Французька політика стикається з новими викликами

(Baothanhhoa.vn) – Франція переживає нову політичну кризу після відставки кабінету прем’єр-міністра Франсуа Байру після вотуму недовіри в Національних зборах. Цей розвиток подій знаменує собою важливий поворотний момент у політичному ландшафті, який був нестабільним з часів позачергових парламентських виборів 2024 року. Хоча лідери прагнуть стабілізувати ситуацію, питання полягає в тому, чи здатна французька політична система адаптуватися до дедалі складніших внутрішніх та міжнародних викликів.

Фіскальна незгода та новий цикл нестабільності

Поточна криза спалахнула після того, як прем'єр-міністр Франсуа Байру запропонував план скорочення державних витрат для контролю зростання державного боргу. Однак план не отримав підтримки політичних блоків у Національних зборах, що призвело до вотуму недовіри, який призвів до падіння уряду Байру.

У цьому контексті президент Еммануель Макрон швидко призначив міністра оборони Себастьяна Лекорню новим прем'єр-міністром. Однак кадрові зміни не вирішили основних проблем: нинішня Національна асамблея глибоко поляризована, жодна фракція не має більшості, що практично паралізувало законодавчий процес.

Крах урядів вже не є рідкісним явищем у сучасній французькій політиці. Це вже третій випадок за менш ніж два роки, коли уряд йде у відставку після того, як не зміг знайти консенсусу в Національних зборах. Ця ситуація відображає тривожну реальність: французька політична система поступово втрачає здатність стабільно функціонувати в умовах дедалі більш фрагментованого багатопартійного середовища.

За даними France 24, центристська коаліція на чолі з президентом Макроном більше не є достатньо сильною, щоб відігравати центральну роль у Національних зборах. Натомість опозиційні сили користуються цією нестабільністю для посилення свого впливу, хоча й не мають достатньо сил для управління урядом.

У такому контексті неминуче, що Національні збори опинляться у стані «розколу та глухого кута». Партії можуть об’єднатися, щоб накласти вето на пропозиції уряду щодо політики, але не можуть побудувати стійку альтернативу.

Крах уряду Байру викликав хвилю неоднозначних реакцій у французькому суспільстві. Деякі люди вийшли на вулиці, щоб святкувати перед будівлями міської ради на знак протесту проти уряду. Ці реакції свідчать про зростання невдоволення громадськості, особливо коли соціально-економічні проблеми, такі як інфляція, вартість життя та погіршення стану державних послуг, не були ефективно вирішені. Розрив між політичним керівництвом та реальним життям людей є основною причиною постійного зниження довіри громадськості до уряду.

Складна ситуація для президента Еммануеля Макрона

За даними New York Times, ця криза поставила президента Еммануеля Макрона у скрутне становище. Його репутація значно знизилася (лише близько 15% виборців довіряють йому, згідно з опитуванням Verian Group), і він стикається з ризикованим вибором.

Перший варіант — продовжити призначення нового прем'єр-міністра, як у випадку з Себастьяном Лекорню, для підтримки стабільності в короткостроковій перспективі. Однак, якщо пан Лекорню не зможе створити більшість у Національних зборах, цілком можливий сценарій чергового провалу уряду.

Другий варіант — оголосити дострокові парламентські вибори. Однак, враховуючи нинішній розкол електорату та схильність підтримувати опозиційні партії, це може бути небезпечною авантюрою для уряду та позиції президента Макрона.

Останній і найгірший варіант для президента Макрона — це відставка. Хоча немає чітких ознак того, що пан Макрон піде цим шляхом, заклики до його відставки лунають все частіше з боку опозиційних партій, зокрема партії «Незламна Франція» Жан-Люка Меланшона та деяких поміркованих політиків, які колись підтримували президента Макрона.

Багато політичних експертів вважають, що нинішня криза — це не просто тимчасовий інцидент, а прояв структурної слабкості французької інституційної системи.

Доктор Олександр Камкін з Фінансового університету при уряді Росії заявив, що нездатність уряду Байру прийняти фіскальну політику є прямим наслідком відсутності послідовності в його стратегії управління. Він зазначив, що особистий імідж президента Макрона підірвав його довіру як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях, впливаючи як на настрої інвесторів, так і на кредитний рейтинг країни.

Тим часом, доцент Санкт-Петербурзького державного університету Дмитро Леві попередив, що частота зміни прем'єр-міністрів за короткий проміжок часу є ознакою глибокої інституційної кризи, яка може тривати до майбутніх президентських виборів. Крім того, ще одним помітним фактором є те, що зовнішній політиці надається пріоритет, тоді як внутрішнім питанням нехтують, що призводить до дедалі більшої дистанції між традиційними виборцями президента Макрона, особливо середнім класом та поміркованими лівими.

Оскільки традиційні партії перебувають в обороні, ультраправі сили, особливо Національне об'єднання (RN) Марін Ле Пен, стають потенційною силою на майбутніх виборах. Цілком можливо, що ця партія може посилити свій вплив у Національних зборах або навіть успішно балотуватися на посаду президента, якщо тенденція до нестабільності продовжуватиме поширюватися.

Поточна політична криза у Франції — це не лише внутрішня подія, а й ознака труднощів та викликів, з якими стикаються багато європейських країн. Коли суспільна довіра знижується, а ефективність чинних адміністрацій у державному управлінні ставиться під сумнів, комплексна реформа стає неминучою.

Політичне майбутнє Франції, а також позиції президента Еммануеля Макрона, залежать від його здатності представити бачення, яке узгоджує інтереси, відповідає очікуванням виборців і відновлює стабільність у хиткій політичній системі.

Хунг Ань (автор)

Джерело: https://baothanhhoa.vn/chinh-truong-phap-truoc-nhung-thach-thuc-moi-261084.htm