Чому у диких тварин немає висячих вух?

Складені вуха, закручений хвіст або строкате хутро вважаються «ідентифікаційними ознаками» домашніх тварин.

У природі ці характеристики майже відсутні.

Причина проста: висячі вуха є результатом мутації, яка призводить до недорозвиненого хряща, обмежуючи здатність обертати вухо, знаходити звуки та виявляти хижаків.

Таким особинам важко виживати, і їх швидко знищують. Саме тому дикі тварини розвинули великі, стоячі вуха, які можуть обертатися на 360 градусів, щоб чути, реагувати та виживати в небезпечному середовищі.

Однак історія стає цікавішою, коли наука усвідомлює, що висячі вуха — це не просто втрата корисної функції, а й слід нового еволюційного процесу — одомашнення.

Шокуючий експеримент

У 1959 році генетик Дмитро Бєляєв розпочав один із найсміливіших експериментів 20-го століття: одомашнення чорнобурки, відбираючи для розведення лише слухняних особин.

Vì sao động vật hoang dã không có đôi tai cụp? - 1 — Висячі вуха є характерною рисою багатьох порід собак (Фото: Getty).

Що здивувало вчених, так це те, що вже через кілька поколінь перші лисиці почали виявляти менше страху перед людьми. До 20-го покоління (що еквівалентно 25 рокам) дослідницька група створила лінію лисиць, які поводилися як домашні тварини: виляли хвостами, насолоджувалися обіймами та ходили за людьми.

Але ще більш дивовижним є їхній зовнішній вигляд. Поряд зі слухняним характером, одомашнені лисиці поступово розвивають короткі морди, дрібні зуби, зміну кольору хутра, вигнуті хвости та, що найпомітніше, висячі вуха. Це зміни, яких ніколи не спостерігалося у диких лисиць.

Це явище збігається зі спостереженням Чарльза Дарвіна про «синдром одомашнення».

Набір характеристик повторюється у більшості видів тварин, одомашнених людиною: менший мозок, строкате хутро, вигнуті хвости, короткі морди, складені вуха та поведінка, подібна до поведінки молодих тварин.

Але найбільше питання залишається: чому вибірковий вибір ніжної особистості призводить до змін у тілі?

Пояснення з ембріона: роль нервового гребеня.

Протягом багатьох років вчені схилялися до гіпотези про те, що гени, що контролюють особистість і зовнішність, тісно пов'язані. Однак ця модель вимагає настільки складної генетичної мережі, що здається непрактичною.

Більш переконливе пояснення з'явилося, коли дослідники простежили ембріональне походження: нервовий гребінь. Це група клітин, що формуються на ранніх стадіях ембріона, створюючи вушний хрящ, пігментацію шкіри, периферичну нервову систему та надниркові залози – органи, що контролюють реакцію страху.

Якщо під час процесу відбору люди надають пріоритет особам з меншою панічною реакцією, вони можуть ненавмисно вибрати осіб з незначними порушеннями розвитку нервового гребеня.

Ці зміни також впливають на вушний хрящ, колір шерсті та структуру кісток, що призводить до висячих вух, закрученого хвоста та інших характеристик.

Іншими словами, просто активуючи невеликий «перемикач» у ембріона, одночасно з’явиться ціла низка супутніх ознак.

У 2023 році два екологи, Бен Томас Глісон та Лора Вілсон, запропонували іншу точку зору. Вони стверджували, що зміни у свійських тварин не обов'язково є результатом відбору особистості, а можуть бути наслідком того, що дикі риси більше не зберігаються.

У природі стоячі вуха пропонують життєво важливу перевагу для виживання: чути на відстані, самостійно обертатися та швидше втекти.

Однак у середовищах, де живуть люди, вільні від турбот про хижаків, дефіцит їжі чи репродуктивну конкуренцію, ці тиски зникають. Отже, мутації, що призводять до висячих вух, більше не є шкідливими, тому природа більше не «ліквідує» їх. Поступово нова ознака стає більш поширеною.

Докази свідчать про те, що навіть коли відбір спрямований на агресію, деякі характеристики «синдрому одомашнення» все ще проявляються. Це вказує на те, що процес не є простим, а радше складною взаємодією між генетикою, навколишнім середовищем та еволюцією.

Джерело: https://dantri.com.vn/khoa-hoc/vi-sao-dong-vat-hoang-da-khong-co-doi-tai-cup-20251212065633336.htm