Місце з найбільш отруйними зміями в Анзянгу знаходиться на горі Тхат Сон, яка колись була повна гігантських змій, це звучить страшно.

Щороку під час літніх канікул я отримую повідомлення від Чау Нару, друга-кхмера з району Бей Нуй, комуни Ан Хао, міста Тінь Б'єн, провінції Ан Зянг .

Зміст складався лише з кількох слів, але викликав у мене дивне почуття. Я одразу ж домовився про поїздку на гору Кам з Нару, щоб разом зануритися у безкрайню природу.

1.

У людей Заходу є приказка: «Хто хоче побачити високі гори / Той Син, гора Кам, приєднуйтесь до нас у дорозі». Місцева легенда свідчить, що назва гора Кам спочатку походить від наказу Нгуєн Аня, коли він утік до Тхат Сина.

Щоб не розкривати своє місцезнаходження, поки він ховався на священній вершині гори в очікуванні можливості змінити ситуацію, Нгуєн Ань наказав «заборонити» селянам та мисливцям приходити до цього місця.

Поступово ця команда стала назвою гори, щоб відрізнити її від десятків інших гір у скупченні Того Сина.

У книзі «Gia Dinh Thanh Thong Chi» Чінь Хоай Дик назвав гору Кам «Доай Тон», деякі люди читають це як «Дай Тон». Ця назва заснована на формі гори, що лежить у напрямку «Доай» та «Тон» (згідно з розрахунком восьми східних триграм).

У книзі «Дай Нам Нят Тонг Чі», складеній Національним історичним інститутом династії Нгуєн у 1865 році, гору Кам вперше назвали «Кам Сон». Відтоді назва «Кам Сон/Тхьєн Кам Сон» або «Гора Кам» часто зустрічається майже в усіх документах, написаних про таємничий регіон Тхат Сон.

Деякі люди також називають гору Кам «Кам Сон» https://danviet.vn/ «Гам Сон» (прекрасна гора). Кхмери в регіоні Бей Нуї називають гору Кам «Пном Попіал», що означає «барвиста гора».

Куточок гірського району Тхатшон, місто Тінь Б'єн, провінція Анзянг.

Після сильних дощів на початку літа гірський хребет Тхат Сон вкрився прохолодним зеленим кольором. За словами Нару, це також був найкращий час для альпінізму.

Ми встали дуже рано, приготували сухий корм, питну воду та ще кілька речей і поклали їх у невелику сумку для Нару. Він не забув сказати мені, щоб я міцно зав'язала штанини навколо щиколоток гумками, на випадок, якщо п'явки заповзуть туди та вкусять мене, коли я піду у вологе місце.

Ми обидва носили військові чоботи, як для зручності лазіння, так і щоб уникнути укусів змій. Кожен з нас також мав двометрову палицю, щоб спиратися на неї під час лазіння та відлякувати змій.

До речі про змій, ця місцевість кишить ними, більшість з них отруйні. Окрім димчастих тигрів, у затоці Нуї також мешкають десятки інших отруйних змій, таких як королівські кобри, кобри, кобри-метелики, тигрові кобри, земляні кобри та слоноподібні кобри...

Є народне прислів’я: «Якщо тебе вкусить баран май мам, ти одразу втратиш життя, але якщо вкусить кобра, то, можливо, зможеш повернутися додому на лікування».

Нару показав мені два укуси отруйних змій, один на лівій руці, а інший на литці. Він сказав, що укус на руці був від гадюки, а на нозі — від тигрової змії.

Я запитав його, чи бачив він це, чи ні, щоб так добре знати, він сказав, що ні, але лікар-змієзнавець може оглянути рану та здогадатися, який вид змії його вкусив, бо хороший лікар-змієзнавець також може визначити, чи укус був від самця чи самки змії, і скільки кілограмів вона важила.

У цьому затоці Бей Нуї лише два заклиначі змій можуть це зробити: Ту Ден з гори Вой та Чау Фонл (кхмер) з Ан Ку. Ту Ден лікує укуси змій, завдаючи на рану секретні ліки, тоді як Чау Фонл ротом висмоктує отруту, а потім наносить ліки на рану.

Побачивши мій стурбований вигляд, Нару одразу заспокоїла мене. Отруйні змії кусаються лише тоді, коли бачать небезпеку, наприклад, коли ми намагаємося їх зловити або випадково наступаємо на них. Зазвичай вони рідко активно нападають на людей.

Палиця, яку мені дав Нару, також була способом уникнути отруйних змій. Перш ніж ступити в місця з великою кількістю гнилого листя або вкриті травою, я мав помахати палицею, бо якщо там були змії, вони відповзали геть. Нару вивчив ці дрібниці за понад двадцять років подорожей лісом і горами, і тепер він навчав мене їм, як учня, який щойно пішов до початкової школи.

2.

Першою зупинкою ми стали на великій скелі на східному схилі гори Кам. У цей час сонце почало плести свої чисті промені нового дня над лісовими клаптиками, а потім повільно освічувало поля Вінь Те. Ми взяли трохи картоплі на сніданок, зустрічаючи чистий і яскравий світанок.

Нару сидів тихо, втупивши очі в далекі поля біля підніжжя гори. Нару був зайнятий цілий рік. Під час сезону збору врожаю він ходив збирати рис і цілий день возив рис напрокат. Після сезону збору врожаю він лазив по пальмах, ходив у гори збирати пагони бамбука та збирав дикорослі плоди на продаж.

Ось так, цей сильний юнак завжди наполегливо працював, щоб його сім'я з чотирьох осіб ніколи не голодувала. Я познайомився з Нару, коли водив учнів до Бей Нуй на літню волонтерську роботу. Наша група вчителів та учнів «розмістилася» в дитячому садку в комуні Ан Хао, також неподалік будинку Нару. Після цього ми з ним підтримували зв'язок, щороку на початку літа він писав мені повідомлення, щоб я поїхав у гори, вже понад десять років.

Після сніданку на скелі Нару почав вести мене в густий ліс, де майже не було стежок. Він тримав у руці спис і швидко просувався вперед, зрубуючи гілки, що перегороджували шлях.

Я навпомацки йшов за Нару, багато разів не бачачи його тіні ніде, знаючи лише, що потрібно спиратися на гілки, які він щойно зрубав, щоб продовжити рух. Щоразу, коли я наздоганяв Нару, він щось збирав у лісі, іноді дикий бамбуковий пагін, іноді гніздо медоносної бджоли, іноді кілька грон яскраво-червоних плодів лонгану, або якусь круглу хурму, схожу на кульки, або соковиті фіолетові плоди дикого трамваю...

Усі ці речі, привезені на ринок, стали улюбленими стравами місцевих жителів та делікатесами для гостей здалеку. Ось так одного ранку сумка Нару наповнилася продуктами з гір та лісів.

Ми обрали гладеньку скелю, щоб сісти, пообідати та відпочити. Поруч зі скелею було невелике святилище, Нару сказав, що це святилище тигра, бо люди, які ходили на гору, бачили його там сидячим.

Рельєф південно-західного регіону переважно складається з алювіальних рівнин, лише район Тхатсон у провінції Анзянг вважається «напівгірським», рівнини перемежовуються з гірськими хребтами, що перекриваються. Тому це місце також є «територією» диких тварин, типовими з яких є тигри.

Багато легенд розповідають про зіткнення між людьми та тиграми в Тому Синові, завжди сповнені містичної духовності, як і сама земля. Дивно, але народні казки, пов'язані з тиграми Того Сина, часто дотримуються щедрого мотиву.

Тигри та люди також протистоять один одному, але вони не б'ються до смерті. Натомість люди часто використовують свою щирість, щоб приборкати тигрів, а потім… розходяться. Можливо, це також філософія життя, яку хочуть донести мігранти тут, що люди та природа все ще можуть існувати разом і не обов'язково повинні знищувати одне одного…

3. Ближче до вечора Нару повів мене до скиту біля скелі Онг Буом, щоб я зупинився там. Цей скит був побудований ченцем Хюе Мінем, і він практикував тут протягом десятиліть, коли гора Кам ще була мало відвідуваною. Чернець Хюе Мінь був добре знайомий з людьми, які йшли на гору просити притулку на нічліг.

Він сказав нам покласти багаж у куток скиту, а потім ми разом поїли простою вегетаріанською вечерею. Після вечері та вечірнього співу чернець заварив чайник чаю та поставив його на кам'яний стіл перед двором. Ми пили чай і слухали, як чернець розповідав легенди про Того Сина. Чим пізніша ніч, тим сильніший холод, тим гори та ліси випромінювали тихий, первісний вигляд.

Сон на горі завжди глибокий і спокійний, як сон на руках матері. Коли чернець співав ранкові сутри, ми також прокидалися і готувалися віднести на ринок речі, які заробили вчора, щоб продати.

Ми попрощалися з ченцем і одразу ж вирушили на «хмарний ринок». Ринок отримав свою назву тому, що на висоті понад 700 метрів, рано вранці, цей ринок завжди вкритий хмарами.

Коли я дістався до ринку, я відчув, як повз пропливають хмари, залишаючи прохолодний туман на моєму волоссі та обличчі. У серпанку я побачив покупців і продавців, які йшли крізь хмари до ринку зі стежок. Ринок був переповнений, але не метушливий. Люди купували та продавали, мирно обмінювалися товарами.

Я раптом згадав, як був на ринку в Сі Ма Кай, провінція Лао Кай , спостерігаючи, як люди з сіл йдуть на ринок, їхні барвисті сукні, немов сотні метеликів, тріпочуть у ранковому тумані. Різниця полягає в тому, що на більшості ринків на Півночі люди часто несуть товари на ринок, потім продають їх і купують щось інше, щоб забрати назад. Що стосується «хмарного ринку» на горі Кам, то люди мають звичку носити товари на продаж.

Кожна жердина на плечі навантажена джекфрутом, заварним кремом, дикими бамбуковими пагонами та овочами звідусіль. Їх привозять сюди від світанку, купують і продають до сходу сонця, приблизно за три сао звідси, потім ринок закривається.

Після того, як ми з Нару закінчили продавати, ми скористалися нагодою купити трохи дикорослих фруктів та овочів, щоб віддати майстру Хюе Міню, а потім ми обидва спустилися з гори. Нару повела мене вниз західним схилом, не забувши зібрати ще дещо з лісу.

Наприкінці дня ми дісталися підніжжя гори. Нару йшла попереду мене рівними кроками, не виявляючи жодних ознак втоми. Я йшла позаду, озираючись на височіючу вершину, мовчки захоплюючись собою за те, що стільки разів бувала на цьому високому місці.

Стоячи біля підніжжя гори та дивлячись угору, можливо, кожен боїться, але якщо ми рішуче налаштовані підкорити, ми зможемо подолати будь-яку гору. Раптом я побачив, як на вершині гори серед білих хмар, освітлених заходом сонця, з'явилася велетенська статуя Будди.

Джерело: https://danviet.vn/noi-la-liet-ran-doc-nhieu-nhat-o-an-giang-la-tren-nui-that-son-xua-toan-ran-khong-lo-ke-nghe-on-20241114113632585.htm