
Розкриття прихованої скарбниці
Щороку сільське господарство В'єтнаму виробляє сотні мільйонів тонн побічних продуктів – від соломи, рисового лушпиння, багаси до морепродуктів. Більшість із них залишаються на полях або переробляються вручну, що призводить до великих відходів та негативного впливу на навколишнє середовище. Тим часом у багатьох країнах ці побічні продукти стають сировиною для галузей промисловості вартістю в мільярди доларів, від виробництва добрив, біопалива до косметики та медицини. Проблема полягає не в потенціалі, а в технологіях. Щоб перетворити «відходи» на ресурси, сільське господарство В'єтнаму потребує потужного поштовху з боку вітчизняних технологій – рішень, які є одночасно придатними для реальних умов та економічно ефективними для підприємств і кооперативів. Щодо цього «прихованого» ресурсу, доцент, доктор Дао Тхе Ань, В'єтнамської академії сільськогосподарських наук, сказав:
«Сільськогосподарські побічні продукти з таких галузей, як вирощування сільськогосподарських культур, тваринництво, лісове господарство та рибальство, досягають загального обсягу близько 156,8 мільйона тонн на рік. Це величезний обсяг, але наразі використовується лише близько 30%. Тому це не слід вважати побічним продуктом, а ресурсом, який потрібно ефективно використовувати, уникаючи відходів та забруднення навколишнього середовища. Наразі, хоча існує багато передових технологій, більшість технологій з-за кордону є дорогими та їх важко застосовувати на в'єтнамських підприємствах. Тому необхідно широко поширювати вітчизняну науку та технології, особливо серед кооперативів та фермерських господарств».

Вітчизняні технології – рішення проблеми вартості
Практика показала, що в'єтнамські підприємства відіграють дедалі важливішу роль у просуванні вітчизняних технологій, поступово вирішуючи проблему вартості та застосовності. Останнім часом багато компаній у сферах біотехнологій та машинобудування успішно розробили лінії переробки побічних продуктів із витратами лише на 40-50% порівняно з імпортними технологіями.
Типові моделі включають систему переробки гною тваринництва на біогаз або процес виробництва пелет з тирси, що значно знижує витрати енергії для ферм. Багато стартапів також сміливо використовують нові ідеї: перетворення рисового лушпиння на біобатареї, використання побічних продуктів морепродуктів для виробництва повністю біорозкладних біопластиків.
За словами доцента доктора Дао Тхе Аня, ці кроки не лише сприяють зменшенню забруднення, але й відкривають експортний ринок для екологічно чистої продукції – галузі, яка привертає міжнародну увагу та має високу комерційну цінність:
«Наразі, згідно з новим Законом про науку і технології, місцевим органам влади виділятимуться окремі бюджети для впровадження інноваційної діяльності на практиці. Для бізнесу ми рекомендуємо запровадити гнучкий механізм для цієї діяльності, оскільки це нова галузь, багато інноваційних продуктів наразі не мають конкретних технічних стандартів, а розробка стандартів потребуватиме часу. Тому необхідно дозволити місцевим органам влади проводити пілотні ініціативи на рівні провінцій, тим самим сприяючи застосуванню інновацій, що відповідають реальним умовам кожної місцевості».
Експериментальна політика – важелі впливу інновацій
Перетворення побічних продуктів на ресурси є ключем до просування циркулярної економіки в сільському господарстві. Низьковитратні вітчизняні технологічні моделі доводять свою ефективність, але для масштабування потрібна своєчасна політична підтримка та механізм тестування інновацій на місцевому рівні. Коли підприємства, вчені та фермери об'єднають зусилля, побічні продукти, які, здавалося б, викидаються, стануть новою економічною цінністю, генеруючи додаткові доходи та мінімізуючи вплив на навколишнє середовище. Це неминучий напрямок для в'єтнамського сільського господарства, щоб наблизитися до світових екологічних стандартів.
Джерело: https://baolaocai.vn/cong-nghe-noi-dia-va-bai-toan-tan-dung-phu-pham-nong-nghiep-hieu-qua-post649753.html






Коментар (0)