«У Сайгоні падає сніг» - Коли подих Півдня торкається холоду Півночі

Незважаючи на необхідність великої сцени, вистава «Снігопад у Сайгоні» все ще зворушує серця глядачів повсякденними деталями та глибоким посланням про взаєморозуміння крізь культурні відмінності.

Червоний пластиковий стіл. Кілька синіх, білих та червоних стільців. Полотно, натягнуте посеред сцени, розкидані пластикові банки, кілька речей, що висять на дроті. Невеликий старий телевізор, що дає тьмяне світло.

Цей простір створює враження, ніби стоїш посеред простого пансіону у В'єтнамі, де життя жалюгідне, але сповнене людського дотику. Однак, саме там відбувається бельгійсько-в'єтнамська вистава, що ставиться в самому серці Брюсселя, у Театрі де ла ві («Сцена життя»).

За словами репортера VNA у Брюсселі, вистава під назвою «Tombe la neige sur Saïgon» – «Снігопад у Сайгоні» – це сучасний твір, що поєднує драму, танець та музику , створений мистецькою групою Ravie ASBL (Бельгія) за підтримки делегації Валлонія-Брюссель у В'єтнамі та багатьох міжнародних партнерів.

Вистава проходила з 4 по 15 листопада у Брюсселі, пропонуючи глядачам унікальний театральний досвід, де спогади, ідентичність та ностальгія переплітаються в одному потоці емоцій.

«Сніг падає в Сайгоні» побудовано в автобіографічній формі, натхненній сімейною історією художника Квентіна Шаверіа – режисера та головного актора вистави.

Художник Квентін Шаверіа вирушив до В'єтнаму, щоб зустрітися з молодими митцями. Під час свого першого візиту у 2017 році він поділився з ними історією свого дитинства – хлопчика, який ріс у «реконструйованій» родині, де бельгійська та в'єтнамська культури співіснували під одним дахом.

Молоді митці слухали та реагували по-різному, але десь у їхніх очах, у їхніх словах він відчував тихе співчуття, спільний відлуння, здавалося б, незнайомих переживань.

Саме той момент змусив його усвідомити, що у зустрічі цих двох культур існує цінний матеріал, достатньо глибокий і правдивий, щоб створити з нього виставу.

У творі поєднуються три мови: французька, англійська та в'єтнамська, з французькими субтитрами, у виконанні бельгійських та в'єтнамських артистів.

На сцені межі між реальністю та фантазією, минулим та сьогоденням, драмою, сучасним танцем та караоке ніби тануть. Відкривається світ пам'яті та уяви, де можна виразити кожну емоцію.

Пояснюючи унікальне поєднання драматургії, сучасного танцю та караоке, режисер Квентін Шаверіа сказав, що мова – те, що, здається, об’єднує людей – іноді стає бар’єром, який ускладнює їм зв’язок один з одним.

Він був свідком цього у власній родині, коли його сестри з В'єтнаму приїхали до Бельгії та не могли розмовляти французькою чи англійською, через що у них майже не було спільної мови для спілкування.

Навіть після років спільного життя він зрозумів, що слів іноді недостатньо, адже мова завжди пов'язана з культурою. А щоб зрозуміти глибину емоцій іншої людини, потрібно більше, ніж просто вільне володіння словами.

Саме тому режисер Шаверіа звернувся до мови тіла – танцю – як до іншого способу вираження, безсловесного, але глибокого.

Для Шаверіата караоке також має схоже значення: непрямий спосіб висловити речі, які надто важко сказати, простір, де люди можуть співати свої найпотаємніші емоції: кохання, ностальгію, бажання бути зрозумілим або просто потребу побути на самоті.

У бельгійсько-в'єтнамській родині Шаверіа такі, здавалося б, прості фрази, як «Я тебе кохаю», «Я сумую за тобою» або «Мені потрібен власний простір», стають надто важкими для вимовлення.

Але у знайомих караоке-мелодіях ці емоції виражені ніжно, стримано та щиро, щоб учасники могли по-справжньому доторкнутися один до одного.

Актори Тхуй Нгуєн і Нунг Ван Мінь. (Фото: Huong Giang/VNA)

Персонаж Нган – центральна фігура вистави – грає Туї Нгуєн, молода в'єтнамська художниця, яка зараз вивчає виконавське мистецтво в Канаді. Для неї це дорогоцінна можливість стояти на одній сцені з бельгійськими митцями, і водночас це складний досвід.

Різниця в стилі роботи та виконанні іноді ускладнює для неї розуміння намірів режисера, але завдяки цьому Туї Нгуєн багато дізнається про мистецтво та про те, як глибше зрозуміти власну культурну ідентичність.

Для тайської етнічної танцівниці Нунг Ван Мінь, яка вперше виступала на міжнародній сцені, цей досвід був одночасно новим і натхненним.

Він ніколи раніше не грав на акторському майданчику, але завдяки цій виставі відкрив для себе інший світ мистецтва, де тіло, діалог та емоції стали одним цілим. Для нього «Снігопад у Сайгоні» – це не лише твір, а й подорож самопізнання та навчання розповідати історії мовою власного серця.

На сцені актори розмовляли багатьма мовами: французькою, англійською, в'єтнамською, створюючи поліфонічний «акорд», одночасно дивний і знайомий.

Художник Маноель Дюпон поділився: «Це перший виступ із в’єтнамськими артистами, і я щасливий і пишаюся цим. Ми не зіткнулися з жодними труднощами, адже кожна мова приносить акторам свої власні священні емоції».

Натхненням для вистави стала відома пісня Сальваторе Адамо «Tombe la neige» («Іде сніг») . Образ снігопаду в тропічному просторі стає метафорою відстані, спогадів та ностальгії між двома світами: холодною Північчю та теплим Півднем.

Не потрібна розкішна студія чи вишуканий реквізит, лише кілька пластикових стільців, вентилятор, дзеркало — «Снігопад у Сайгоні» все одно створює цілий простір спогадів. Саме ця простота відкриває уяву, де кожен глядач може побачити частинку власної історії.

Зрештою, відповідь, яку шукає Квентін Шаверіа, можливо, криється не у відмінностях, а у просторі між двома людьми: де сніг Півночі ніжно торкається подиху Півдня, танучи в ніжному світлі під назвою розуміння.

«Tombe la neige sur Saïgon» – «Снігопад у Сайгоні» – це не просто вистава, а міст спогадів, де мистецтво розчиняє відстані, а люди опиняються в культурному діалозі.

(TTXVN/В'єтнам+)

Джерело: https://www.vietnamplus.vn/tuyet-roi-o-sai-gon-khi-hoi-tho-phuong-nam-cham-vao-gia-bang-phuong-bac-post1074558.vnp