Як повідомляла газета «Тхань Ніен» , нинішній стан мережі вищої освіти розвинений нерівномірно; хоча університетів багато, вони загалом слабкі.
За даними Міністерства освіти та навчання, однією з причин такої ситуації є не лише занадто низькі інвестиції у вищу освіту, але й відсутність класифікації вищих навчальних закладів для визначення цільових інвестицій. У системі немає однаковості серед університетів щодо їхньої місії, характеру, орієнтації, стратифікації чи правил найменування; багато університетів спеціалізуються лише в одній галузі. Поточна структура системи вищої освіти дуже складна, з багатьма взаємопов’язаними моделями: є університети, є коледжі; є відмінні вищі навчальні заклади, ключові вищі навчальні заклади та «звичайні» вищі навчальні заклади…
Фінансування, що виділяється на наукові дослідження в університетах, залишається низьким.
C не було досягнуто на основі міжнародних вимірювань та стандартів.
Що стосується механізмів управління, то наразі під управлінням Урядового офісу перебувають 2 національні університети (з точки зору персоналу та фінансів), але їхні професійні функції залишаються під управлінням Міністерства освіти та навчання. Міністерству освіти та навчання підпорядковується 45 університетів та регіональних університетів, тоді як решта університетів перебувають під безпосереднім управлінням інших міністерств або обласних/міських народних комітетів.
Незважаючи на різноманітну університетську систему з точки зору моделей та механізмів управління, у В'єтнамі наразі відсутній справді дослідницький університет, що базується на міжнародних стандартах та орієнтирах. Дослідницька діяльність та державні дослідницькі бюджети все ще переважно виділяються незалежним дослідницьким інститутам, відокремленим від університетів. В'єтнаму також бракує університету прикладних наук у тому сенсі та за стандартами, що визнаються на міжнародному рівні. Крім того, велика кількість вузькопрофільних університетів з невеликою кількістю персоналу та студентів стикається зі значними труднощами в конкуренції в епоху технологічної революції 4.0 та міжнародної інтеграції в тенденції міждисциплінарних та мультидисциплінарних підходів.
У кожному вищому навчальному закладі правила назви ще не відповідають міжнародним стандартам (є інститути всередині школи, інститути всередині школи та «університет» всередині «університету»...). Ці недоліки виникають через відсутність критеріїв та стандартів для типового університету, а також через відсутність чіткого керівництва та управління з боку держави.
МАСШТАБИ МАГІСТРАТУРИ ТА ДОКТОРСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ ЗАНАДТО МАЛІ.
Протягом останнього десятиліття масштаби навчання в усій системі значно зросли, але лише на бакалаврському рівні. У 2021-2022 навчальному році в країні навчалося понад 2,1 мільйона студентів університетів порівняно з понад 1,2 мільйона у 2009 році. Тим часом, післядипломна підготовка (магістерські та докторські ступені) за останні роки скоротилася. Наразі в країні навчається приблизно 122 000 аспірантів, включаючи майже 11 700 докторантів та майже 110 000 магістрів у різних галузях.
Ці показники післядипломної освіти, якщо розрахувати їх у відсотках від населення, показують, що В'єтнам становить менше третини від Малайзії та Таїланду, лише половину від Сінгапуру та Філіппін і приблизно одну дев'яту від середнього показника для країн-членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).
Порівняно із загальним обсягом навчання на трьох рівнях вищої освіти (бакалавр, магістр, доктор та еквівалентні кваліфікації), частка магістерської підготовки становить приблизно 5%, тоді як докторська підготовка — менше 0,6%. Для порівняння, ці частки становлять 10,9% та 7% у Малайзії, 9,5% та 2,2% у Сінгапурі, 10,7% та 1,3% у середньому для країн із середнім рівнем доходу та 22% та 4% для країн ОЕСР.
За даними Міністерства освіти та навчання, масштаби докторантури не лише занадто малі, але й поточна підготовка є дуже фрагментованою, неефективною та не відповідає вимогам щодо збалансованості та синхронізації із соціально-економічним розвитком.
Наразі в країні навчається приблизно 122 000 аспірантів, включаючи майже 11 700 докторантів та майже 110 000 магістрантів у різних галузях.
Бюджет на наукові дослідження занадто низький та розподілений неправильно.
Проблема недостатнього інвестування у вищу освіту оголошується вже кілька років. Згідно з даними Міністерства фінансів, прогнозовані витрати державного бюджету на вищу освіту у 2020 році становили лише 0,27% ВВП, а фактичні витрати – лише 0,18% ВВП (і становили лише 4,6% державного бюджету, виділеного на освіту).
Але проблема полягає не лише в низьких витратах, а в нераціональності механізму витрачання коштів. Значна частина фінансування наукових досліджень виділяється підприємствам, і темпи зростання витрат підприємств швидші, ніж в інших груп, таких як науково-дослідні та розробницькі організації, університети та академії. Тим часом основні людські ресурси для науково-дослідної та розробницької діяльності значною мірою зосереджені у вищих навчальних закладах. Зокрема, вищі навчальні заклади отримують приблизно 1000-2200 мільярдів донгів щорічно на науково-дослідну та розробницьку діяльність, тоді як бізнес-сектор отримує понад 23 000 мільярдів донгів щорічно.
Зазвичай вищі навчальні заклади, що підпорядковуються Міністерству освіти та навчання, отримують в середньому 400 мільярдів донгів на рік, і ця цифра майже не змінилася з 2011 по 2016 рік – дуже низька сума порівняно із загальним державним бюджетом, виділеним на науку і технології (НіТ). Середні витрати на НіТ на одного викладача в 10-30 разів нижчі, ніж у середньому по університетах Південно-Східної Азії. Хоча загальне фінансування, що виділяється академіям та дослідницьким інститутам/центрам, є вищим, воно не таке ефективне через те, що воно розподілене між понад 600 дослідницькими інститутами, якими керують різні міністерства та відомства.
Механізм фінансування досліджень базується на історичних розподілах, а не на результатах досягнень, і безпосередньо не підтримує науково-дослідну діяльність (більша частина фінансування використовується для виплати заробітної плати персоналу). Низький рівень інвестицій, несистематичний розподіл та відсутність чітких критеріїв означають, що остаточне фінансування науки і технологій, яке отримують вищі навчальні заклади, є недостатнім для розвитку потенціалу та досягнень, а також не відображає та не відповідає пріоритетам розвитку науки і технологій на місцевому рівні та в країні.
Ще одним явним проявом ірраціональності є непропорційний характер механізмів витрачання коштів порівняно з людськими ресурсами, що займаються дослідженнями та розробками. Наразі висококваліфіковані людські ресурси, що займаються дослідженнями та розробками, зосереджені в університетах, складаючи 50% від загальної кількості робочої сили в галузі досліджень та розробок по всій країні, причому 69% дослідників мають докторські та магістерські ступені. Однак понад 60% державного бюджету, що виділяється на дослідження та розробки, розподіляється між державними науково-дослідними інститутами, тоді як університети отримують лише близько 13%. Оскільки загальні державні витрати на дослідження та розробки становлять лише близько 0,41% ВВП, університети отримують менше 0,05% ВВП на дослідницькі програми.
«Загальне фінансування науково-технічних проектів у всіх університетах все ще занадто низьке, щоб створити прорив. Тому потрібен механізм перерозподілу бюджетів на науку та технології між вищими навчальними закладами, а також рішення для досягнення прориву. Це включає планування для вищих навчальних закладів, щоб допомогти створити та впровадити раціональні, цілеспрямовані та адресні механізми розподілу коштів на основі результатів діяльності та галузевої структури», – запропонувало Міністерство освіти та навчання.
Університети необхідно класифікувати, щоб визначити пріоритети інвестицій.
У проекті плану мережі вищої освіти на період 2021-2030 років, з перспективою до 2050 року, Міністерство освіти та професійної підготовки має на меті розширити масштаби та покращити якість навчання, зі середньорічним збільшенням кількості аспірантів на 2%. Міністерство освіти та професійної підготовки очікує, що загальний масштаб навчання досягне 3 мільйонів осіб до 2030 року. Зокрема, очікується, що кількість аспірантів досягне 250 000, з яких щонайменше 10% будуть докторантами. Рішенням цієї мети є зосередження інвестицій у ключові вищі навчальні заклади для збільшення масштабів післядипломної підготовки, пов'язаної з розвитком науки і технологій, та сприяння інноваціям, особливо докторській підготовці у ключових національних та галузевих вищих навчальних закладах.
Рішенням для мобілізації та розподілу інвестицій є, перш за все, інвестування з державного бюджету в розширення та модернізацію ключових національних вищих навчальних закладів до регіональних та світових стандартів, при цьому найвищий пріоритет надається національним університетам та розвитку ключових галузей та секторів.
У контексті автономії університетів та реформи державних інвестицій державі потрібен ефективний інвестиційний механізм та чітко визначена інвестиційна стратегія з державного бюджету. Для досягнення цієї мети необхідно класифікувати вищі навчальні заклади в системі як основу для цілеспрямованих державних інвестицій.
Посилання на джерело
Коментар (0)