторми та палюче сонце.

Сільська місцевість залишається пишною та зеленою протягом усіх чотирьох пір року.

(Аромат батьківщини)

Я повернувся, щоб зустріти себе колишнього.

Капелюх

босоніж

полуденне сонце

Чия флейта позичає вітер з неба?

Викликаючи запах дерев

Рисові поля пишні та зелені, ніжно погойдуються на вітерці...

Зустрінь мене

забути тодішній шлях

Сильний дощ

холодний вітер

Моє серце тремтить!

(Побачимося знову, коли повернуся)

Бамбук шелестить...

скрип…

літній полудень…

Зігнута спина…

Мати та туша цикади з минулої епохи…

Зношена стежка, як минають роки.

Плечі зігнуті…

Моя мати пережила все життя, сповнене бурь і труднощів.

(Мати, що носить на руках)

Видатний учитель Ву Нгок Ха вважає: «Поезія допомагає нам жити красивіше, дивитися на життя позитивніше, бути спокійнішими та мати більше логіки. Викладання – це професія, написання віршів – це покликання. Вчителі, які пишуть вірші, привносять простоту у свої слова, але також тонкість та вишуканість».

Я опанував літературну професію.

Обрання літературної кар’єри, чи то викладання, чи письменництво, вимагає ретельної та вишуканої творчості. Як викладачка літератури та авторка прози, пані Нгуєн Тай Лі – вчителька спеціалізованої середньої школи Нгуєн Тат Тхань – постійно розмірковує над цим. Щодня у своїй роботі вона часто взаємодіє з літературними творами. Як член Літературно-мистецької спілки Лао Кай та беручи участь у письменницьких таборах, організованих Спілкою, пані Тай Лі мала можливість зустрітися та навчатися у багатьох видатних діячів літературного світу. «Кожна розмова з письменниками розширює мій кругозір. Я маю можливість обмінюватися літературним досвідом та жити в яскравій атмосфері сучасної літератури», – поділилася пані Тай Лі.

Її професія прищепила їй ретельний підхід до письма. Тому вона могла писати кілька творів на рік. Деякі твори писалися дуже швидко, але процес редагування займав місяці. Навіть щось таке просте, як місячне сяйво, у кожному оповіданні авторка ретельно обмірковувала та вдосконалювала кожен шар мови, щоб викликати різні почуття: «Місяць піднявся до рівня пальми. Місяць сховався в тонкому шарі хмар, тому його світло було слабким і туманним, як молоко. Під місячним сяйвом поле Чанг ніби полите рисовою водою. Все було намальовано китайською тушшю лише двох кольорів: чорного та білого. Поле Чанг ставало більш таємничим і незнайомим у місячну ніч» (Оповідання, розказані в Го Ко) або «Місяць піднявся високо, його поверхня випромінювала чарівне, мерехтливе, прохолодне світло. Місячне світло, біле, як молоко, рясно лилося і переливалося по листю дерев. Ліс місцями був тьмяним, а в інших — чорним, як смола, бо місячне світло не могло проникнути крізь високі, широкі та густі крони дерев» (Легенда) .

Вчителька Нгуєн Тай Лі та її учні обговорюють літературні твори.

Твори вчительки Тхай Лі часто досліджують історичні та життєві теми, деякі з яких мають відбиток фентезі чи казок. Хоча їх небагато, кожен твір залишає незабутнє враження на філософські та гуманістичні погляди. Пані Тхай Лі вважає, що література має бути елегантною, уникати вульгарності та поверховості; твори повинні мати глибину, мова має бути вишуканою та ретельною, а також потрібно сміливо відмовлятися від сенсаційності. Тільки тоді твір матиме тривалу цінність. Читачі мають право вибирати свої твори, а письменники, певною мірою, також вибирають своїх читачів.

Короткі оповідання Тхай Лі завжди мають моторошні кінцівки, що глибоко закарбовуються у свідомості читача. Є історія про опудало, яке завжди мріє про справжнє життя: «Я прагну життя. Я хочу сам обирати своє життя і смерть. Я люблю цей світ. Хоча моє серце сповнене гарячої крові, я безсилий, як і моє ім'я! Друже мій! Будь ласка, розкажи мою історію всім. Я сподіваюся, що, можливо, хтось відчує жаль і заплаче за долю цього опудала» («Опудало») , або «У пам'яті багатьох поколінь залишаються лише легенди, а легенди та дивні речі продовжують розповідатися одне одному, передаваючись з покоління в покоління» («Легенди») , а іноді й відкритий фінал: «Надворі буря минула. Повітря очистилося. Залишився лише прохолодний дощ…» («Змії»).

Як викладання, так і письменництво – це професії, що вимагають пристрасті. Вчителі супроводжують своїх учнів сторінками книг, направляючи їх у подорожі до горизонтів знань. Радість вчителя походить від того, що він бачить, як його учні дорослішають і вступають у життя з міцним фундаментом. Радість художника походить від вираження своїх почуттів пером та того, що його роботи оцінюють. З пристрастю та ентузіазмом вчителі не лише присвячують себе благородному завданню навчання, а й створюють цінні твори для громади. Нагороди, які вони отримують, є заслуженою винагородою за їхні серйозні мистецькі зусилля.

Джерело: https://baolaocai.vn/khi-nha-giao-viet-van-lam-tho-post886605.html