В'єтнам все ще "мій"

Протягом процесу створення коміксу «Життя» авторка Хай Ань відкрила для себе невідомі їй риси своєї матері (режисера Хай Лінь), а також частини в'єтнамської історії та культури, про які вона ніколи не чула...

Автор Хай Ань (у центрі) на презентації книги у В'єтнамі. (Фото: Giang Ngoc)

Поділившись з TG&VN , Хай Ань сказала, що тепер усвідомлює, що В'єтнам належить не лише її батькам, а й їй самій. Зокрема, той факт, що її перша робота була опублікована в'єтнамською мовою, доводить її любов до батьківщини та коріння... Народжена та вихована у Франції, що спонукало вас впевнено написати роман про війну у В'єтнамі? Я виросла в Парижі в родині, глибоко пов'язаній з моїм в'єтнамським корінням. Моя мати була динамічною режисеркою, часто їздила у відрядження, щоб відвідати кінофестивалі або зняти власні фільми. Вдома я часто слухала, як вона розповідає свої пригоди чи історії з часу перебування в зоні бойових дій. Щоразу, коли у нас були гості, вона розповідала неймовірно захопливі та неймовірні історії. Мушу сказати, моя мати була чудовою оповідачкою. Можливо, я була занадто мала, щоб повністю зрозуміти, але я бачила вражені вирази облич людей, коли вони чули її історії. Я швидко зрозуміла, що моя мати була дуже особливою, як і її життя. Пізніше, коли я зрозуміла, що історії моєї матері більше не з'являються у фільмах чи літературі, я знала, що мушу їх розповісти. Я завзята читачка коміксів. Бажання написати графічний роман про сім років, проведених моєю матір'ю в зоні бойових дій, виникло в мене природно. Вперше в житті, як амбітна оповідачка, я була впевнена, що ця книга буде опублікована, і що мені доведеться працювати з Поліною — моєю найкращою подругою та талановитою ілюстраторкою. Тож яка була причина та значення назви «Життя»? Я завжди знала, що назва буде в'єтнамською. Це було очевидно, тому що саме ця мова пов'язує мене з матір'ю та моїм корінням. Я наголосила на цьому французькому видавцю, хоча французам було б важко знайти назву в Інтернеті, бо на їхніх клавіатурах немає діакритичних знаків. «Життя» — це перше слово, яке спало мені на думку, коли моя мама почала розповідати свою історію. Це в'єтнамське слово завжди мені подобалося. Я вважала його дуже красивим, і, звичайно, мені подобалося його значення. Спогади моєї матері неймовірні, але це просто історія її життя, а також життя багатьох інших жінок у зоні бойових дій під час війни. Зрештою, я назвала його « Життя», бо хотіла, щоб історія моєї матері жила вічно. Ви поділилися тим, що раніше вважали французьку культуру своєю, тоді як в'єтнамська культура належить вашим батькам. Як це змінилося? За три роки роботи над « Животою » я відкрив для себе невідомі частини своєї матері, а також частини в'єтнамської історії та культури, про які ніколи не чув. Я частіше повертався до В'єтнаму, щоб взяти інтерв'ю та зустрітися з матір'ю. У 2020 році, під час пандемії Covid-19, я закохався в Хошимін і переїхав сюди. Я відчуваю, що, дорослішаючи, В'єтнам став не лише культурою моїх батьків, а й моєю.

Обкладинка коміксу «Життя». (Джерело: Видавництво Кім Донг)

Режисерка В'єт Лінь якось сказала, що в неї є особливий метод навчання в'єтнамської мови та допомога її доньці не забувати рідну мову. Чи не могли б ви розповісти більше деталей про цей метод? На відміну від інших в'єтнамських дітей, які росли за кордоном, я завжди відмовлялася вивчати в'єтнамську мову з вчителем. Я казала батькам, що якщо мене змусять вивчати в'єтнамську в школі, я почну її ненавидіти. Проте мої батьки терпляче знаходили способи залишити в'єтнамську мову вдома та навчили мене цій прекрасній мові, щоб я могла розмовляти, читати та писати так, як роблю це сьогодні. Це нелегке завдання для в'єтнамських сімей, які живуть за кордоном. Я пам'ятаю, як моя мати казала мені читати кожен заголовок газети, писати їй електронні листи чи електронні листи. Щоліта, коли ми поверталися до В'єтнаму, вона знайомила мене зі своїми в'єтнамськими друзями та казала мені читати кожен знак на вулиці… Здебільшого мої батьки намагалися всіма способами викликати в мене бажання вчитися самостійно, завжди хотіти вдосконалюватися та завжди бути допитливою до цієї другої мови. Маючи матір, яка є одним із найвідоміших сучасних режисерів В'єтнаму, і ступінь магістра культури та кіно, чи будете ви продовжувати кар'єру своєї матері в майбутньому? Я виросла, думаючи, що ніколи не зможу робити те, що робила моя мати. Якийсь час я злилася на кіно, бо воно віддаляло мене від матері. Я також думала, що це її справа, і не хотіла давати людям привід починати порівнювати мене з нею. Я завжди вважала себе менш «крутою» за неї. Потім, коли мені виповнилося 20, я зрозуміла, що мої батьки змалку прищепили мені любов до кіно, і в глибині душі я також хотіла знімати фільми. Я навчалася в кіношколі та працювала в кіноіндустрії у Франції та В'єтнамі. Після закінчення навчання я звільнилася з роботи, щоб працювати в книжковій індустрії, але скоро повернуся зі своїм першим фільмом. Я з нетерпінням чекаю на це! В'єтнамські читачі досить цікавляться та здивовані тим, що книга про людей та країну В'єтнам ілюстрована молодою французькою художницею. Як вам вдалося співпрацювати та працювати разом, щоб створити такий чудовий твір? По-перше, натхнення Полін для «Життя» прийшло від того, що вона знала мене з дитинства. По-друге, вона супроводжувала мене протягом дев'яти місяців у В'єтнамі. Це дозволило їй багато чого відчути про колір, атмосферу та людей... Ми з мамою також надали Поліні багато історичних матеріалів та доступ до документального фільму, знятого моїм дідусем. Нам довелося обмінюватися великою кількістю інформації між текстом та малюнками під час розробки сюжетної лінії, коригуючи розповідь, щоб вона текла якомога плавніше. Історія в основному зосереджена на стосунках між матір'ю та дочкою, на передачі емоцій... Ми сподіваємося, що кожен читач зможе співвіднести це з собою та відчути це певним чином, незалежно від того, звідки він родом. «Living» – це обидві ваші дебютні роботи. З огляду на цей початковий успіх, яку співпрацю ви плануєте на майбутнє? У нас була можливість попрацювати над ще одним графічним романом-оповіданням одразу після *Living* . Цей комікс був про котів і був спеціальним випуском журналу *Métal Hurlant*. Це дало нам можливість поекспериментувати з художньою літературою, жанром, який ми особливо любимо. Ми сподіваємося працювати разом над більшими проектами, але, можливо, у більш віддаленому майбутньому, оскільки ми обидві дуже зайняті.

Авторка Хай Ань (праворуч) та французька художниця Полін Гіттон. (Фото: Джанг Нгок)

Хай Ань народилася в 1993 році та виросла в 13-му окрузі Парижа, Франція. Отримавши ступінь магістра з економіки , культури та кіно, вона випустила свою дебютну книгу * Living * як авторка та сценаристка, написану у співавторстві з французькою художницею Полін Гіттон. Наразі вона працює в аудіовізуальній галузі та видавничій справі, подорожуючи між В'єтнамом та Францією. Завдяки *Living* та іншим заходам вона була відзначена журналом Forbes як одне з видатних молодих облич до 30 років в Азії у 2023 році. *Living* – це історія матері, яка розповідає своїй дитині про життя в джунглях під час війни у ​​В'єтнамі. З 1969 по 1975 рік головна героїня провела сім років, живучи з революційними активістами. На тлі війни персонажі працюють у зоні опору, навчаються, знімають фільми та роблять свій внесок у рух опору. Через розповідь, розказану від імені матері доньці, та за допомогою яскравих ілюстрацій, комікс зображує образ молодої дівчини, яка адаптується до життя під час війни опору, а також юнацький зв'язок між двома поколіннями — матір'ю та дочкою, опором та миром, В'єтнамом та Францією. Випущена у Франції на початку 2023 року, книга швидко вразила французьких читачів тиражем 8000 примірників. На початку 2024 року, перевершивши багато французькомовних ілюстрованих книг, вона отримала премію Prix du Jury oecuménique de la BD 2024 та була випущена у в'єтнамському перекладі минулого березня.

Baoquocte.vn