Президент Хо Ши Мін — засновник революційної журналістики у В'єтнамі.

(Baothanhhoa.vn) - Рівно століття тому, 21 червня 1925 року, в Гуанчжоу (Китай) Нгуєн Ай Куок - патріотичний юнак з прагненнями національного визволення, згодом президент Хо Ши Мін - заснував газету "Тхань Ньєн" ("Молодь"), офіційно давши початок революційній пресі В'єтнаму. З цієї історичної віхи народилася нова хвиля журналістики, сповнена духу та ідеалів, яка несе велику місію: стати гострою ідеологічною зброєю революції, тісно пов'язаною з національною боротьбою за незалежність, свободу та щастя народу.

Президент Хо Ши Мін працює у В'єтбаку під час війни опору проти французького колоніалізму. Фото: VNA

Засновник революційної журналістики у В'єтнамі.

Революційний шлях Нгуєн Ай Куока з початку 20-го століття був не лише подорожжю, щоб знайти шлях до порятунку країни, але й подорожжю , щоб відкрити та створити особливий засіб для служіння революції: пресу. В умовах, коли країна була оповита темрявою колоніального правління, він швидко зрозумів, що для пробудження національного духу немає ефективнішого засобу, ніж громадська думка. Преса не лише передавала інформацію, але й сприяла організації сил, спрямовуванню громадської думки та пробудженню патріотичного духу. Він сказав: «Газета — це просто білий папір і чорне чорнило. Але з цим білим папером і чорним чорнилом можна писати ультиматуми, можна писати любовні листи».[1]

21 червня 1925 року в Гуанчжоу Нгуєн Ай Куок заснував газету «Тхань Ньєн» («Молодь»), яку також редагував і видавав. Це була не просто газета – це була перша ідеологічна зброя В'єтнамської революції, продовження В'єтнамської революційної ліги молоді у поширенні марксизму-ленінізму в країні, що започаткувало новий революційний рух. Хоча газета була написана від руки та грубо надрукована, її зміст був гострим, практичним і безпосередньо сприяв підготовці перших поколінь патріотів до шляху пролетарської революції.

Не зупиняючись на «Тхань Ньєн» («Молодь»), протягом років своєї діяльності у Франції, Радянському Союзі, Китаї, Таїланді тощо, Нгуєн Ай Куок заснував і керував багатьма газетами, такими як: «Le Paria» («Ізгой»), «Незалежність В'єтнаму», «Прапор визволення», «Національне спасіння»... Кожна газета мала певну політичну місію, але всі вони мали спільну мету – служіння справі національного визволення та розбудови революційного руху.

Безперервне заснування та підтримка журналістики в надзвичайно складних умовах свідчить про стратегічне бачення, організаторське мислення та виняткову непохитність Лідера. Дослідник До Куанг Хунг оцінив: «Хо Ші Мін був ініціатором журналістського руху, кар'єри»[2] – це не лише правда з точки зору історичної ролі, але й свідчить про глибину всебічного революційного комунікаційного мислення.

З тих складних початків президент Хо Ши Мін заклав першу цеглину у будівництво революційної в'єтнамської преси – преси, яка завжди була тісно пов'язана з долею нації, партії та народу.

Архітектор принципів та стилю революційної журналістики.

Якщо заснування газет було «піонерською» фазою, то встановлення системи мислення, журналістських методів та журналістського стилю було фундаментальним і сталим кроком у її створенні. Хо Ши Мін був не лише журналістом-солдатом, а й засновником перших принципів революційної журналістики: служити ідеалам, служити народу, правдиво відображати та пропагувати те, що є правильним і добрим.

Сам по собі обсяг його журналістських праць демонструє його статус революційного журналіста: приблизно 2000 статей різними мовами, під майже 100 різними псевдонімами, від Нгуєн Ай Куок, CB, T. Lan до D.K, XYZ... Ці роботи охоплюють багато жанрів: редакційні статті, політичні коментарі, огляди, репортажі, есе, оповідання, сатира, поезія... Гнучкість висловлювань у поєднанні з гострим мисленням про зміст є яскравим проявом таланту та журналістського стилю Хо Ши Міна.

Цей стиль чітко проглядається в кожному слові: лаконічний, ємкий та вражаючий, проте багатий на образи, емоції та переконливість. Він не писав у складному чи академічному стилі, а радше орієнтувався на широку аудиторію, особливо на робітничий клас. Він якось сказав: «Для кого ви пишете? Яка мета письма? Як ви можете писати так, щоб це було легко зрозуміти, легко запам’ятати та легко втілити в життя?» – простий, але потужний принцип, який став дороговказом для поколінь журналістів.

Зокрема, він цінував зв'язок між журналістикою та практикою; статті були не просто інформацією, а й дією, гаслом, прапором, що закликав маси повстати та боротися. Тому статті Хо Ши Міна не лише читали, а й «втілювали в життя», стаючи невід'ємною частиною революційного життя.

Його журналістський склад розуму також був дуже науковим: він завжди звертав увагу на те, як вибирати заголовки, як подавати інформацію, як будувати логічні аргументи та як доносити інформацію цілеспрямовано та цілеспрямовано. Для нього журналістика не могла бути поверхневою чи емоційною; вона мала бути глибокою, точною та мати чіткий напрямок.

Журналістська філософія Хо Ши Міна не лише залишила цінну спадщину для В'єтнаму, але й залишається цінним надбанням в історії світової журналістики. Це журналістика для народу, журналістика, що служить справедливості та праведності, гуманна, чесна та войовнича преса.

Він заклав етичну основу та місію революційних журналістів.

Окрім заснування, керівництва та написання газет, президент Хо Ши Мін також приділяв особливу увагу формуванню команди журналістів. За його словами, революційні журналісти повинні бути, перш за все, людьми з ідеалами, патріотизмом, професійною етикою та завжди бути пов’язаними з народом. Він сказав: «Для нас, журналістів, перо – це гостра зброя, газета – це революційний маніфест для мобілізації мас на об’єднання та боротьбу...»[3] Це твердження й досі має глибоку актуальність, особливо в контексті того, що сучасні ЗМІ сильно зазнають впливу технологій, соціальних мереж та негативних аспектів свободи слова.

Він вимагав, щоб журналісти не говорили неправди, не прикрашали, не вигадували та не обманювали народ. Преса має бути чесним голосом народу, відображаючи справжні думки та прагнення мас. Він колись порадив, що те, що сказано, має бути зроблено, а те, що написано, має бути правдою. Це не лише професійна вимога, а й моральна. У його журналістській думці революційна журналістика повинна брати правду за основу, бо «правда — це сила», причина існування журналістики. Хо Ши Мін вимагав, щоб інформація була точною, конкретною та такою, що перевіряється: «Письмо має бути практичним, говоріння має ґрунтуватися на фактах, наданні доказів... якщо це неясно, не пишіть»[4]. Він неодноразово переглядав заголовки та коригував формулювання у статтях, щоб забезпечити абсолютну правдивість та точність. За його словами, якщо преса не поважає правду, вона не може навчати чи керувати масами.

Революційні журналісти повинні бути не лише чесними, але й мужньо боротися з правопорушеннями, не уникаючи їх, не прикрашаючи та не прикрашаючи власних досягнень. Вони критикували схильність до «однобокості» та «перебільшення досягнень», водночас наголошуючи на ролі самокритики та критики в журналістиці. Критика, за їхніми словами, призначена для зміцнення, «лікування хвороби та порятунку пацієнта», а не для приниження чи наклепу.

Понад усе, Хо Ши Мін завжди вимагав, щоб преса була вірною ідеалам партії, служила народу, висловлювала голос мас і діяла заради спільного блага, а не заради егоїзму. Для нього журналістика була політикою, але політикою, заснованою на моралі, моралі, яка «ставить народ на перше місце». Ці стандарти залишаються провідним принципом для революційних журналістів у В'єтнамі й донині.

Висновок

Рівно через 100 років з дня заснування газети «Тхань Ньєн» революційна преса В'єтнаму пройшла славетний шлях, зробивши значний внесок у справу національного визволення, розбудову та захист Вітчизни. Протягом цього шляху президент Хо Ши Мін був засновником, закладаючи основу та формуючи ідеологію, методи та етику унікальної та стійкої революційної преси.

Відзначення Дня революційної преси В'єтнаму – це привід для кожного журналіста сьогодні згадати та віддати шану йому – великому журналісту нації. Водночас це також можливість замислитися над собою, зміцнити свої ідеали, дотримуватися професійної етики та продовжувати стверджувати роль журналістики у служінні країні та народу, так само, як він був піонером століття тому.

[1] Повне зібрання творів Хо Ши Міна, том 4 (1945-1947), видавництво «Правда», Ханой, 1984, с. 167-169.

[2] До Куанг Хунг (2001), Більше розуміння Хошиміна, видавництво «Лейбористська справа», Ханой, с. 83.

[3] Повне зібрання творів Хо Ши Міна, том 10 (1965-1969), видавництво «Truth», Ханой, 1989, с. 97.

[4] Та Нгок Тан, Хо Ши Мін про проблему журналістики, Ханой, 1995, стор. 152.

Доцент, доктор Нгуєн Тхі Труонг Гіанг

Заступник директора Академії журналістики та комунікацій

Джерело: https://baothanhhoa.vn/chu-tich-ho-chi-minh-nbsp-nguoi-dat-nen-mong-cho-nen-bao-chi-cach-mang-viet-nam-252375.htm