У літературі бракує Нгуєн Нгок Ту та Нгуєн Нят Аня, щоб створити ринковий вибух.

Перекладної літератури водночас і багато, і бракує, тоді як вітчизняній літературі бракує «вибухів» для стимулювання видавничого ринку.

Донині Нгуєн Нгок Ту пам'ятають як явище у в'єтнамській літературі - Фото: TTO

З точки зору даних, можна побачити, що в'єтнамська видавнича галузь переживає підйом.

Тільки у 2024 році, з майже 600 мільйонами надрукованих примірників понад 50 000 найменувань, загальний дохід галузі сягне понад 4 500 мільярдів донгів (збільшення на 10,3%), що є найвищим зростанням за останні три роки. Однак загальне враження від книг не дуже оптимістичне.

Перекладна література є одночасно зайвою та недостатньою.

В останні роки деякі видавці доклали зусиль, щоб привезти сучасну світову літературу до В'єтнаму. Наприклад, ірландська письменниця Саллі Руні, яка народилася в 1991 році, опублікувала у В'єтнамі низку видатних творів за останні роки.

Для цього підрозділи також намагаються обмежити ризики, обираючи твори, які отримали престижні літературні премії, такі як Пулітцерівська, Гонкурівська, Букерівська... або, в Азії, є премія Акутагави для відзначення нових авторів.

Однак, кожна книга здебільшого видається в середньому тиражем 1000 примірників. Навіть відомі твори з-за кордону або ті, що досягли міжнародного успіху, важко стати видавничим феноменом у нашій країні. Повільні продажі, які іноді тривають 4-5 років, є звичайним явищем, не кажучи вже про рекламні періоди зі знижкою 30-50% від ціни обкладинки, іноді все за тією ж ціною.

Тим часом, переклад твору часто займає багато часу; видавцям доводиться поновлювати авторські права, що збільшує виробничі витрати, призводить до зростання цін на обкладинки, змушуючи читачів довше роздумувати, перш ніж купувати книгу, яку вони хочуть, у час, коли всі витрати обмежені.

Видавництва менш охоче пропонують цінні нові книги/світові шедеври, які ще не популярні у В'єтнамі. Натомість вони обирають безпечні твори, що базуються на знайомих авторах або перекладені книги-бестселери, щоб оптимізувати витрати та пришвидшити життєвий цикл книги.

Ці речі призводять до поганої ситуації, як надлишку, так і дефіциту: є твори з надто великою кількістю перекладів, а хороші твори знаходяться поза межами внутрішнього видавничого ринку.

Майже неможливо, щоб твір отримав вітчизняну літературну премію та продавався більшим тиражем книг.

Нова робота втрачена

Світові шедеври також мізерні, не кажучи вже про нові твори вітчизняних авторів.

Протягом багатьох років наша країна не мала нестачі в нагородах за книги, зокрема й літературні, але наразі існує розрив між нагородами та публікою.

Існує багато літературних премій, метою яких є відкриття нових авторів, але, озираючись назад, багато з них були покинуті на півдорозі. Найдовше існуючим, мабуть, є конкурс літератури 20-річної давності, який було призупинено у 2022 році після багатьох років з обіцянкою перезапустити у 2026 році.

Нові автори можуть лише сподіватися на «зелене око» літературної критики у пресі, форми, яка зараз втратила частину своєї ваги. Без належного просування новим творам важко справити враження на читачів.

Порівняно з попереднім часом, публікувати роботи стало легше завдяки розвитку соціальних мереж, але легко забути. Як наслідок, щороку, хоча кількість нових робіт не мала, вони губляться в «лісі» друкованих видань усіх жанрів.

Відсутність «вибухів»

Справедливості заради, є багато книг нових авторів, але скільки їх залишилося?

В'єтнамській літературі довгий час бракувало «вибухів», таких як Нгуєн Хью Тхієп, Нгуєн Нят Ань чи Нгуєн Нгок Ту..., людей, які підкорювали читачів на художньому чи популярному рівні.

Книги Саллі Руні, надруковані у В'єтнамі, не надто популярні.

Саме оповідання Нгуєна Хью Тхієпа у 1980-х роках пробудили рух «ілюстративної літератури» (слова письменника Нгуєна Міня Чау).

Або ж у 2005 році «Безкінечне поле» Нгуєн Нгок Ту створило безпрецедентне на той час явище: перевидавалося чотири рази загальним тиражем 25 000 примірників, що стало найбільшою кількістю видань для в'єтнамської літературної книги того року.

Ще один «вибух» – це письменниця Нгуєн Нят Ань. На обмінному заході у травні в Хошиміні пані Куач Тху Нгуєт – колишня директорка та головна редакторка видавництва «Тре» – розповіла, що коли вийшли книги «Я – Бето» та «Дай мені квиток у дитинство», обидві мали величезний тираж, кожне перевидання сягало десятків тисяч примірників.

Або ж книга «Блакитні очі», яку видавництво «Тре» повідомило Tuoi Tre, що з моменту першого виходу в 1990 році її перевидавали понад 60 разів тиражем понад 100 000 примірників.

«Протягом тривалого часу ми часто кажемо, що є «акушерками» авторів книг, але насправді, завдяки таким письменникам, як Нгуєн Нят Ань, нас також люблять читачі», – сказала пані Куач Тху Нгуєт.

Розширюючи, вищезгаданий обмін стосується не лише Нгуєн Нят Аня, а й будь-якого автора, який може створювати «хвилі». Це письменники, чиї друковані твори тепло сприймаються читачами, що «впливає» на видавництва та створює внутрішню силу цієї літератури.

Перекладна література важлива, але це ще не все. Зрештою, ми не можемо чекати, поки якийсь сучасний автор зі світу розповість про наш В'єтнам.

В'єтнамські читачі чекають на в'єтнамські настрої в новій в'єтнамській реальності, щоб бути друзями та розділити цю яскраву та мінливу епоху.

Жіночий ліс

Джерело: https://tuoitre.vn/van-hoc-dang-thieu-vang-nhung-nguyen-ngoc-tu-nguyen-nhat-anh-tao-cu-no-kich-thi-truong-20250708102453287.htm