Важке завдання створення автентичної в'єтнамської кай луонг (традиційної опери).

В останні сезони місячного Нового року театральні розклади були переповнені традиційною в'єтнамською оперою (Хо Куанг), яка тривала з першого до більш ніж десятого дня; тоді як в'єтнамська опера (Туонг В'єт) взагалі не представлена ​​в будь-який день або з'являється лише епізодично протягом однієї чи двох вечорів.

Протягом року виробництво традиційної в'єтнамської опери (tuồng hồ quảng) було набагато вищим: кілька труп, таких як Huỳnh Long, Minh Tơ, Chí Linh - Vân Hà та Lê Nguyễn Trường Giang, ставили п'єси кожні кілька місяців або чергували вистави щомісяця. Тим часом в'єтнамська опера (tuồng việt) ставилася лише театром Trần Hữu Trang та сценою Đại Việt імпресаріо Hoàng Song Việta, і навіть тоді у них вистачало грошей лише на дві п'єси на рік, а іноді й лише на одну. Ця разюча нерівність змусила багатьох замислитися. Якщо cải lương (традиційна в'єтнамська опера) залишиться обмеженим, молодші покоління матимуть інше сприйняття її, і традиційний cải lương зникне.

Народний артист Тран Нгок Зяу, голова Театральної асоціації міста Хошимін, сказав: «Держава завжди направляла та заохочувала традиційний кайлун (реформовану оперу) або заохочувала трупи Хокуанг повертатися до класичної опери, тобто менше китайських елементів, менше використання форм, музики та танцю Хокуанг. Народний артист Тхань Тонг зробив свій внесок у реформування Хокуангу в класичну оперу, а тепер ми робимо навпаки, що дивно. Навіщо постійно вихваляти приклади вірності та праведності з далеких країн, тоді як у нашій країні також не бракує відомих людей та генералів, гідних похвали? А коли ми пишемо або ставимо п'єси про наших національних діячів, природно, важко «включити» Хокуанг, бо це недоречно, тому ми обов'язково повинні повернутися до традиційного кайлунгу».

НАМ ПОТРІБНА "АКУШЕРКА" ДЛЯ ГАРНОГО СЦЕНАРІЮ

Дві нещодавні п'єси Кай Луонга довели слова пана Зяу. «Епос про Зя Дінь» (постановка театру Тран Хю Транг) та «Грім на річці Нху Нгуєт» (постановка групи Чі Лінь - Ван Ха), одна з яких була поставлена ​​державною установою, а інша - приватною організацією, є похвальними зусиллями щодо відродження традиційного Кай Луонга.

Вистава «Епос про цитадель Зя Дінь» театру Чан Хю Транг

Епічна п'єса «Зіа Дінь» отримала державне фінансування, що значно «спростило» процес. Завдання полягало в тому, щоб знайти когось із проникливим поглядом, хто б розпізнав і підтримав сценарій під час його розробки, щоб «дитина» могла народитися. Автор Фам Ван Данг розповідав: «Я люблю історію. Читаючи історію Сайгону – Зіа Дінь, я вважав битву на річці Лонг Тау особливо цікавою, і генерал Во Зуй Нінь заслуговував на вшанування. Я представив свою ідею керівництву театру Чан Хю Транг, а потім пані Нгуєн Тхі Тхань Туї, заступниці директора Департаменту культури та спорту міста Хошимін. Пані Туї з ентузіазмом заохочувала мене писати, допомагала знаходити додаткові матеріали та пропонувала пропозиції щодо покращення сценарію. Сценарій був включений до плану театру та швидко запущений у виробництво».

Вистава «Гром лунає на річці Нху Нгуєт» у виконанні групи «Чі Лінь - Ван Ха».

П'єса «Грім на річці Нху Нгуєт» – це робота заслуженого митця Чі Ліня, який, хоча й був сильним у класичному стилі та стилі Хо Куанг, зараз переходить до традиційного твору Кай Луонга. Він сказав: «Було багато труднощів. По-перше, сценарій; було нелегко знайти новий, хороший сценарій». Він пояснив, що авторка, Єн Нган, є бухгалтером у компанії, але вона дуже захоплена Кай Луонгом, бере участь у клубах та досліджує техніки, пише короткі уривки для акторів. Потім вона надіслала йому довший сценарій, і Чі Лінь вважав темп хорошим та драматичним, тому він одразу ж почав його розробляти. Звичайно, як досвідчений режисер, він пропонував пропозиції, виправлення та підтримку для вдосконалення сценарію, але він вітав молодих письменників, які допомогли Кай Луонгу створити нові твори.

Гонорари за п'єсу автора Фам Ван Данга « Епос про цитадель Зя Дінь » вважаються цілком розумними, оскільки вони надходять з державного фінансування, виділеного громадській установі. Такі гонорари забезпечують авторів необхідною мотивацією для інвестування своїх інтелектуальних ресурсів, оскільки написання історичних п'єс вимагає багато часу для збору та дослідження матеріалів — іноді рік, або навіть два-три роки, щоб створити сценарій, який відповідає стандартам якості.

Що стосується авторів, які працюють у приватних організаціях, вони отримують роялті лише за ...

Важко знайти матеріали.

Традиційна в'єтнамська опера справді стикається з конкуренцією з точки зору привабливості порівняно з іншими видами мистецтва, такими як розмовна драма, кіно та музика.

Історичні п'єси кайлуонг стикаються з додатковою проблемою недостатньої документації. Наша країна пережила численні війни, в результаті яких знищувалися як письмові документи, так і артефакти, що спричиняє постійну нестачу інформації та її нечіткість. Щоб створити переконливі сценарії, автори повинні додавати вигадані елементи, але така вигадка часто ретельно перевіряється. Натомість, п'єси хоккуанг мають величезну бібліотеку китайських історій, легкодоступних для адаптації та художньої літератури. Навіть зараз деякі трупи без заперечень адаптують китайські фільми за сценаріями кайлуонг. Тому, коли п'єси хоккуанг інсценуються, вони неймовірно захоплюють своїми багатими персонажами та сюжетними лініями.

Автор Фам Ван Данг зізнався: «Створення традиційної «Цай Луонг» (традиційної в’єтнамської опери) вимагає забезпечення як історичної точності, так і художньої привабливості, що неймовірно складно. На щастя, в історії річки Лонг Тау я прочитав про жіночий солдатський підрозділ, лише кілька рядків, без подальших пояснень, але це була та «сіра зона», яка надихнула мене на створення персонажів для багатьох акторок театру «Чан Хю Транг». Писати про війну, де діють лише чоловіки, нудно; щоб зробити її солодшою, має бути присутність красивих жінок, кохання».

ВИРОБНИЦТВО НЕВИСОКОЇ ВАРТОСТІ

Насправді, у кайлуонг (традиційній в'єтнамській опері) немає нестачі людських ресурсів та талантів, але чому вони вагаються займатися традиційним кайлунгом? Причина — фінансування. Театр Чан Хоу Транг є державною установою, тому його фінансування надходить від держави, що не так вже й погано. Однак держава надає державним установам фінансування лише на одну-дві вистави на рік, що не вважається великою сумою порівняно з населенням міста.

Соціалізовані театри, такі як театри «Чі Лінь-Ван Ха» та «Дай В'єт», самі інвестують мільярди донгів у виробництво, іноді повертаючи лише половину цієї суми. Чі Лінь сказав: «Постановка п'єс Хо Куанг дешевша, оскільки костюми легко орендувати та використовувати повторно для багатьох вистав; іноді головні актори навіть надають власні костюми на свій смак. Кількість репетиційних днів також менша, оскільки рутини та хореографія вже підготовлені. Однак традиційні п'єси потребують багатьох репетиційних днів, оскільки їх потрібно ретельно та точно репетирувати. Костюми також потрібно ретельно досліджувати, ретельно розробляти та повністю виготовляти з нуля». Вартість оренди театру, зарплати персоналу, зарплати артистів та всі інші витрати становлять 150-200 мільйонів донгів за ніч. Продаж квитків ризикує зазнати збитків, тому він не наважився переставити «Грім на річці Нху Нгуєт» для іншої вистави.

З огляду на ситуацію, єдиним рішенням є втручання уряду. Департамент культури та спорту пообіцяв забезпечити фінансування вистави «Епос про Зя Дінь» для гастролей у різних районах та повітах. Однак, я вважаю, що для приватних театрів також потрібна певна підтримка та заохочення через конкретну політику. В іншому випадку, якщо театральна сцена стане надто складною, люди вдаватимуться до виконання традиційної опери, щоб заробляти на життя, і їх важко звинувачувати. Вони можуть заощаджувати гроші, щоб час від часу ставити традиційну п'єсу, щоб полегшити своє почуття провини, але їхні постійні засоби до існування знову залежатимуть від традиційної опери.

Джерело: https://thanhnien.vn/gian-nan-lam-cai-luong-thuan-viet-185240624222537951.htm