Через неочікуваний нещасний випадок Ле Нят Ань раптово помер на початку весни цього року (8 березня 2025 року), у той час, коли його творчі здібності та запал були ще на піку, залишивши після себе багато горя своїм друзям та родині…
Я вперше зустрівся з Ле Нят Анем у таборі творчого письма Спілки мистецтв та літератури Дананга у Вунгтау у 2020 році. На перший погляд, будь-хто міг легко сплутати його з енергійним фотографом та екскурсоводом . Хоча він був лише членом Провінційної асоціації мистецтв та літератури Ба Ріа – Вунгтау, він був надзвичайно ініціативним, часто зустрічався з колегами-митцями з Дананга та люб'язно супроводжував їх на екскурсіях по всьому табору. Лише під час обміну поезією та музикою ми дізналися про нього більше: окрім фотографії, Ле Нят Ань також є поетом з багатьма опублікованими творами, які користуються великою популярністю у читачів. Поет Ву Тхань Хоа представив його, сказавши: «Ле Нят Ань пише в різноманітному стилі: поезія lục bat, вільний вірш, прозова поезія… І чи то любовна поезія, чи соціальні коментарі, вона загалом випромінює прямолінійний та відвертий дух. Можливо, якби Ле Нят Ань висловлював свої думки та погляди більш нюансовано та багатогранно, він би зіткнувся з меншою кількістю негативних наслідків?»
Було опубліковано кілька поетичних збірок Ле Нят Аня, зокрема: «Осінь проходить алеєю» (видавництво Thanh Nien, 2003); «Твій день» (видавництво Асоціації письменників В'єтнаму, 2013); «Історії гір» (видавництво Асоціації письменників В'єтнаму, 2018); «Вечір не для написання поезії» (видавництво Асоціації письменників В'єтнаму, 2021)... Його вірші також були покладені на музику різними композиторами та широко випущені, такі як: «Нічний вітер» (музика Мінь Хюе), «Люблячи п'ятдесятирічного» (музика Мінь Хюе)... Під час обміну в таборі творчого письма Данангської спілки мистецтв та літературних асоціацій у Вунгтау вірші Ле Нят Аня були успішно покладені на музику данангськими композиторами, такі як: «Вунгтау в день без тебе» (музика Фан Тхань Чионг), «Мій дорогий!» (музика Куанг Кхань)...
 |
| Зліва направо: Ле Нхат Ань, Тран Трунг Санг, Нгуєн Нгок Хан. |
Як поет з талантом до фотографії, Ле Нят Ань чудово розкриває теми батьківщини та прихильності. Під час своїх подорожей країною він спостерігає, фотографує та розмірковує з глибоко емоційними та тонкими перспективами. Примітно, що серед своїх опублікованих поетичних збірок він значну частину присвячує Центральному нагір'ю, де народився та виріс. Дійсно, не дихаючи повітрям цього регіону, було б важко знайти емоційно заряджені вірші нижче:
«Плато сонячного світла та вітру».
Хто винен у цій пекучій спеці в лісі?
У лісі залишилося лише кілька дерев.
Народ Еде пам'ятає дні, проведені в горах.
Кошик має вузьку основу.
«Гірська дівчина спустилася до міста із сумними очима...»
Іноді, через їхню глибоку прихильність і кохання, емоції поета виражаються до такої міри, що задихаються від горя та болю:
«Ця високогірна місцевість має дивне поєднання сонця та дощу».
Вода з гір нескінченно тече вниз за течією.
Вогнище гірських жителів підтримує вогонь.
Ферментоване рисове вино виготовляється з лісового листя та інших рослин.
З настанням вечора земля, що лежить вище за течією, ніби задихається від емоцій.
На безлюдній горі немає дерев.
Безплідне поле, забуте плодоносити.
«Куди поділася гірська дівчина після того, як покинула своє село і переїхала до міста?»
Син, який виріс у туманній сільській місцевості з червоним ґрунтом і завдяки своїм подорожам та досвіду по всій країні, завжди плекає, тужить і шукає притулку у високогір'ї, бо це найспокійніше місце:
«Я буду слідувати за тобою протягом ще одного складного сезону».
У старі часи, в моєму рідному місті, ми також мотиками та орали.
Душа любить гори, тому й прагне повернутися.
Мить спокою серед сонця та вітерцю високогір'я.
Чи то рано вранці, чи пізно ввечері, чи то дощовий день:
«У містечку Дак Міл ми п'ємо каву рано вранці».
Пагорби безкінечно тягнуться в зелений ландшафт.
Річка Серепок протікає в сусідню країну.
У Буон-Доні ми чуємо історії про слонів.
Вечір у Буон Ма Тхуот
Сильний дощ, потім тиха, нерухома дорога.
Легкий вітерець повіє нічною вулицею.
«Гірський дощ промочив увесь наш день кохання».
Нгуєн Бінь, колега-поет, який, мабуть, найбільше співчуває поезії Ле Нят Аня, зазначив: «Ле Нят Ань застосував свій багатий життєвий досвід, отриманий у фотографічній творчості, до своєї поезії. Тому його вірші завжди свіжі, унікальні, і кожен вірш має тему та особливий стиль. Мова його поезії розмовна, невибаглива, створюючи природний, дружній голос, тісно пов’язаний з життям людей, особливо етнічних груп у північному Центральному нагір’ї».
Незадовго до своєї смерті Ле Нят Ань та його друзі здійснили подорож по В'єтнаму з півдня на північ. Звісно ж, він не втратив можливості відвідати своє рідне місто Тьєн Фуок ( Куангнам ) та заїхати до Дананга, щоб побачитися з колегами-митцями, з якими він познайомився. І сьогодні, серед поетичних збірок, які надіслав мені Ань і які я досі зберігаю, мене раптово переповнили емоції, коли я несподівано натрапив на ці поетичні рядки:
«Сьогодні я знову їду в гори».
Ми подолали половину дистанції.
Так, можливо завтра.
Ми ніколи в цьому житті не зустрічалися.
Так, можливо, завтра… але чому так скоро? Прощавай, Ле Нят Ань, мій талановитий друже-художнику, на півдорозі… до гір, до мирної батьківщини, про яку ти завжди мріяв…
Джерело: https://baodaklak.vn/van-hoa-du-lich-van-hoc-nghe-thuat/van-hoc-nghe-thuat/202504/nua-doan-duong-tien-ban-415061c/
Коментар (0)