Оптимісти мають однакову «частоту» мозку, коли думають про майбутнє

Дослідження японських вчених показало, що оптимісти майже синхронізують мозкову активність під час уявлення про майбутнє, що виявляє реальний механізм «синхронізації мислення» між позитивними людьми.

Японські вчені щойно довели, що оптимісти насправді «налаштовані» на мислення завдяки дивно схожій активності мозку, коли вони уявляють собі майбутнє.

Дослідницька група під керівництвом доктора Куніакі Янагісави з Університету Кобе провела експеримент на 87 добровольцях, розділених на дві групи з чіткою схильністю до оптимістичного або песимістичного мислення.

Добровольців попросили уявити різні майбутні події, поки їхній мозок контролювався за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ), яка фіксує детальні закономірності нейронної активності.

Дивно, але люди з оптимістичним ставленням до майбутнього демонстрували дуже схожі патерни нейронної активності, коли думали про одну й ту саму подію.

Натомість, у песимістів уявлення про майбутнє надзвичайно різноманітне та не має чітких подібностей.

Щоб зрозуміти цю різницю, команда надихнулася першим рядком відомого твору Льва Толстого «Анна Кареніна» та дійшла висновку: «Усі оптимісти однакові, але кожен песиміст уявляє собі майбутнє по-своєму».

Д-р Янагісава додав: «Примітно, що в цьому дослідженні абстрактне поняття «відповідності думок» насправді можна чітко спостерігати в моделях активності мозку. Оптимісти також демонструють чіткіше розмежування між позитивними та негативними сценаріями. Це означає, що вони не намагаються прикрасити погані ситуації, а радше обробляють негативні ситуації більш відсторонено та абстрактно, тим самим зменшуючи негативний емоційний вплив».

Отримані результати можуть допомогти пояснити, чому оптимістичні люди, як правило, мають міцніші, позитивніші соціальні стосунки та більше задоволені своїм життям. Ця «синхронізація» мозку може бути важливою основою для того, щоб вони могли легко співпереживати та знаходити спільну мову.

За словами доктора Янагісави, щоденне відчуття перебування «на одній хвилі» з кимось — це не просто метафора, а реальне відчуття, яке існує на фізичному рівні мозку.

Однак, він також порушив нове питання: чи є цей механізм «гармонії» вродженим, чи він формується з часом завдяки досвіду та соціальному діалогу?

Довгострокова мета цього дослідження — краще зрозуміти самотність та фактори, що сприяють спілкуванню, прагнучи створити суспільство, де люди краще розуміють та діляться інформацією.

(TTXVN/В'єтнам+)

Джерело: https://www.vietnamplus.vn/nhung-nguoi-lac-quan-co-cung-tan-so-nao-khi-nghi-ve-tuong-lai-post1053408.vnp