Де хмари та гори торкаються душі.

Джангман — гірський хребет, розташований між буферною зоною Національного парку Ву Куанг ( провінція Хатінь ) та Національним парком Фонгня-Ке Банг (провінція Куанг Бінь). Цей величний гірський хребет належить до гірської системи Чионгшон, що простягається до Лаосу, з високими вершинами, постійно вкритими хмарами. Серед них пік Пхі Ко Пі (2071 м), найвищий у провінції Куанг Бінь, відомий як «гора-охоронець», що означає головна гора. Гірський хребет Джангман займає значну частину території районів Міньхоа та Ботрах, з важкодоступними місцями. Щоб дістатися до цього місця, мені довелося покладатися на солдатів прикордонного посту Ра Май у комуні Тронгхоа, район Міньхоа. З міста Донгхой, подолавши понад 150 км, я прибув на прикордонну станцію, де мене зустріли з добротою та привітністю солдати у свіжій атмосфері, наповненій щебетанням птахів. Турботи метушливого життя залишилися позаду в лісі, поступаючись місцем прагненню досліджувати природу та життя етнічних меншин, які тут проживають.

У прохолодному ранковому повітрі я з тривогою дивився на далекі гори та ліси, де їх уже огорнули хмари. Я подумав собі: якби я тільки знав дорогу, я б покинув форпост на світанку. Здавалося, усвідомлюючи мій настрій, поки я готував своє фотообладнання, солдат, який мене супроводжував, швидко доїв свою миску рису та вирушив відвідати села етнічних меншин хуа та май.

Дорогою до сіл мені відкривалися захоплюючі краєвиди хмар і гір. Хмари ніби «висіли завісою» над шарами величних гір. Солдати, які нас супроводжували, розповідали нам, що в межах цих вапнякових гірських хребтів є ділянки з підземними річками завдовжки десятки кілометрів і складна система печер, що простягається аж до Національного парку Фонг Ня Ке Банг.

Високі скелясті гори з одного боку дороги в поєднанні з крутим обривом та різкими поворотами з іншого змушували моє серце битися частіше. Після приблизно 30-хвилинної поїздки на мотоциклі односмуговою дорогою, що веде до села, ми зупинилися в селі Ча Кап, найвищому з чотирьох сіл на цьому маршруті. З цієї вигідної та безпечної точки огляду я з комфортом фотографував хмари, що кружляли навколо гір, причому гори частково були затьмарені легким, розрідженим туманом. Гірські хмари ніби торкнулися моєї душі, посилаючи чистий дар первозданної природи. З цієї високої точки огляду, дивлячись униз удалину, я міг бачити гідроелектростанцію Ла Тронг. Озеро між двома гірськими скелями виглядало як «висяче озеро» посеред величного лісу. Це гідроелектростанція — місце, куди стікає вода зі струмків та джерел цієї місцевості. По обидва боки озера розташовані первісні ліси, які суворо охороняються урядом та місцевою громадою.

Журнал «Спадщина»