Данг Тхуй Трам та фатальні літа: болісні та прекрасні!

Бувають вогняні літа, «що палають червоними квітами в далекому лісі», і бувають безсонні літні ночі, «що раптово неспокійно прагнуть очей коханого» або прагнуть вирушити в дорогу. І бувають пори року лотоса, коли не вистачає дівчини з лотосовим обличчям, у прекрасних і болісних спогадах тих, хто залишається...

Лотосові пори спогадів

У спогадах її родичів образ жінки-лікарки, яка загинула влітку 1970 року, вічно живе разом із лотосовими сезонами ностальгії, коли їхня сім'я була ще цілою, а Північ переживала дні відновленого миру .

Остання фотографія сестер Туї Трам - Хієн Трам, зроблена в Ханої влітку 1966 року, за кілька місяців до того, як Туї пішла на поле бою.

ФОТО: НАДАНО СІМ'ЄЮ

Моя сестра дуже любить квіти, особливо лотос. У сезон квітів у моєму будинку завжди витає солодкий аромат лотоса. Настільки, що художнику Дінь Міню довелося намалювати для неї дві картини квітів: одну з лотосом, а іншу — дуже художню вазу з півоніями. На жаль, через війну у нас залишилася лише одна картина.

Пам'ятаю, одного разу я був на човні на Західному озері з моєю сестрою та близьким другом. Був пізній вечір, човен зайшов у зону цвітіння лотосів. Зірвавши квітку, він дав її мені та сказав: «Хієн, подивись на це, чи схожа ця квітка на квітку твоєї сестри, водночас барвиста та запашна, така чиста». Ми з сестрою обидві почервоніли. Сонячне світло в цей час також яскраво світило в цій місцевості. Ми обидві ніяково мовчали, зворушені землею та небом, наповненими кольорами та ароматом...

Багато років потому, коли я знову зустрів її, та її стара подруга плакала, сльози повільно котилися по її потемнілих від часу щоках, як сумно. Він сказав мені, якби тільки був трохи сміливішим тоді, то зміг би сказати те, що завжди цінував, незалежно від того, чи прийме вона це чи ні, це були б слова, які він сказав дівчині, яку кохав найбільше у своєму житті, найщиріші та найпалкіші слова від чоловіка, які довелося почути такій дорогоцінній дівчині, як Туї Трам...», – долучилась до написання книги пані Данг Хієн Трам, сестра мученика Данг Туї Трама.

Вітряне та вогняне літо

Але ці прекрасні сезони лотосів на Півночі тривали недовго, бо війна знову погрожувала показати свої кігті. «Влітку 1964 року моя сім'я провела дуже цікаву літню відпустку в Сам Соні. Ми всі п'ять сестер і я гралися у хвилях. Ми трималися за руки та стрибали разом, коли кожна біла хвиля накочувалася на берег, і голосно сміялися. Потім ми побігли до берега, ганяючись за трав'янистими квітами, тими квітами, які схожі на маленьку кульку, повну колючок, що обертаються і дуже швидко носяться вітром...»

Остання відпустка родини Туї на пляжі Сам Сон ( Тхань Хоа ), серпень 1964 року

ФОТО: НАДАНО СІМ'ЄЮ

Раптом одного дня мій батько сказав, що нам треба повернутися додому раніше, бо щось сталося. 7-й флот США підійшов до берега. Вся родина була приголомшена. Хоча ми чули чутки, ми не очікували, що війна почнеться так швидко. Поки ми гралися з хвилями, США знайшли привід спричинити інцидент у Тонкінській затоці. Тож війна офіційно спалахнула на Півночі. Я не очікувала, що це буде остання прогулянка з усіма членами моєї родини. Війна вразила нашу родину всіма стражданнями, як буквально, так і переносно. Це були довгі дні евакуації, бомбардувань, розлуки, втрат...», – згадувала пані Хієн Трам.

Два роки по тому, також посеред літа, молода лікарка Данг Тхуй Трам залишила у своєму щоденнику роздираючий серце барабанний бит своєї «туги за коханим на передовій»: «Минуло чотири роки, я ніколи не забуду моментів цього дня на старій дорозі. Це був вітряний літній день... і що ще, моя люба? Чи це було полум'я кохання, яке також роздмухував цей вітер, щоб воно яскраво горіло...» (7 липня 1966 року).

Однокласники Туї та Фред сидять разом у старому класі школи Чу Ван Ан, серпень 2005 року

ФОТО: НАДАНО СІМ'ЄЮ

У моєму серці також лунав звук барабанів, схвильовано вирушаючи в дні підготовки до «виходу на Б»: «Сьогодні вранці моє серце було схвильоване, вирувало ненавистю, пишалося нашою нацією, вірило в завтрашню перемогу... Все ворушилося в моєму серці. О 5:15 дядько зачитав місцевий наказ про мобілізацію. Звідси вітчизняна війна вступила в нову фазу. Для мене було честю зробити свій невеликий внесок у цю велику революційну справу. Ходімо до армії! Заклик лунав давно, але сьогодні є щось серйозніше, нагальніше: Ходімо до армії, сповнені рішучості боротися, сповнені рішучості здобути остаточну перемогу! Так, ми готові!» (17 липня 1966 р.).

Потім, через чотири роки, в інший фатальний літній день (22 червня 1970 року), вона впала на героїчну землю, де приказка «Не пали, там вогонь!» стала наказом совісті, нескінченним, нав'язливим відлунням від вогняного літа, прекрасного до болісного, болісного і прекрасного!

Ім'я людини стало назвою землі

«На 55-ту річницю жертви пані Данг Тхуй Трам провінція Куангнгай ухвалила дуже мудре рішення: назвати дві комуни в Ба То на честь Данг Тхуй Трам, які щойно об’єдналися. Ми знаємо, що, згідно з давніми звичаями в’єтнамських сіл, ті, кого називали «попередниками», ті, хто зробив свій внесок у село, мали б отримати своє село, назване на їхню честь. Тепер пані Тхуй Трам стала такою попередницею, людиною, яка зробила свій внесок у розвиток любові до народу, любові до країни, любові до батьківщини та яка пожертвувала собою заради цієї благородної любові».

І я думаю, я сподіваюся, хто знає, річку Льєнг, яка протікає через Ба То, колись назвуть «річкою Данг Тхуй Трам». Якщо є земля, то має бути й річка, бо річка збагачує землю, річка — це найпрекрасніше зображення землі. Річка Данг Тхуй Трам...» ( поет Тхань Тхао )

Джерело: https://thanhnien.vn/dang-thuy-tram-va-nhung-mua-he-dinh-menh-don-dau-va-dep-de-185250616094204717.htm