Сльози посеред океану
Корабель розсікав хвилі Південнокитайського моря. Березневе море було насиченого блакитного кольору, а вітер люто дув по палубі. Коли капітан оголосив, що вони наближаються до вод поблизу рифів Гак Ма - Ко Лін, атмосфера на борту раптово запанувала тиша.
Ми піднялися на верхню палубу, дивлячись на горизонт. Більше ніж за три морські милі звідси лежало місце трагічної битви 38 років тому – 64 солдати Військово-морського флоту В'єтнаму загинули, захищаючи священний суверенітет Вітчизни. Мовчки всі замовкли. Серед вітру та хвиль, що розбивалися об корпус корабля, багато очей були червоні від сліз. У безкрайніх морських просторах спогади про солдатів Гак Ма стали яснішими, ніж будь-коли.
Ветеран-капітан Нгуєн Ван Мінь мовчки стояв, дивлячись на Гак Ма. Він був одним із перших, хто заклав там наріжні камені на кораловому рифі майже чотири десятиліття тому. Він понизив голос: «38 років тому 64 солдати ВМС В'єтнаму хоробро билися та віддали там своє життя. Ця битва увійшла в офіційну історію ВМС В'єтнаму. Скільки б часу не минуло, як би не змінилася історія, ця битва назавжди залишиться в синьому морі».
Корабель кинув якір. Пам'ятні вінки були спущені в море. Білі пелюстки ніжно коливалися на поверхні води, перш ніж безшумно відплисти разом з хвилями. Кожен вінок був даниною поваги, кожна пелюстка – нагадуванням. Пан Мінь прошепотів: «Жодна делегація з материка, яка приїжджає до Чионгса, не зупиняється в цьому районі, щоб віддати шану. Не всі хочуть знову пережити болісне минуле, але як ми можемо забути?»
Справді, як ми можемо забути образ солдатів Гак Ма, що утворюють «безсмертне коло», тримаючись за руки, захищаючи національний прапор? Як ми можемо забути Чан Ван Фуонга, солдата, якого порівнюють з «Павлом із Чионг Са», який перед падінням у морські глибини все ще кричав: «Бийся до останнього подиху, пролий свою кров, щоб прославити традиції Військово-морського флоту В'єтнаму»? Як ми можемо забути крик солдата Чан Тхієн Фунга: «Наша країна ніколи не вчить своїх солдатів здаватися»? І як ми можемо забути Нгуєн Ван Ланя, солдата, чиє плече було пронизане багнетом під час захисту національного прапора, але який потім повернувся до Чионг Са, несучи гордість морського солдата? Він колись сказав: «Якщо я маю пожертвувати собою, немає жертви благороднішої, ніж жертва за Вітчизну».
Пелюстки білих лілій віддалялися все далі й далі. Під глибоким синім морем 64 солдати залишалися похованими майже чотири десятиліття. Капітан Нгуєн Ван Мінь ледве стримував сльози: «Коли ж повернуть останки цих героїв...?» Сльози ветерана безшумно падали, змішуючись із солоним смаком моря.
У 20 років я залишився біля моря.
Одного дня на початку березня я відвідав дім ветерана Нгуєн В'єт Чука, колишнього капітана корабля HQ-07 171-ї військово-морської бригади. У своєму маленькому саду, за чаєм у тіні дерева, він розповів мені про солдатів Гак Ма: «Вони були з багатьох різних провінцій, усі були дуже молодими, і більшість із них не мали дівчат».
Він ковтнув чаю, його очі були сповнені смутку: «У деяких були дружини, але не було дітей. Дехто лише встиг сказати батькам перед від'їздом, що одружиться після повернення. Але вони так і не повернулися». Легкий вітерець повівав садом. Ветеран відвернувся, щоб приховати сльози: «Ці 64 солдати назавжди залишаться в морі… у віці 20 років».
З 64 мучеників, які загинули в Гакма, у Куангбіні (нині Куангчі) було найбільше – 13; у Данангі – 9; а в Тханьхоа та Нгеані – по 8. Примітно, що 46 з них були солдатами у званні рядового – молодими чоловіками, яким щойно виповнилося вісімнадцять чи двадцять років. Вони покинули свої домівки, свої класи, свої поля, щоб вирушити до моря та на острови. Ніхто не уявляв, що ця подорож стане їхньою останньою. Але саме ці молоді чоловіки у свої двадцять років створили символ – символ незламного в'єтнамського духу.
Культурна спадщина, що зберігає море
Минуло тридцять вісім років, море навколо Гак Ма залишається блакитним, хвилі все ще невблаганно розбиваються об коралові рифи у безмежному океані, але спогади про солдатів того часу ніколи не згасають.
В історії в'єтнамської нації дух захисту моря та островів не є чимось новим. Від героїчних військ Хоангса та Чионгса в минулому, від незліченних поколінь в'єтнамців, які перетинали море, щоб захищати острови протягом різних періодів, цей дух став частиною культури національної оборони. Солдати Гак Ма в 1988 році продовжили цю традицію.
І джерело натхнення продовжує передаватись молодому поколінню. На кораблях, що відправляються до Чионгса, досі є солдати у віці близько двадцяти років, які несуть рюкзаки, мрії та свою молодість. У їхньому багажі також є спогади про Гак Ма, нагадування про те, що кожен сантиметр цього моря та островів збережено кров’ю. І саме ця пам’ять стала частиною культури захисту моря та островів – духовної цінності, що передається від старшого покоління до наших днів.
З трагічних сторінок історії народився героїчний символ. Гак Ма сьогодні є джерелом гордості. Серед безкрайнього океану, де хвилі піднімаються та спадають вдень і вночі, залишається пам'ять про 64 солдатів. Вони відпочивали в морі, але їхній дух захисту моря є частиною історії В'єтнаму. Це незмінна цінність, яка нагадує майбутнім поколінням, що: Вітчизна вічна, і немає жертви благороднішої, ніж жертва за Вітчизну!
Церемонія вшанування пам'яті мучеників, які віддали своє життя в Гак Ма.
=
Джерело: https://baovanhoa.vn/chinh-polit/ky-uc-gac-ma-thuo-ay-210973.html
Коментар (0)