Минуло 70 років, але, згадуючи історичний день 10 жовтня 1954 року, пан Нгуєн Ван Кханг (89 років), голова Комітету зв'язку Молодіжної команди, яка працювала над захопленням столиці на той час, досі чітко пам'ятає кожне завдання та емоції юнаків, яким було лише вісімнадцять чи двадцять років.
У своєму «рідкісному» віці пан Ханг має дуже гостру пам'ять, навіть попри те, що йому доводиться носити слуховий апарат.
Після хвилини роздумів, перегортаючи кожну сторінку своїх спогадів, він згадав, що коли йому щойно виповнилося 19 років і він ще навчався в школі Тан Трао ( Туєн Куанг ), він та ще 11 його членів були обрані Радою вчителів школи до елітного союзу молоді за національне порятунок.
У той час він думав, що його відправлять на фронт Дьєнб'єнфу . Але замість того, щоб йти на північний захід, як він думав, його група рушила до Дай Ту (Тхай Нгуєн). Пізніше він дізнався, що його обрали до Молодіжної команди для захоплення столиці.
Протягом 2 місяців (з липня по вересень 1954 року) близько 400 членів молодіжних профспілок зі шкіл Тан Трао, Хунг Вионг, Луонг Нгок Куєн, Нгуєн Тхуонг Хієн,... з провінцій Туєн Куанг, Тхай Нгуєн, Фу Тхо ... були направлені на навчання та вивчення політики уряду для виконання важливого завдання до дня, коли уряд та армія захоплять столицю.
Після перевиховання пан Хан та інші члени команди отримали від своїх начальників інструкції, які він ніколи не забуде: «Під час в'їзду до Ханоя ви повинні бути серйозними, категорично не торкайтеся ні голки, ні нитки людей; молодим людям у команді не дозволено кохати одне одного». 3 жовтня 1954 року він ступив на Ханой.
«У той час ми були молодими чоловіками 19-20 років, ще дуже молодими, але нам було доручено зв’язатися з людьми до повернення армії. Тому, коли ми повернулися до Ханоя, ми дуже хвилювалися, як добре виконати завдання», – поділився пан Ханг.
З 3 по 6 жовтня 1954 року Молодіжна команда, яка захопила столицю, розпочала розвідувальну місію, зв'язавшись з мешканцями Ханоя, перш ніж армія втрутилася.
У той час ворог поширював багато перекрученої інформації, щоб заманити наших людей мігрувати на південь. Члени Молодіжної команди, яка працювала над захопленням столиці, були розділені на групи по 7-10 осіб, проникли на 36 вулиць для виконання поставлених завдань.
Пан Ханг та молодь команди зв'язалися з представниками різних сфер, від державних службовців до молоді в університетах, середніх школах, підлітками, дрібними торговцями, власниками малого бізнесу та іншими людьми, щоб обговорити політику нашого уряду.
Під час зустрічей зі столицею йому та його товаришам по команді довелося відповісти на багато запитань, таких як: Чи дозволено продавцям квітів носити ао дай?, Чи дозволено торговцям на ринку Донг Сюань продовжувати торгівлю?, Чи зміняться зарплати? тощо.
Завдяки ознайомленню з політикою та директивами партії та уряду щодо підприємницької та навчальної діяльності в школі, кожен член команди чітко та впевнено відповів людям: «Уряд підтримуватиме життя як раніше. Нічого не зміниться, люди можуть бути впевнені, що продовжуватимуть жити в Ханої».
Щоб викликати співчуття у молоді, Молодіжна робоча група вийшла на вулиці столиці, зустрічалася та спілкувалася з людьми та молоддю, навчала їх співати й танцювати.
«Завдяки пропагандистській та мобілізаційній роботі, коли наша армія повернулася до столиці, щоб захопити владу, вся діяльність офісів, шкіл, електростанцій, водоочисних станцій, поїздів тощо продовжувалася як завжди. Єдина відмінність полягала в тому, що французької армії більше не було в Ханої», – з гордістю згадував пан Ханг.
За підтримки та поясненнями членів Молодіжної команди, яка захопила столицю, після відходу французьких військ, люди, підлітки та молодіжна команда прибрали вулиці.
До ночі 9 жовтня 1954 року весь Ханой майже не спав. Молодь та мешканці районів не спали всю ніч, готуючи прапори та транспаранти, щоб привітати уряд і солдатів, які захопили столицю.
О 8:00 ранку 10 жовтня 1954 року армія увійшла до столиці через п'ять воріт. Десятки тисяч людей, одягнених в охайний одяг, з яскравими прапорами та квітами, вийшли на вулиці, щоб привітати уряд та революційну армію, під звуки барабанів, петард та оплесків, що лунали вулицями. У цей історичний день пану Хангу було доручено забезпечити безпеку та порядок у нинішній зоні фонтану озера Хоан Кіем.
«10 жовтня 1954 року – це історична подія, яку я ніколи не забуду в усьому своєму житті. Того дня мати захлинулася, обіймаючи свою дитину після багатьох років розлуки; немовля возз’єдналося зі своїм батьком після його повернення; дружина воз’єдналася зі своїм чоловіком, але багато сімей шукали всюди, але не могли знайти своїх близьких.»
У той час було багато зворушливих знімків, але, на жаль, не було стільки камер, як зараз, щоб зафіксувати ці зворушливі моменти», – згадав пан Ханг священні моменти історії.
Після 10 жовтня 1954 року пан Хан продовжував приєднуватися до Молодіжного волонтерського загону, щоб захопити столицю та виконати завдання із запобігання міграції в Ханої. До квітня 1955 року його та його команди місія успішно завершилася. Деяких членів команди було відібрано для навчання за кордоном у Китаї, Радянському Союзі, Чехословаччині тощо.
У 1955 році пана Ханга направили вивчати сільське господарство до Китаю, потім він працював у Міністерстві сільського господарства та розвитку сільських районів до виходу на пенсію. Після 10 років життя з родиною свого молодшого сина в Хошиміні, у 2023 році пан Нгуєн Ван Ханг та його дружина повернулися жити до Ханоя.
Він сподівається, що під час 70-ї річниці визволення столиці матиме можливість знову зустрітися зі старими членами, які колись були активними в Молодіжній команді, що працювала над захопленням столиці.
У невеликому будинку, розташованому в глибині 33-го провулку Чуа Ланг (район Донг Да, Ханой), полковник Буй Зя Туе, колишній керівник юридичного відділу (Головне управління промисловості Міністерства національної оборони), повернув журналістів у героїчні роки 10 жовтня 1954 року – день, коли армія повернулася, щоб захопити столицю у французьких колонізаторів.
Пан Туе, який народився та виріс на вулиці Ханг Бе (район Хоан Кіем), швидко осягнув революційні ідеали. У ніч на 19 грудня 1946 року, почувши, як президент Хо Ші Мін зачитав заклик до національного опору, пан Туе, якому тоді було лише 15 років, добровільно зголосився приєднатися до боротьби за захист міста.
Оскільки він був молодим, йому доручили лише розвідку та зв'язок для районного ополчення Хан Бе.
«Мене призначили спостерігати на висотній будівлі на вулиці Кау Го. Якщо я бачив, як наближається французька армія, я махав прапором, щоб сигналізувати ополченцю про готовність до відповіді. Протягом цих 60 днів війни я один раз безпосередньо брав участь у бойових діях».
«Того разу французи ввели 1 танк, 1 військову машину, а за ними піхоту з вулиці Чан Нят Дуат, намагаючись прорвати нашу лінію оборони, але безуспішно», – сказав пан Туе.
17 лютого 1947 року Столичний полк залишив місто. Пан Туе був недостатньо дорослим, щоб вступити до армії, тому він та його родина евакуювалися в тил. У 1948 році, відвідуючи родича, який працював лікарем у 308-й дивізії, пан Туе попросив дозволу вступити до армії.
Оскільки він був недостатньо дорослим, його родичі відмовили йому та порадили продовжити навчання. Однак, завдяки рішучості цього патріотичного юнака, його бажання було прийнято, і він вступив до бою в лавах 308-ї дивізії. Коли наша армія та народ вступили в кампанію під Дьєнб'єнфу, пан Туе обіймав посаду командира взводу, а також виконував завдання з транспортування та постачання боєприпасів артилерії.
Згадуючи кампанію під Дьєнб'єнфу, у солдатів дядька Хо виникло багато спогадів: «Окрім транспортування боєприпасів, мій підрозділ також мав завдання приймати французьких військ, що здавалися. З невідомих причин або знаючи, що вони програють битву, французька армія заздалегідь підготувала білі шарфи та одну за одною здавала зброю. Дивлячись на ту сцену, ми відчували, що день миру, день повернення до Ханоя вже не за горами».
Кампанія при Дьєнб'єнфу була повністю переможною, 308-ма дивізія виступила на Ханой. Прибувши до Фу Тхо, пан Туе мав честь бути одним із 70 офіцерів та солдатів, які зустріли дядька Хо в храмі Хунг, вислухавши важливі вказівки дядька Хо після повернення для захоплення столиці.
«Дядько Хо сказав «повернення», бо знав, що ми залишаємо Ханой. Перед від'їздом солдати Столичного полку написали гасло «одного разу ми повернемося до Ханоя». Для нас це була обіцянка перемоги», – сказав полковник Буй Зя Туе.
10 жовтня 1954 року настав історичний момент, армійські частини розділилися на безліч великих армій, щоб увійти до столиці та захопити її.
Автомобіль пана Туе був третім автомобілем, який в'їхав до Ханоя, після автомобілів голови Комітету військового управління Вуонг Тхуа Ву та заступника голови Комітету військового управління Ханоя Тран Зуй Хунга.
Конвой вирушив з Хадонга, столиця поступово постала перед нашими очима, ліс прапорів, транспарантів та гасел, більшість з яких були «Хай живе Хо Ши Мін». Пан Туе та його товариші пройшли через Куанам, Ханг Дау, Ханг Нган, Ханг Дао, озеро Хоан Кіем… потім приєдналися до інших підрозділів на флагштоку.
«Сидячи прямо перед машиною з правого боку, я був свідком радості та щастя десятків тисяч людей, які вітали та вигукували гасло «Ура солдатам дядька Хо». У той момент я був надзвичайно зворушений».
Люди дивилися на солдатів з очима, сповненими прихильності та близькості, як вони давно очікували. Учениці школи Чунг Вионг вибігли, щоб привітати, обійняти та взятися за руки з кожним солдатом, щоб привітати їх… Це був справді щасливий момент, який я ніколи не забуду», – зворушливо згадала полковниця Буй Зіа Туе.
О 15:00 10 жовтня 1954 року міський театр пролунав довгий свисток. Пролунав величний національний гімн, армія та народ стали одним цілим. Червоний прапор із жовтою зіркою майорів на вершині Ханойської вежі прапора.
Командир дивізії Вуонг Тхуа Ву від імені Військової комісії зачитав звернення президента Хо Ші Міна до народу Ханоя. Щойно лист закінчився, пролунали вигуки «Хай живе президент Хо Ші Мін», що виражали повагу та гордість жителів столиці за дядька Хо.
«Ми добре виконали завдання захоплення столиці, призначеної дядьком Хо, і життя людей поступово повертається до норми».
Дні повернення до Ханоя подарували мені незабутні спогади. Я сподіваюся, що відлуння тієї перемоги завжди лунатиме в поколіннях, особливо в сучасному молодому поколінні. Я сподіваюся, що ви продовжите традиції своїх предків, будете навчатися та практикуватися, щоб побудувати культурну, цивілізовану, багату та сучасну столицю», – сказав полковник Буй Зя Туе.
Після захоплення столиці, пан Туе та його товариші по команді були призначені для охорони водоочисної станції Єн Фу протягом приблизно 2 місяців.
Найглибше враження в його серці справила зустріч із дядьком Хо, яка викликала дві честі. Перша зустріч відбулася, коли президент Хо Ши Мін зустрівся та розмовляв з представниками Авангардного армійського корпусу (тобто 308-ї дивізії) у храмі Хунг, Фу Тхо, у вересні 1954 року, перед тим, як підрозділ захопив столицю.
Другий раз це сталося, коли він навчався в Університеті економіки та фінансів (нині Національний економічний університет). Того дня дядько Хо відвідав навчальний заклад і мав можливість поспілкуватися з ним.
Вдень 3 лютого 1961 року дядько Хо несподівано відвідав Університет економіки та фінансів. Ніхто не думав, що дядько Хо відвідає навчальний заклад, поки він зайнятий роботою. Прибувши до навчального закладу, дядько Хо одразу ж пішов на кухню, оглянув кухню для персоналу та студентів, а потім пішов до актової зали.
У залі пан Туе сидів у першому ряду. Дядько запитав: «Як вас звати?». Пан Туе встав і відповів: «Так, дядьку, я Буй Зя Туе».
«Дядько продовжив: «Вт, від імені студентів тут, будь ласка, дайте мені відповідь. Для чого ви навчаєтесь?», «Так, дядьку, ми навчаємося, щоб служити людям».
«Що означає служити народу?» «Так, дядьку, служити народу означає піклуватися про життя людей, щоб вони могли покращити своє харчування, житло, одяг, транспорт та освіту». «Добре, сідайте». Пан Туе згадав свою другу зустріч із дядьком Хо, яку він ніколи не забуде.
Після закінчення Університету економіки та фінансів пан Туе працював у Департаменті військової техніки (Генеральний департамент оборонної промисловості). Пізніше він обіймав багато посад у багатьох підрозділах. У 1991 році вийшов у відставку у званні полковника.
У спогадах полковника Буй Зіа Туе та пана Нгуєн Ван Кханга, Ханой у жовтні 1954 року складався з 36 вулиць.
Пан Хан досі чітко пам'ятає дорогу з Нга Ту Со до міста Ха Донг (нині район Ха Донг), обидва боки були полями, не було будинків чи вулиць, як сьогодні. Навіть вулиця Нгуєн Чі Тхань (нині район Кау Зіяй) або ділянка пагорба Донг Да, від вулиці Тай Сон аж до вулиці Зіяй Фонг (район Хоангмай), були повністю полями.
Будинки здебільшого одноповерхові, зрідка трапляються дво- або триповерхові. Ханг Нган, Ханг Дао, Ханг Ма, Ханг Бак, Ханг Кот, Ханг Мей тощо більш жваві, ніж інші райони міста. Вночі 36 вулиць столиці освітлюються електрикою.
«Зміни в Ханої сьогодні величезні. Після 70 років столиця набула нового вигляду, нового обличчя в усіх сферах», – оцінив пан Ханг.
Ханой не лише швидко розвивається в інфраструктурі, економіці та суспільстві, але й приділяє велику увагу життю людей із заслугами та політичних сімей.
«Вже багато років у нас є безкоштовні картки медичного страхування та безкоштовний проїзд автобусом. У свята, Тет та на значні національні річниці місцева влада завжди піклується про сім’ї, які зробили революційний внесок, сім’ї, що опинилися у скрутних обставинах тощо. Це дуже гуманні та змістовні дії міста», – зізнався пан Ханг.
Він підтвердив, що продовжуватиме пропагувати революційну етику, новаторський та зразковий дух, а також активно заохочувати своїх дітей та онуків до належного впровадження політики партії та законів держави.
Як син, народжений і виріс у самому серці столиці, полковник Буй Зя Туе чітко розуміє зміни та розвиток столиці сьогодні.
Полковник Туе поділився тим, що з розбитого війною міста, майже 10 років тому, коли там пахло порохом, земля і небо здригалися від гуркоту бомб і куль, Ханой сьогодні став економічним, культурним, науковим, освітнім центром... який займає важливе місце в країні та регіоні.
«Озираючись на процес розвитку столиці, ми всі бачимо швидкі зміни, комплексний та сталий розвиток від міських до сільських районів. Розрив між сільськими та міськими районами зменшився».
70 років тому сільські райони були повні солом’яних будинків та глиняних стін, але тепер це змінилося. Від міст до сільської місцевості є багатоповерхівки, електрика, дороги, школи та чисті, просторі медичні пункти», – сказав полковник Туе.
7 десятиліть тому Ханой обмежувався лише 36 вулицями. Сьогодні велика, красива, пряма дорога від міжнародного аеропорту Ной Бай прямо до центру міста, через міст Нят Тан, свідчить про зміни, розвиток та міжнародну експансію Ханоя.
Крім того, було та формується багато нових цивілізованих та сучасних міських проектів, які створюють міський простір та новий вигляд столиці після 70 років розвитку. Особливо це стосується найсучасніших транспортних споруд країни та регіону, таких як міст Няттан, міст Донгтру, міст Вінхтуй, естакадна залізниця Нхон - Каузяй, естакадна залізниця Катлінь - Хадонг тощо.
Нинішнє соціально-економічне процвітання Ханоя зумовлене консенсусом та солідарністю всієї політичної системи від центрального до місцевого рівня та жителів столиці.
Зміст: Nguyen Hai - Tran Van
Дизайн: Туан Хуй
Джерело: https://dantri.com.vn/xa-hoi/nhiem-vu-dac-biet-truoc-ngay-tiep-quan-thu-do-20241009212253241.htm
Коментар (0)