Фактично, протягом останніх років мережа вищих навчальних закладів у нашій країні швидко зросла, але все ще залишається розпорошеною, фрагментованою та має дублюючі функції. Багато університетів були перетворені на коледжі, мають невеликий масштаб та обмежені управлінські можливості, тоді як деякі навчальні заклади в одній галузі недобросовісно конкурують та готують дублікати спеціальностей. Непомітно відбувається розподіл соціальних ресурсів, а якість навчання та досліджень не відповідає вимогам соціально -економічного розвитку.
Таким чином, об'єднання та реструктуризація системи університетської освіти є неминучим кроком до подолання давніх недоліків. Однак, щоб уникнути механічної «бюрократизації», цей процес необхідно здійснювати зі стратегічним, науковим та гуманістичним мисленням. Мета полягає не в тому, щоб «скоротити кількість координаційних центрів» для зручності, а в тому, щоб «зібрати сили» для формування багатопрофільних університетів, які мають достатньо великий масштаб, міжнародну конкурентоспроможність та здатність очолювати розвиток знань.
Перш за все, злиття мають бути заради суспільного блага – служіння суспільству, учням та розвитку країни. Тільки тоді, коли реструктуризація буде пов’язана з покращенням якості навчання, зміцненням дослідницького потенціалу та зв’язками з бізнесом, вона буде справді змістовною.
Злиття не може стосуватися «перерозподілу місць» чи «об’єднання шкіл для виконання квот», а має бути початком нової моделі управління, де школи є автономними, прозорими та функціонують відповідно до академічних принципів. Злиття повинні поважати автономію та академічну ідентичність кожного навчального закладу.
Зрештою, злиття є цінним лише тоді, коли всі залучені сторони повністю консультуються, беруть участь у розробці нової організаційної моделі та поділяють довгострокові цілі розвитку. Якщо цей процес нав'язується без консенсусу, це створить контрреакцію, яка вплине на викладацький склад, студентів та репутацію всієї системи.
Злиття університетів – це складні процеси, що охоплюють організацію, персонал, обладнання, навчальні програми, фінанси та навіть психологію всіх залучених осіб. Тому має бути ретельний етап підготовки, оцінка впливу та гнучкі плани коригування, щоб уникнути збоїв та марнування ресурсів.
Однак держава повинна відігравати певну роль у створенні та забезпеченні політики. Реструктуризація буде успішною лише тоді, коли вона супроводжуватиметься механізмами фінансової підтримки, інвестиціями в обладнання, політикою щодо педагогічного персоналу та, особливо, правовими механізмами, щоб школи після злиття могли ефективно функціонувати та мати реальну автономію. Водночас необхідно заохочувати сильні школи до «спонсорства» або стратегічної співпраці з малими школами, поступово підвищуючи стандарти якості, замість масових злиттів.
Вищезазначена політика буде успішною лише тоді, коли вона завоює довіру команди та людей – суб’єктів, які безпосередньо отримують вигоду від результатів інноваційного процесу. Тому прозорість комунікації та інформації має бути поставлена в центр уваги. Будь-які зміни, пов’язані зі студентами, викладачами чи обладнанням, повинні бути оприлюднені та чітко пояснені для створення соціального консенсусу.
Політика об'єднання та впорядкування університетів, якщо її впроваджувати систематично, відкриє можливості для формування сильних університетів, здатних конкурувати на регіональному та міжнародному рівнях. Це не лише історія реорганізації системи, а й важливий крок до покращення якості та сталого розвитку вищої освіти В'єтнаму, що сприяє формуванню високоякісних людських ресурсів – основи національного розвитку.
Джерело: https://giaoducthoidai.vn/yeu-cau-chien-luoc-mo-ra-co-hoi-hinh-thanh-nhung-dai-hoc-manh-post751596.html
Коментар (0)