У В'єтнамі немає справжнього дослідницького університету.

Як повідомляв Тхань Нієн , нинішній стан мережі університетської освіти розвинений нерівномірно; кількість університетів велика, але загалом слабка.

За даними Міністерства освіти та навчання, однією з причин такої ситуації є не лише занадто низькі інвестиції у вищу освіту, але й відсутність класифікації вищих навчальних закладів, яка б допомогла спрямувати ключові інвестиції. У системі немає єдності між навчальними закладами з точки зору місії, характеру, орієнтації, стратифікації, назв, і багато навчальних закладів є однопрофільними. Структура сучасної системи вищої освіти дуже складна, з багатьма переплетеними моделями: є університети, є університети; є відмінні університети, ключові університети, «нормальні» університети...

Фінансування наукових досліджень, що виділяються університетам, все ще залишається низьким.

C ДОСЯГНУТО НА ОСНОВІ МІЖНАРОДНИХ ВИМІРЮВАНЬ ТА СТАНДАРТІВ

Що стосується механізму управління, то наразі 2 національні університети перебувають під управлінням (з точки зору персоналу та фінансів) Урядового офісу , але з точки зору експертної підготовки вони все ще перебувають під управлінням Міністерства освіти та навчання. 45 університетів та регіональних університетів перебувають під управлінням Міністерства освіти та навчання, тоді як решта університетів перебувають під управлінням міністерств або народних комітетів провінцій/міст.

Хоча існує університетська система з різноманітними моделями та механізмами управління, наразі у В'єтнамі немає справжнього дослідницького університету, що базується на міжнародних стандартах та заходах. Дослідницька діяльність, а також державний бюджет на дослідження все ще переважно спрямовуються на дослідницькі інститути, незалежні від університетів. У В'єтнамі також немає університету прикладних наук у тому сенсі та за стандартами, які визнані у світі. Крім того, існує забагато вузькопрофільних університетів з невеликою кількістю персоналу та студентів, які стикаються з багатьма труднощами в конкуренції в епоху технологічної революції 4.0 та міжнародної інтеграції в міждисциплінарному та мультидисциплінарному тренді.

У кожному вищому навчальному закладі найменування ще не відповідає міжнародним стандартам (у школі є інститут, в інституті є школа, в «університеті» є «університет»...). Ці проблеми існують тому, що немає критеріїв чи стандартів для типового університету, немає напрямку та немає суворого управління з боку держави.

МАСШТАБ МАГІСТРАТУРИ ТА ДОКТОРСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ ЗАНАДТО МАЛИЙ

За останнє десятиліття масштаби навчання в усій системі різко зросли, але лише на університетському рівні. У 2021-2022 навчальному році в країні навчалося понад 2,1 мільйона студентів університетів, тоді як у 2009 році ця кількість перевищувала 1,2 мільйона. Тим часом, післядипломна підготовка (магістри, докторанти) за останні роки зменшилася. Наразі в країні навчається близько 122 000 аспірантів, з яких майже 11 700 є докторантами та майже 110 000 – магістрантами різних спеціальностей.

Ці показники щодо післядипломної підготовки, якщо розрахувати у співвідношенні до населення, у В'єтнамі менше ніж на 1/3 порівняно з Малайзією та Таїландом, лише на 1/2 порівняно з Сінгапуром та Філіппінами, приблизно в 1/9 раза порівняно із середнім рівнем країн-членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Порівняно із загальною шкалою підготовки трьох рівнів вищої освіти (бакалавр, магістр та доктор і еквівалентні ступені), шкала підготовки магістра становить приблизно 5%, тоді як шкала підготовки доктора не досягла 0,6%. Тим часом у Малайзії ці частки становлять 10,9% та 7% відповідно; Сінгапурі – 9,5% та 2,2%; у країнах із середнім рівнем доходу – 10,7% та 1,3% відповідно, у країнах ОЕСР – 22% та 4% відповідно.

За даними Міністерства освіти та навчання, масштаби навчання не лише занадто малі, але й докторантура наразі дуже розпорошена, не дуже ефективна та не відповідає вимогам збалансованості та синхронізації із соціально-економічним розвитком.

Наразі в країні навчається близько 122 000 аспірантів, зокрема майже 11 700 докторантів та майже 110 000 магістрантів різних спеціальностей.

ФІНАНСУВАННЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЗАНАДТО НИЗЬКЕ, НЕОБРАЦІЙНИЙ РОЗПОДІЛ

Інвестиції у вищу освіту є занадто низькими, і ця проблема виникла вже кілька років тому. Згідно з даними Міністерства фінансів, витрати державного бюджету на вищу освіту у 2020 році оцінюються у лише 0,27% ВВП, а фактичні витрати сягнуть лише 0,18% ВВП (і становитимуть лише 4,6% державного бюджету, витраченого на освіту).

Але проблема полягає не лише в низьких витратах, а й у нерозумному механізмі витрачання коштів. Більша частина бюджету на наукові дослідження (NCKH) виділяється підприємствам, і темпи зростання витрат цієї бізнес-групи також швидші, ніж в інших груп, таких як науково-дослідні та технологічно-розробні організації, університети та академії. Тим часом основні людські ресурси для проведення наукових досліджень та технологічно-розробних робіт зосереджені переважно у вищих навчальних закладах. Зокрема, вищі навчальні заклади отримують близько 1000-2200 мільярдів донгів на рік на наукові дослідження та технологічно-розробну діяльність, тоді як бізнес-сектор отримує інвестиції понад 23 000 мільярдів донгів на рік.

Як правило, для вищих навчальних закладів, що підпорядковуються Міністерству освіти та навчання, середній бюджет становить 400 мільярдів донгів на рік і залишався майже незмінним з 2011 по 2016 рік, що є дуже низьким показником порівняно із загальним державним бюджетом на науку і технології (Н&Т); середні витрати на Н&Т на одного викладача в 10-30 разів нижчі, ніж у середньому по університетах регіону Південно-Східної Азії. Загальний бюджет, виділений академіям та дослідницьким інститутам/центрам, хоча й більший, не є ефективним, оскільки він розподіляється між понад 600 дослідницькими інститутами, що управляються різними міністерствами.

Механізм фінансування досліджень базується на історичному розподілі, а не на результатах діяльності, і безпосередньо не служить науково-дослідній діяльності (більша частина витрат використовується для виплати заробітної плати персоналу). Низький рівень інвестицій, розподілений без системи та без чіткого набору критеріїв, робить кінцеве фінансування науки і технологій, яке отримують вищі навчальні заклади, занадто малим, недостатнім для розвитку потенціалу та ефективності, а також не відображає та не відповідає пріоритетам розвитку науки і технологій на місцевому рівні та в цілому по країні.

Ще одним явним проявом ірраціональності є те, що механізм витрат не корелює з людськими ресурсами для досліджень та розробок. Наразі висококваліфіковані людські ресурси для досліджень та розробок зосереджені в університетах, що становить 50% від загальної кількості науково-дослідних працівників у країні, з яких 69% дослідників мають докторські та магістерські ступені. Однак понад 60% державного бюджету на дослідження та розробки виділяється державним науково-дослідним інститутам, тоді як університети отримують лише близько 13%. Оскільки загальні державні витрати на дослідження та розробки становлять лише близько 0,41% ВВП, університети отримують менше 0,05% ВВП на дослідницькі програми.

«Загальний бюджет на реалізацію науково-технічних тем/проектів для всіх університетів все ще занадто малий, що не дозволяє досягти прориву. Тому потрібен механізм перерозподілу науково-технічних бюджетів для вищих навчальних закладів, а також рішення для досягнення прориву, в яких планування для вищих навчальних закладів допомагає створювати та впроваджувати розумні, цілеспрямовані, ключові механізми розподілу витрат відповідно до структури галузей на основі операційної ефективності», – запропонувало Міністерство освіти та навчання.

Необхідність класифікації університетів для ключових інвестицій

У проекті плану мережі вищої освіти на період 2021-2030 років з перспективою до 2050 року Міністерство освіти та професійної підготовки ставить за мету розширення масштабів та покращення якості навчання, за якого кількість аспірантів зростає в середньому на 2% на рік. Міністерство освіти та професійної підготовки очікує, що до 2030 року загальний масштаб навчання досягне 3 мільйонів осіб. Кількість лише аспірантів досягне 250 000 осіб, з яких докторанти становлять щонайменше 10%. Вирішенням цієї мети є зосередження на інвестуванні в ключові вищі навчальні заклади для збільшення масштабів аспірантської підготовки, пов'язаної з розвитком науки і техніки, та сприяння інноваціям, особливо докторантській підготовці в ключових національних та галузево-орієнтованих вищих навчальних закладах.

Рішенням для мобілізації та розподілу інвестицій є інвестування переважно з державного бюджету для розширення та модернізації ключових національних закладів вищої освіти відповідно до регіональних та міжнародних стандартів, з наданням найвищого пріоритету національним університетам та розвитку ключових галузей та секторів.

В умовах розвитку університетської автономії та реформи державних інвестицій держава повинна мати ефективний інвестиційний механізм та визначати інвестиційну стратегію з державного бюджету. Для цього потрібна класифікація вищих навчальних закладів у системі як основа для здійснення державою ключових інвестицій.

Посилання на джерело: https://thanhnien.vn/viet-nam-chua-co-truong-dai-hoc-nghien-cuu-dung-nghia-18524011923023328.htm