Заслужений художник Фам Нгок Дуонг:

Протягом своєї нелегкої та складної письменницької подорожі Фам Нгок Дуонг написав сім традиційних в'єтнамських оперних (чо), зокрема такі визначні твори, як «Вчений і квітка кохання», «Кам'яний принц», «Одна родина, два титули», «Крик на трьохбрамних сходах», «Колискова кохання» та «Хоанг Дьєу»... Від народних та історичних тем до сучасних, написання сценічних сценаріїв також дозволило йому глибше зануритися в мистецтво чо.

– Пане Фам Нгок Дуонг, заслужений артисте, як актор, який згодом продовжив свою мистецьку кар’єру, пишучи сценарії для Чо (традиційної в’єтнамської опери), здається, що роки, проведені на сцені, дали вам міцну основу для вільного самовираження своїм пером?

– Дійсно, мій досвід на сцені та можливість працювати з відомими режисерами дали мені безцінний досвід, фундамент, який має не кожен. Беручи участь у процесі постановки, я багато чого навчився, особливо як створити захопливий та глибокий театральний твір.

Коли я був актором, я пробував писати, але приблизно через 15 хвилин... я застряг, не знаючи, як продовжувати. Пізніше, працюючи з керівником Народного артиста Доан Хоанг Зіангом, я справді покращився. Ніколи не забуду той випадок, коли він прочитав нам цілу п'єсу від початку до кінця для розшифровки. Коли я висловив своє здивування, він просто посміхнувся і сказав: «Я можу так читати, бо живу життям персонажа».

Натхненний цим досвідом, я поступово змінив свій стиль письма. Перед кожним сценарієм я завжди уявляю, як живуть персонажі, їхні характери, їхні стосунки та що станеться між ними. Такий спосіб «жити з персонажами» допоміг мені написати мій перший повнометражний сценарій «Вчений і квітка кохання». Це також була моя дипломна п’єса на кафедрі сценічної драматургії, і мені ще більше пощастило, що її поставив мій викладач, народний артист Доан Хоанг Зянг.

– Під час написання традиційного в’єтнамського оперного сценарію, можливо, не варто враховувати фактор часу, оскільки це накопичення досвіду автора протягом багатьох років, і це вимагає ретельного врахування кожного контексту?

– Найголовніше – це мати сюжет, від якого ви будуєте розвиток стосунків. Знати, яким буде сюжет, – це одне, але зробити його цікавим, захопливим та унікальним – дуже складно. Завершити сценарій може зайняти лише тиждень, але написати хороший – непросто. Як професіонал, я часто читаю свою роботу вголос колегам. Якщо вона їх зворушила, я думаю, що мені вже вдалося на 50%. Перший елемент – це те, що вона має бути захопливою, щоб п’єса ожила.

Драматург Лу Куанг Ву колись сказав: «Мистецтво – це пряність життя». Коли я пишу про історію, я часто підходжу до неї у народному ключі, щоб люди все ще могли відчути її історію, але більш зрозуміло. Наприклад, коли я пишу п'єсу «Хоанг Дьєу», ми часто думаємо про те, як він захищав Ханой . Я вважаю, що ця інформація вже є в книгах. Але як щодо його думок і почуттів до своєї країни, своєї родини, особливо тих рідкісних моментів, проведених з близькими? Це ті сцени, які пом'якшують історію та роблять її доступнішою для аудиторії.

– Якби виникла така можливість, ви б коли-небудь взялися за роль, яку самі створили?

– Я колись так і зробив, коли грав прем’єр-міністра у виставі «Вчений і квітка кохання». Це було дуже цікаве відчуття! Але насправді мало хто так робить. Це просто доля! Бо тоді я ще був актором, відвідував додаткові курси з написання сценічного сценарію. Що ж до занурення в створеного мною персонажа, то це, мабуть, було лише в моїй уяві. Бо будь-що вимагає самовіддачі.

- Заслужений художник Фам Нгок Дуонг якось розповів, що навіть після того, як драматург завершить твір, поставить його на сцену та виступить, він завжди відчуває самоаналіз, а іноді навіть жаль. Чи не могли б ви розповісти про це детальніше?

– Я вважаю, що будь-який твір неминуче має недоліки, великі чи малі. Якщо сценарист занадто амбітний і намагається включити все, легко потрапити в стан плутанини та непослідовності. Найголовніше – чітко визначити мету п’єси – яке послання вона хоче передати та які жертви необхідні. Наприклад, якщо я оберу народну тему, мова також має бути суто народною. У такому разі академічний елемент потрібно пом’якшити, щоб глядачі могли легко зрозуміти її та співвіднести з нею стосунки. Якщо ви спробуєте включити забагато китайських та в’єтнамських ієрогліфів у народний твір, це відчужить широку аудиторію.

– Багато акторів, шукаючи шлях для саморозвитку, часто обирають режисуру, але Фам Нгок Дуонг обрав сценарну майстерність. У нинішніх умовах, коли театру гостро не вистачає сценаріїв, чи вважаєте ви, що це буде можливістю для вас?

– Колись я думав про навчання на режисера. Тоді я відчув, що більше підходжу для письма. Що стосується можливостей, я думаю, що вони рівні як для досвідчених, так і для початківців. Люди не враховують вік, коли пишуть традиційні в'єтнамські оперні сценарії, тому що для мене мистецтво – це про емоції. Але мушу сказати, що писати дуже складно. Складність полягає в тому, щоб зрозуміти, як створити щось захопливе та переконливе, тоді як мої емоції не завжди присутні. Тільки історія, яка мене зворушує, може мотивувати мене продовжувати вдосконалювати цей сценічний сценарій. Я також думав, про що б я писав, оскільки більшість тем вже були досліджені тими, хто був до мене. Письменство – це важка праця, але це також завдяки моїй пристрасті. Я вважаю це своїм покликанням; професія обирає мене!

- Щиро дякуємо заслуженому митцю Фам Нгок Дуонгу!

Джерело: https://hanoimoi.vn/nsut-pham-ngoc-duong-nghiep-viet-nhoc-nhan-nhung-cung-boi-dam-me-711366.html