Палаюча спрага - Поезія та вогонь Просвітництва: філософія в людському світі

Збірка поезій «Палаюча спрага» доцента доктора Нгуєн Дик Ханя не лише знаменує вражаюче повернення знайомого обличчя в академічний літературний світ, але й спробу переосмислити поезію як форму глибокого сприйняття життя. З 95 віршами, розділеними на п'ять частин, «Палаюча спрага» виглядає як 95 іскор – кожна іскра – це історія, спогад, бажання, пробудження. Не показна, не галаслива, збірка поезій має стійкий, тонкий та неповторний тон, що сприяє створенню унікального сліду в картині сучасної в'єтнамської поезії.

1. Головне натхнення: Ностальгія та філософія ідентичності

Натхненням для всієї «Спраги» є ностальгія, але не суто емоційний спогад, а філософська ностальгія – погляд на минуле як на дзеркало, що відображає сьогодення, тим самим глибше розуміння людської долі в потоці часу та особистого життя.

«Мамо, я розпалив вогонь» (с. 40-43): Вірш – це заклик до спогадів про позбавлене дитинства, де переплітаються реальність і метафора. Образи «місяця, тонкого, як остання гуава на зимовому дереві» (с. 41) та «мати ловить його своїми запалими очима» (с. 42) не лише відтворюють суворий простір, а й символізують материнську любов і шлях до незалежності. Вірш «Куди б ти не котилася, солоність проникає в твоє серце. Чим солоніше, тим чистіше» (с. 43) конденсує філософію життя: Гіркота життя – це очисний матеріал, який допомагає людям стати чистішими та більш сталими. Цей вірш не лише пробуджує особисті спогади, але й відкриває глибину роздумів про зв’язок між людьми та життям, між минулим і сьогоденням.

«Автопортрет» (с. 82-83): Це поетичне самоаналіз багатогранного «я» автора – поета, державного службовця, батька, чоловіка. Питання «Чи солоне життя, пролите вином?! У кожній іржавій тріщині…» (с. 82) подібне до відлуння від розбитості життя, що відображає зіткнення між ідеалами та реальністю. Біль у вірші не має трагічного відтінку, а є глибоким спогляданням, прийняттям пошкодження як неминучої частини власної долі. Поетичний голос тут одночасно тривожний і толерантний, створюючи нав'язливий простір внутрішнього діалогу.

«Роздуми вночі» (с. 60-61): У рядках на кшталт «Є багато річок, що течуть, не озираючись назад… Деякі люди зроблені з дерева, деякі — з агарового дерева…» (с. 60) автор стверджує, що пам’ять — це не лише емоція, а й основа знань, інструмент для діалогу зі світом і самим собою. Цей вірш є свідченням того, як Нгуєн Дик Хань використовує ностальгію як філософський засіб, ставлячи людей у ​​центр мирських і внутрішніх потрясінь.

Ностальгія в «Палаючій спразі» – це не лише поетичний матеріал, а й засіб для автора філософствувати про існування. Через свої вірші він ставить людей у ​​центр змін – як поза суспільством, так і всередині душі – щоб відкрити глибину усвідомлення, сповнену пробудження та людяності.

2. Художні символи: Вогонь – Вода, Спрага – Опік

Система символів у «Палаючій спразі» є свідченням щільно організованого художнього стилю, багатого на узагальнення та філософські натяки. Вогонь і Вода, Спрага та Опік – це не лише емоційні образи, а й пара художніх категорій, тісно пов’язаних з головною ідеєю збірки віршів: Протистояння взаємопідтримує, одночасно мучить і рятує, одночасно руйнує і відроджує.

Вогонь: Образ вогню постає як багатошарова метафора. У вірші «Мамо, я розпалив вогонь» (с. 40-43) вогонь – це спогад дитинства, постійне життя серед труднощів. У вірші «Розмовляю з тобою, коли твоє волосся сивіє» (с. 48-49) вогонь – це кохання, палкий зв’язок між двома людьми: «Ти – дрова, а я – вогонь… Печена солодка картопля пахне» (с. 48). У віршах зі світським характером, таких як «Руки, що ріжуть вітер» (с. 65-66), вогонь стає символом війни, прагнень, що спалилися в епоху. Вогонь у поезії Нгуєн Дик Ханя – це не лише руйнівна сила, а й світло, пробудження та відродження.

Вода: Вода є аналогом вогню, ніжна, глибока, а іноді й невизначена. У творі «Сухий сезон» (с. 50-51) вода — це плинний спогад, невловимий потік часу. У творі «Сплячи біля озера Дау Тьєнг» (с. 68-69) вода стає простором тиші, де люди стикаються з самими собою. Взаємодія між вогнем і водою створює внутрішній ритм, сповнений суперечностей, але водночас дуже реальний, що відображає стан сучасних людей — як інтенсивне бажання, так і споглядання.

Спрага та печіння: Ця пара символів піднесена до центральної художньої ідеології. Спрага – це стан нестачі, екзистенційна потреба – спрага кохання, спрага причини жити, спрага спокути. Печіння – це результат спраги, стан споживання, але водночас це також світло, відкриття. У творі «Йдучи вздовж дамби, щоб покликати сезон» (с. 54-55) спрага та печіння поєднуються, створюючи сильне бажання жити: «Я йду покликати сезон/Палаючи дамбу» (с. 54). Поезія Нгуєн Дик Ханя має діалектичний дух, де найінтенсивніші речі розкривають найчистіші речі внутрішнього «я».

3. Унікальність художнього стилю

3.1. П'ять пісень: перетин і відмінність

«Спрага» поділена на п'ять частин, кожна з яких є емоційним твором зі своїм власним ритмом, структурою та символічною системою, але тісно пов'язана двома основними осями: Вогонь – Вода та Спрага – Горіння.

«Поговори зі мною, коли моє волосся посивіє» (с. 48-49): Вірш — це любовна пісня, сповнена метафор про сімейну прихильність. Стиль письма спокійний, але водночас запеклий: «Ти — дрова, а я — вогонь… Печена солодка картопля все ще пахне» (с. 48) викликає відчуття теплого, близького простору, але водночас і палкого бажання. Цей вірш є свідченням здатності Нгуєн Дик Ханя перетворювати звичайні речі на шари глибокого сенсу.

«Народжений у Бен Туонгу» (с. 72-73): Вірш пов’язаний з культурною географією, де автор пов’язує індивідуальне «я» з простором спільноти. Бен Туонг – це не лише топонім, а й символ ідентичності, де люди визначають себе через пам’ять і культуру. Образ «Бен Туонг, що обіймає мене» (с. 72) має сильну евокативну силу, створюючи поетичний простір, який є водночас приватним і універсальним.

«Дощова станція» (с. 32-33): Частина розділу поезії про поточні події, вірш використовує образи «зламаної платформи поїзда» та «старих поїздів, які вічно шукають один одного» (с. 32), щоб викликати шари сенсу про людське життя, часи та спогади. Люди подібні до поїздів без квитків назад, що вічно дрейфують до кінцевої станції долі. Цей вірш є типовим прикладом того, як Нгуєн Дик Хань поєднує ностальгію та філософію, створюючи багатовимірний поетичний простір.

Кожна пісня має свій власний ритм, але при безперервному читанні читач розпізнає резонанс між частинами, створюючи гармонійне ціле, подібне до багаточастинної симфонії.

3.2. Несподівані та багатошарові асоціації

Асоціації є сильною стороною поезії Нгуєн Дик Ханя — не показною, а внутрішньою, дивовижною та багатою на зміст.

«Її обличчя сумне, як пізній місяць – тримає кошик із рибою, сидить, хоче її посмажити, хоча їй і шкода її» (с. 83): Рідкісний образ, поєднання реальності та сюрреалізму, що несе тиху, але глибоку емоцію. Цей вірш викликає співчуття до простих речей у житті, водночас відкриваючи сугестивний поетичний простір.

«Річка тремтить. Люди зітхають. Червоний вогонь потріскує від любові» (с. 41): Перехід почуттів між людьми та природою, між звуком монокорду та нічним вогнем створює поетичний простір, який є одночасно знайомим і чарівним. Цей зв'язок не тільки прекрасний за формою, але й сильно нагадує про спілкування між людьми та Всесвітом.

«Погана поезія перетворюється на лисиць. Гарна поезія перетворюється на курей» (с. 59): гумористична, але водночас глибока гра слів, що відображає скептицизм щодо художньої цінності в контексті змішаної правди та брехні в сучасній поезії. Цей вірш є прикладом тонкощі, з якою Нгуєн Дик Хань використовує мову як для творення, так і для критики.

Ці асоціації створюють унікальний колорит, «стихію вогню» у світі «стихії води» поезії Нгуєн Дик Ханя, завдяки чому його поетичний голос важко сплутати з чиїмось іншим.

3.3. Дивні, красиві та провокаційні вірші

Мова в «Палаючій спразі» багата на образи, як м’які, так і навіювальні, що торкаються нових поетичних сфер:

«Зав’яжи срібне волосся / Золоте сонячне світло радісне» (с. 49): Образ одночасно ніжний і глибокий, що викликає враження від перетину віку та радості життя. Цей вірш свідчить про здатність автора створювати образи, які є одночасно красивими та філософськими.

«Поезія — це рослина, що п’є сльози і залишається зеленою» (с. 75): Унікальне визначення поезії, що підкреслює незмінне життя поезії в болю. Цей вірш не лише прекрасний за формою, але й відкриває простір для роздумів про природу мистецтва.

«Стиглі плоди, як сором’язливе сонце / Зігрівають одне одного губи вражаючою солодкістю» (с. 49): Прекрасний, зворушливий вірш, сповнений людяності, водночас дивного та знайомого, зворушує читача. Цей образ є прикладом того, як Нгуєн Дик Хань поєднує емоції та філософію в поезії.

4. Людство в критичному погляді

Нгуєн Дик Хань розмірковує про життя з толерантної точки зору, не засуджуючи, а проникливо, не критикуючи, а пропонуючи.

«Прошепотіні слова часто глибоко ранять» (с. 70-71): Нав'язливе питання: «На цій землі/Чи шепочеться глибоко?/Чи говорить голосно і швидко забуває?» (с. 70) – це гуманне та тривожне спостереження про епоху багатьох невизначеностей. Цей вірш не лише відображає реальність, але й викликає роздуми про цінність мовчазних речей у житті.

«Я — незграбно підсмажена бамбукова трубочка рису» (с. 78-79): Метафоричний образ себе як обгорілої, але все ще ароматної бамбукової трубочки рису (с. 78) стверджує, що навіть якщо людям боляче, вони все одно живуть, щоб любити та творити. Хоча форма може бути не ідеальною, зміст все ще зберігає свою ароматну цінність. Цей вірш є гуманним самоствердженням, що рішуче натякає на людську гідність.

Критична перспектива в поезії Нгуєн Дик Ханя не заперечує реальності, а порушує глибокі питання, провокуючи роздуми з використанням гуманістичних матеріалів.

5. Тиша та імпліцитний ритм у поетичній структурі

Визначним елементом поетичного мистецтва Нгуєн Дик Ханя є те, як він створює тишу – навмисні прогалини – як органічну частину поетичної структури. Його вірші не галасливі, не гучні, а повільні, стримані, багаті на паузи, створюючи привабливий і нав'язливий прихований ритм.

«Я складаю свій смуток навпіл / Кладу його на підвіконня / Чекаю, поки хтось прийде і підніме його…» (с. 62): Незавершений образ, рядок вірша, який здається незавершеним, але саме ця незавершеність створює поетичну глибину. Цей рядок вірша подібний до незавершеного музичного твору, що не потребує закінчення, бо вібрація вже сповнена зсередини. Цей прийом допомагає поезії Нгуєн Дик Ханя мати споглядальний тон, багатий на внутрішню силу.

Структура багатьох віршів не лінійна, а фрагментарна та переплетена, іноді як потік нескінченних спогадів, іноді лише кілька окремих образів, що резонують довго. Саме відсутність остаточного висновку або навмисна зупинка на мовних «розривах» робить вірш відкритим простором для читачів для спільної конструювання сенсу.

6. Художній символізм: метафоричні глибини

Символічні образи в «Палаючій спразі» не просто декоративні, а й стають ідеологічними опорами, через які автор передає свої емоції, сприйняття та філософію життя.

Дощ: Дощ є символом духовності та людяності. Поетичні рядки, такі як «Вдаряючись об скляний дощ – дощ розбивається» (с. 75) або «Хто втримає дощ зі мною?» (с. 59), викликають почуття самотності, мовчазного смутку та здатності очистити дух. Дощ – це одночасно сльози світу та знак воскресіння.

Річка: Річка є символом часу та долі. У віршах «Річка Да обіймає тебе і мене…» (с. 75) або «Якщо тобі сумно, йди на пристань / Дозволь собі плисти крізь каламутне море, щоб знайти чисте…» (с. 74) річка є священним простором для діалогу людей із собою та Всесвітом. Річка стає метафорою подорожі людського життя від початку до нескінченності.

Дерева: Дерева є символами життєвої сили – стійких, терплячих, але ніжних. Такі образи, як «Поезія, як дрова / Горить, а потім безшумно зникає…» (с. 75) або «Зграя сухого листя грається з росою» (с. 74), виражають народну естетику, передану крізь сучасну призму. Дерева є символами процесу художньої творчості – від труднощів до кристалізації, від тиші до вибуху.

7. Поезія як екзистенційна філософія

«Палаюча спрага» підтверджує художні здібності автора, який здатний природно поєднувати поезію та філософію. Філософія в поезії Нгуєн Дик Ханя полягає не у вираженні концепцій, а в тому, як він поміщає людей – повних ран, повних питань – у центр життя.

«Хто я в мовчазній щілині століття?» (с. 80): Це питання не потребує відповіді, бо цінність поезії полягає в її спокусі – змушує читача зупинитися та прислухатися до себе. Поезія Нгуєн Дик Ханя – це екзистенційний філософський простір, де люди освітлюються у зрізах часу, пам’яті та реальності.

«Коли я був молодим, я шукав води / Тепер, коли я старий, у мене лише спрага…» (с. 81): Цей вірш є стислою версією життєвого шляху, від бажання молодості до пробудження старості. Він відкриває простір для роздумів про природу існування та бажання.

Висновок

За змістом, «Палаюча спрага» – це різнокольорова картина ідентичності, спогадів та бажання жити. Це поезія людини, яка страждала, жила та відроджується. Крізь кожне слово читачі стикаються зі знайомими образами: мати, сестра, сільська місцевість, дощова дорога, холодна зима… але переписані споглядальними очима та палаючим серцем.

З художнього боку, збірка віршів вирізняється унікальним стилем: сильним асоціативним письмом, новою символічною мовою та структурою емоційних перерв, що створюють кульмінації. Використання поетичних образів, організація вірша у формі перевернутої трапеції та переходи тону між розділами є унікальними, новаторськими родзинками.

Щодо його внеску в сучасну в'єтнамську поезію, то Нгуєн Дик Хань не «впроваджував інновації» через геометричні чи технічні форми, а оновив поезію через життєвий досвід та зв'язок між народними матеріалами та сучасною мовою. У поліфонічному, багатошаровому потоці сучасної в'єтнамської поезії Тхіт Чай — це голос із сильною особистою ідентичністю, що вписується у велике русло національної поезії, заслуговуючи на визнання як глибокий художній та гуманістичний внесок.

«Палаюча спрага» – це не просто збірка віршів для читання, а подорож, якою варто жити, щоб освітити себе в темряві людського світу. Вона залишає читача з відчуттям, ніби він щойно пройшов крізь поле тліючого вогню – є біль, є тепло, є світло – але завжди веде до життя.

Джерело: https://baothainguyen.vn/van-nghe-thai-nguyen/nghien-cuu---trao-doi/202507/khat-chay-tho-va-ngon-lua-thuc-ngotriet-luan-trong-coi-nguoi-6d52007/