Автор Нгуєн Мінь Ань розкриває нерозказані історії про п'єсу «Сайгонні командос»

Вистава «Третя особа» під керівництвом народного артиста Ле Хунга розповідає про боротьбу сайгонських командос, південних інтелектуалів, митців та тих, хто належить до «третьої сили» в роки боротьби проти США. Вистава зворушує глядачів. Вистава була показана на церемонії відкриття 5-го Фестивалю професійних сценічних мистецтв за мотивами «Солдатів Народної поліції» у 2025 році в театрі Хо Гом ( Ханой ).

Tác giả Nguyễn Minh Anh viết về biệt động Sài Gòn dạt dào cảm xúc - Ảnh 1. — Автор Нгуєн Мінь Ань

Мовчазні герої

Репортер: З якими емоціями ви писали сценарій «Третя особа»? Що зацікавило вас у боротьбі за збройний рух сайгонських командос, південних інтелектуалів, митців та тих, хто належав до «третьої сили» в роки боротьби проти США? Який був ваш коментар, коли ви переглядали виставу у виконанні Народного поліцейського драматичного театру?

⁃ Автор Нгуєн Мінь Ань : Я вважаю, що є дуже гарна тема, яка, здається, не була широко використана, – це образ революційного художника. Ми часто вихваляємо солдатів, анонімних мирних жителів та багато інших сил, щоб краще зрозуміти природу війни.

Але чи запитували ми себе коли-небудь: що думають про себе митці в цьому потоці? Вони – ті, хто пише музику, малює, грає, вихваляє інші сили… але чи сідали вони коли-небудь і думали: «Чи я солдат?» І хто коли-небудь писав про них як про мовчазних солдатів?

Я хотів написати п'єсу, щоб відповісти на це. Не пропагандистський твір, а мовчазну трагедію, гармонію між мистецтвом і відданістю, між особистими мріями та відповідальністю перед нацією.

Як людина, яка супроводжувала виставу від перших чернеток до готової сцени, я була зворушена тим, як артисти драматичного театру CAND втілювали твір у життя своїми емоціями, тілами, голосами та очима. Атмосфера прем'єри була урочистою, але водночас глибоко тихою – коли публіка затамувала подих, слухаючи спогади про кохання Кінь Нху, коли Хюй Хоанг вирішив пожертвувати собою та помріяти про свою незакінчену пісню, або коли лунала фінальна музика, але ніхто не хотів одразу плескати в долоні… на мою думку, саме тоді мистецтво справді торкнулося сердець глядачів.

Tác giả Nguyễn Minh Anh viết về biệt động Sài Gòn dạt dào cảm xúc - Ảnh 2. — Сцена з п'єси «Третя особа» автора Нгуєн Мінь Аня

Пишіть як меморіаліст, слухаючи

Не маючи багато контактів із сайгонськими спецпідрозділами та не живучи в Сайгоні чи Хошиміні, де ви знайшли матеріал для написання цього сценарію?

– Я виріс у Ханої та ніколи довго не жив у Сайгоні, але Сайгон – Хошимін – це дуже яскравий спогад у літературі та історії країни. Я знайшов його в бібліотеці, книгах, документальних фільмах, а особливо в мемуарах і творах людей, які жили та воювали в цьому місті.

Є матеріали, які походять не з фактів, а з емоцій. Стара пісня, знімок, переказ – все це сприяє створенню образу Куїнь Нху, Хюй Хоанга чи друзів, які померли у виставі. Я намагаюся писати не як оповідач історії, а як той, хто пам’ятає та слухає.

Tác giả Nguyễn Minh Anh viết về biệt động Sài Gòn dạt dào cảm xúc - Ảnh 3. — Сцена з п'єси «Третя особа» автора Нгуєн Мінь Аня

Чого ви очікуєте від якості 5-го Національного фестивалю професійних театрів на тему «Образ солдата народної поліції» – 2025, враховуючи, що сценарії про поліцейських персонажів сьогодні ще рідкість на сцені?

– Сподіваюся, це буде не лише мистецька вистава, а й сильне підтвердження того, що: поліцейські – це образ, який може вийти на сцену з глибиною, емпатією та людською красою. Вони не лише символи дисципліни, а й люди з внутрішньою боротьбою, відданістю та ідеалом служіння народу.

На мою думку, брак сценаріїв про поліцію не тому, що в них немає історій, вартих розповіді, а тому, що не вистачає оповідачів з любов’ю та розумінням. Сподіваюся, цей фестиваль відродить це натхнення. І, що ще важливіше, він дозволить глядачам, особливо молодому поколінню, відчути тиху красу тих, хто береже мир.

Про цю жертву варто розповісти.

Автор Нгуєн Мінь Ань сказав: «Третя особа» також передає іншу думку: прагнення до національного примирення. Що ми, навіть якщо нас розділяють лінії фронту, ідеології чи інтереси, все ще в'єтнамці, все ще патріотичні люди, які люблять свободу, люблять правду та прагнуть миру .
І, мабуть, найбільше мене зворушила мовчазна жертва тих, хто був до мене – тих, у кого немає пам’ятників, немає біографій, лише біль, ностальгія та любов до своєї країни. Вони заслуговують на те, щоб про них розповіли. А розповісти про них через мистецтво – це спосіб гарантувати, що їх ніколи не забудуть.