А в пам'яті людей у зоні затоплення залишився незабутній образ – це мовчазні герої, які простягнули руку допомоги, щоб врятувати їх у безкрайній воді. Поряд з цим відбувається обмін як духом, так і матеріалами, допомагаючи людям у зоні затоплення подолати важкі дні, швидко повернутися до нормального життя.
Частина 1: Боротьба за життя у бурхливих водах
Тривалі зливові дощі затопили багато районів на сході Дак Лака величезним морем води. Посеред шаленої повені, коли межа між життям і смертю була лише за волосину, звичайні люди все ж кидалися у вир, щоб врятувати десятки життів. Цих простих людей об'єднує одне: мужність і добре серце.
 |
| Офіцери та солдати Департаменту пожежної безпеки та рятування поліції брали участь у евакуації людей у комуні Хоатхінь у безпечне місце. Фото надано поліцією. |
Згадуючи нещодавні дні повені, пані Тран Тхі Хоа та пан Тран Ван Ай (з хутора Кхо, села Фу Хуу, комуни Хоатхінь) досі проливають сльози. «Моїй свекрусі понад 80 років, ми з чоловіком, наша невістка та наша 33-місячна онука – якби пан Тхань вчасно не приплив на човні, щоб врятувати нас, ми б зараз тут не сиділи», – зворушено сказала пані Хоа.
Пан Тхань, за словами пані Хоа, це пан Тран Конг Тхань (1975 року народження) – сусід і також близький друг її чоловіка, пана Ая.
Опівдні 19 листопада, коли почався сильний дощ, паводкова вода хлинула до Хоатхінь. Всього за кілька годин вода піднялася до середини стіни, потім торкнулася даху, змивши все майно в будинку. У шумі вітру чувся звук тремтіння гофрованого залізного даху та лунали термінові крики про допомогу. Посеред хаосу пан Тран Конг Тхань поспішно відвів свою дружину у безпечне місце, потім стрибнув у маленький човен, яким він щодня користувався, щоб косити траву та ловити рибу, і кинувся прямо у вир, щоб врятувати своїх людей.
О 17:00 вода сягала грудей дорослої людини. Потік був настільки сильним, що здавалося, що він перекине все село. Пан Тхань підпливав на своєму човні до кожного будинку, виймаючи гофрований залізо та черепицю, щоб знайти кожну людину, яка потрапила в пастку. З дірок у розбитій черепиці виринали тремтячі тіла та бліді обличчя. «Усі, спускайтеся! Швидко спускайтеся!» — крикнув він посеред бурхливої повені, а потім допоміг людям похилого віку, дітям та жінкам спуститися з човна, обидві руки яких тремтіли від холоду.
 |
| Пан Тран Конг Тхань (село Фу Хю, комуна Хоатхінь) та старий човен, на якому він врятував понад 40 людей під час повені. Фото: Ле Хао |
Невеликий човен керував пан Тхань крізь бурхливу воду, в темному небі, щоб доставити всіх до будинку пані Буй Тхі Єн, де другий поверх був достатньо високим, щоб уникнути бурхливої води. Будинок пані Єн швидко наповнився людьми. У темряві, під мерехтливим світлом, пані Єн розпалила піч, її чоловік пан Нгі промив рис і зварив кашу. Вони сиділи тісно одне до одного, даючи їжу людям похилого віку та дітям; тоді як дорослі лише наважувалися ковтати воду, щоб вижити...
«Сил на місці події недостатньо, щоб врятувати всіх людей на великій території з багатьма глибоко затопленими ділянками. Завдяки таким людям, як пан Ту, місцева влада мінімізувала людські втрати під час цієї історичної повені». Пан , голова Народного комітету комуни Туй Ан Донг |
З настання сутінків 19 листопада до світанку 20 листопада пан Тхань врятував понад 40 людей. Але остання поїздка стала моментом, що зупинив серце для кожного, хто її чув. У той час, коли човен щойно підплив до балкону, щоб доставити пані Нгуєн Тхі Хонг Сюйен (1992 року народження) та її двох дітей до будинку пані Буй Тхі Єн, раптово нахлинула велика хвиля, через що човен хитнувся, розгойдувався та перекинувся. Перш ніж двоє дітей встигли вилізти за матір'ю, вони втратили рівновагу та впали в каламутну воду. Не думаючи, пан Тхань кинувся за ними, схопив кожну дитину, витягнув їх з води та голосно крикнув усім на допомогу. Човен затонув, але ще троє життів було врятовано. «Ми з мамою будемо вдячні пану Тханю до кінця життя...», – захлинулася пані Сюйен.
Того ранку, після того, як пан Тхань привів Сюйен та її дітей у безпечне місце та спробував доплисти до будинку Єн посеред бурхливої води, він був майже виснажений. Все його тіло було багряним від холоду, а в шлунку бурчало від голоду після більш ніж десятигодинного плавання в морі води. Однак, щойно він ступив на сушу, він швидко звернув погляд на безкрайні водні простори. Не тому, що шкодував про човен — єдиний засіб існування, який щойно поглинула повінь, — а через глибокий біль безпорадності від того, що не зміг врятувати всіх людей, які все ще опинилися в пастці.
«Коли я рятував людей, у мене не було часу думати ні про що інше… Чувши, як люди кличуть на допомогу, я так хвилювався, що не міг всидіти на місці», – простим голосом сказав пан Тхань.
Якщо в селі Кхо пан Тхань підтримав його під час повені, то в селі Трієм (село Дьєм Дьєн, комуна Туй Ан Донг) також є людина, про яку місцеві жителі не можуть перестати говорити в дні повені. Це пан Тран Ван Тху.
У ніч на 19 листопада вода піднялася до даху. Сам-сам у темряві пан Ту штовхнув свій маленький човен у безкрайнє море, слідуючи за кожним криком про допомогу, змішаним із шумом вітру та проливного дощу. У ту мить в очах чоловіка, який звик до вітру та хвиль, не було жодного вагання. Він встиг лише сказати дружині кілька слів, перш ніж помчати геть.
 |
| Пані Нгуєн Тхі Хонг Сюєн (село Фу Хю, комуна Хоатхінь) була зворушена, згадуючи момент, коли 20 листопада пан Тран Конг Тхань врятував її трьох дітей. Фото: Ле Хао |
Човен був маленький, вітер дув, а вода нахилялася, ніби хотіла все перекинути. Однак, своїми мозолистими руками та витривалістю моряка, Ту все ж таки пропливав повз кожен дах, підставляв човен близько до гофрованого залізного даху, потім нахилявся і своїми сильними руками витягував кожну людину нагору. Деякі люди тремтіли від холоду, деякі плакали, як діти, а деякі старі люди обіймали його за плечі від знемоги. Щоразу, коли він витягував когось із каламутної води, він встигав лише запитати: «Чи є хтось ще в будинку?» - потім швидко розвернув човен і попрямував назад.
За мить, посеред безкрайнього моря, маленький човен пана Ту перетворився на буй надії, доставши майже 30 людей до безпеки. Врятувавши людей, він поспішно приготував для них їжу під час повені. «Якщо я можу врятувати людей, я почуваюся в безпеці. Я можу спробувати ще трохи», – сказав пан Ту з лагідною посмішкою.
Зазвичай Ту — простий рибалка, який живе у старому будинку. Однак у лихоліття цей чоловік став героєм для всього села. Після повені люди все ще розповідали один одному історії про Ту, який веслував на своєму човні посеред ночі, а маленький ліхтарик світив йому на мокре обличчя — тоді ніхто не міг зрозуміти, чи це дощ, чи сльози тривоги.
Під час нещодавньої повені не лише пан Тхань чи пан Тху, у багатьох селах звичайні чоловіки та жінки стали яскравими проблисками доброти. Ті, хто мав човни, користувалися човнами, ті, хто мав мотузки, користувалися мотузками, ті, хто добре веслував, трималися води та пливли, а ті, хто залишався, піклувалися про їжу та воду для всього села. Вони не були професійними військовослужбовцями, не мали рятувальних жилетів чи сучасного рятувального спорядження. У них були лише мозолисті руки, старі човни та серця, які не могли залишити своїх співвітчизників боротися у бурхливих водах. Завдяки їм сотні життів були врятовані на волосину.
(Продовження буде)
Частина 2:
Ха Мі - Ле Хао
Джерело: https://baodaklak.vn/tin-noi-bat/202511/menh-lenh-tu-trai-tim-giua-mua-lu-du-ky-1-ebe008a/
Коментар (0)