85-та річниця смерті поета Хан Мак Ту: унікальний та креативний стиль поезії

Хан Мак Ту — один із видатних авторів в'єтнамської романтичної поезії. Він перетворив біль свого життя на нескінченне бажання жити, кохати, творити… Хан Мак Ту має надзвичайно багатий, творчий та загадковий поетичний образ.

«Це село Ві Да» – це зворушливий голос кохання, зізнання перед життям у безнадійному, нерозділеному коханні. Вірш також є палкою любов’ю до природи та людей Ві Да – місця, сповненого незліченними спогадами. Фото: thethaovanhoa.vn

Унікальний та креативний новий поетичний стиль

Справжнє ім'я Хан Мак Ту — Нгуєн Чонг Трі, народився 22 вересня 1912 року. Хан Мак Ту дуже рано проявив свій поетичний талант. У віці 16 років він почав писати вірші та став відомим на поетичній сцені своїм першим віршем «Вой ванг чі лам» («Поспішай»), який схожий на вірш «Ґой нян» («Посланий ковтати») поета Монг Чау. Рання поезія Хан Мак Ту була пройнята рисами давньої поезії, лірична якість у його поезії була класичною, з традиційними порівняннями та поетичною формою династії Тан. Однак, хоча поезія Хан Мак Ту починалася зі стереотипів, вона мала зачатки сміливих новаторів:

«Тінь місяця піднімається на вікно і торкається подушки,»
Осінній вітер дув у двері, тер ковдру»…
(Не лягати спати допізна)

З 1935 року він змінив свій псевдонім на Ле Тхань, а потім на Хан Мак Ту. «Хан Мак Ту» означає «холодний хлопець-завісник» або «холодний самотній хлопець». Це ім'я, здавалося, відповідало його передчуттю останніх років на піку власної самотньої та холодної поезії.

У 1936 році Хан Мак Ту опублікував відому збірку «Сільська дівчина», і саме тоді він виявив, що хворий на проказу. Йому довелося боротися з цією хворобою майже все своє життя, і майже все своє життя він боровся за своє бажання жити та кохати.

Видно, що завдяки життєвим стражданням у поєднанні з творчим інстинктом, поезія Хань Мак Ту злетіла, вивівши його на вершину сучасної літератури та мистецтва. З 1930-х років у своєму художньому мисленні Хань Мак Ту усвідомлював пошук чогось нового та плекав творче натхнення з високою інтенсивністю: «Я жив інтенсивно та повноцінно — жив своїм серцем, своїми легенями, своєю кров’ю, своїми сльозами, своєю душею. Я розвинув усі почуття кохання. Я був щасливий, сумний, злий, майже до втрати життя». Художній світ у поезії Хань Мак Ту надзвичайно багатий та різноманітний, як він колись сказав: «Мій поетичний сад неосяжний та безмежний. Чим далі я йду, тим холодніше мені стає».

Романтичний ліричний поет

У селі Нової Поезії Хан Мак Ту — поет із надзвичайно багатою, творчою та загадковою поетичною зовнішністю. Окрім божевільних віршів, п'яних віршів, сюрреалістичних віршів, є ліричний, ніжний голос, що виражає палку любов до життя, палке прагнення до людства.

Літературний критик До Лай Тхуй сказав: «Якщо Тхе Лу, Луу Чонг Лу, Нгуєн Бінь — чисті романтики, якщо Сюань Дьєу та особливо Хюй Кан — романтики з елементами символіки... тоді Хан Мак Ту — це гармонія романтизму, уяви, навіть сюрреалізму». Можливо, саме через виснажливе життя в хворобах, самотності, в безлюдній темряві, повній кошмарів, репресій, одержимості між реальністю та мріями він сублімувався з несвідомого, щоб вибухнути сюрреалістичними образами на романтичному тлі: «Простір щільний від місяця / Я також місяць, і вона також місяць», «Вода перетворюється на місяць, місяць перетворюється на воду / Шовк просякнутий запашним місяцем»...

Поезія Хань Мак Ту не змушує читачів відчувати те, що відчуває він. Слова діють лише як важіль, засіб для відкриття унікальних асоціацій, для виявлення індивідуальних емоцій у кожної людини, тим самим сприймаючи естетику повніше, із задоволенням та вигукуючи із захопленням:

Місяць лежить розпластаний на гілці верби
Чекаємо, поки східний вітер повернеться, щоб пофліртувати
Квіти та листя такі невинні, що не хочуть рухатися.
Моє серце шалено б'ється, сестро Ханг.
(Сором'язливий)

Руки прокаженого стиснуті від болю, але чим більше болю, тим більше ці руки прагнуть, прагнуть вхопитися за життя, вхопитися за життєву любов. Здається, що поет намагається вкласти всю свою силу в руки, щоб «стиснути», «утримати», «зв’язати» з життям. А бувають і моменти, коли ці руки широко розпростерті, поет ніби відкриває своє серце для любові, для письма та злиття з природою та поетичним життям:

Відкрий свою поезію, відкрий свої мрії, відкрий своє кохання...
(Спати з місяцем)

Незвичайність та унікальність – один із критеріїв оцінки художнього таланту поезії Хань Мак Ту. Дивний спосіб мислення, формування ідей, порівняння, використання слів та образів. І найдивніше те, що людина повинна пройти через такий жахливий фізичний та психічний біль, але загальний тон поезії не песимістичний, а завжди мрійливий, спрямований у бік вічного світу «чотирьох пір року весни, гір та річок». Окрім божевільних віршів, сповнених ідей душі, місяця та крові, люди також знають вірші, чисті, як народні пісні, солодкі, як стиглі плоди, з юнацьким, романтичним та таємничим поглядом поета. Це ліричний характер того часу: «Двадцять один рік, вік, як квіти». З такою кількістю надій юності: Приходячи у світ, ми бачимо, яке щасливе життя / Повне сп'яніння та солодкості... / У той час наші серця тріпотіли / Нерішуче бажаючи пити вино Куїнь Дао / (У гонитві за щастям).

Хан Мак Ту прив'язав свою душу до природи країни, до просторів, які стали свідками багатьох щасливих і сумних спогадів, здобутків і втрат у житті та коханні поета. Як не дивно, у Хан Мак Ту «конкретні назви місць також стали чарівними», також поетичними у «Далат у місячному сяйві», «Це село Ві Да, Фан Тхьєт! Фан Тхьєт». Любов до батьківщини в почуттях і думках поета — це не лише любов до людей, любов до життя, як у віршах Нгуєн Бінь, чи картина сільської місцевості, як у віршах Банг Ба Лан, Ань Тхо, але й відлуння душі з зворушливими образами, багатими на мелодію: Пообідні хмари все ще пливуть / Блукаючи сільськими пагорбами / Пообідній вітер забуває зупинитися / Вода завжди тече / Тисячі очерету не мають голосу / Моє серце ніби захоплене... / Сумні звуки в тумані / Ображені звуки в бамбукових живоплотах / Під безкрайнім осіннім небом / Пронизуючи гори та струмки (Любов до батьківщини).

11 листопада 1940 року Хан Мак Ту помер у віці 28 років через важку хворобу. Половина його життя ще не закінчилася, але Хан Мак Ту виконав свою місію, залишивши після себе цінне поетичне життя для в'єтнамської літератури.

Згідно з ВНА

Джерело: https://baoangiang.com.vn/85-nam-ngay-mat-nha-tho-han-mac-tu-mot-phong-cach-tho-doc-dao-va-sang-tao-a466695.html