Палаюча спрага - Поезія та полум'я Просвітництва: філософські роздуми у людському світі

Збірка поезій «Палаюча спрага» доцента доктора Нгуєн Дик Ханя не лише знаменує вражаюче повернення знайомого обличчя в академічний літературний світ, але й є спробою переосмислити поезію як глибоку форму розуміння життя. З 95 віршами, розділеними на п'ять розділів, «Палаюча спрага» постає як 95 іскор – кожна з яких є історією, спогадом, тугою, пробудженням. Без химерності чи фанфар, збірка має стійкий, тонкий та унікальний голос, залишаючи особливий слід у ландшафті сучасної в'єтнамської поезії.

1. Основна тема: Ностальгія та філософські роздуми про людське існування.

Головним натхненням у *Палаючій спразі* є ностальгія, але не просто сентиментальний спогад; радше, це філософська ностальгія – погляд на минуле як на дзеркало, що відображає сьогодення, тим самим глибше розуміння людського стану в потоці часу та особистого життя.

«Мамо, я розпалила вогонь» (с. 40-43): Цей вірш – повернення до дитинства труднощів, де реальність і метафора переплітаються. Образи «тонкого місяця, як остання гуава на дереві взимку» (с. 41) та «матері, яка ловить його своїми запалими очима» (с. 42) не лише відтворюють суворий простір, а й символізують материнську любов і шлях до самостійності. Рядок «Куди б він не котився, солоність просочується в серце. Чим солоніший він стає, тим чистішим він стає» (с. 43) уособлює філософію життя: Гіркота життя – це очисний матеріал, який допомагає людям стати чистішими та стійкішими. Цей вірш не лише пробуджує особисті спогади, але й відкриває глибші роздуми про зв’язок між людьми та життям, між минулим і сьогоденням.

«Автопортрет» (с. 82-83): Це поетична саморефлексія над багатогранною сутністю автора – поета, державного службовця, батька, чоловіка. Питання «Ціле життя, сповнене гіркого вина?! У кожній іржавій, розбитій плямі…» (с. 82) подібне до відлуння від розбитих шматків життя, що відображає зіткнення між ідеалами та реальністю. Біль у вірші не меланхолійний, а глибоке споглядання, прийняття ран як неминучої частини людського існування. Тон тут одночасно зворушливий і співчутливий, створюючи тривожний простір для внутрішнього діалогу.

«Розривчасті думки вночі» (с. 60-61): У рядках на кшталт «Скільки річок тече, не озираючись назад… Є люди зі звичайного дерева, люди з агарового дерева…» (с. 60), автор стверджує, що пам’ять — це не лише емоція, а й основа знань, інструмент для діалогу зі світом і самим собою. Цей вірш є свідченням того, як Нгуєн Дик Хань використовує ностальгію як філософський засіб, ставлячи людство в центр мирських і внутрішніх потрясінь.

Ностальгія у «Палючій спразі» — це не лише поетичний матеріал, а й засіб для автора філософствувати про існування. Через свої вірші він ставить людство в центр потрясінь — як зовнішніх для суспільства, так і внутрішніх для душі, — тим самим відкриваючи глибоку, пробуджувальну та гуманну глибину усвідомлення.

2. Художні символи: Вогонь – Вода, Спрага – Горіння

Символічна система у «Палаючій спразі» свідчить про чітко організований художній стиль, багатий на узагальнення та філософську евокативну силу. Вогонь і Вода, Спрага та Печіння – це не просто емоційні образи, а й художні категорії, пов’язані з центральною ідеєю поетичної збірки: симбіотична опозиція, що одночасно мучить і викупляє, руйнує та відроджує.

Вогонь: Образ вогню постає як багатошарова метафора. У вірші «Мамо, я розпалив вогонь» (с. 40-43) вогонь – це спогад дитинства, незмінне життя серед труднощів. У вірші «Розмовляючи з тобою, коли твоє волосся сивіє» (с. 48-49) вогонь – це кохання, палкий зв’язок між двома людьми: «Ти – дрова, а я – вогонь... Смажена картопля все ще пахне» (с. 48). У віршах із соціальною тематикою, таких як «Рука, що ріже вітер» (с. 65-66), вогонь стає символом війни, прагнень, що згоріли дотла в епоху. У поезії Нгуєн Дик Ханя вогонь – це не лише руйнівна сила, а й світло, пробудження та відродження.

Вода: Вода є контрапунктом вогню, володіючи ніжною, глибокою та часом невловимою якістю. У творі «Сухий сезон» (с. 50-51) вода — це плинний спогад, невловимий потік часу. У творі «Засинання біля озера Дау Тьєнг» (с. 68-69) вода стає простором спокою, де люди стикаються самі з собою. Взаємодія між вогнем і водою створює внутрішній ритм, який є одночасно суперечливим і дуже реальним, що відображає стан сучасної людини – одночасно інтенсивно прагнучої та споглядальної.

Спрага та печіння: Ця пара символів зведена до центральної художньої ідеї. Спрага – це стан дефіциту, екзистенційна потреба – спрага кохання, спрага сенсу, спрага спокути. Печіння – це результат спраги, стану виснаження, але водночас це також світло, відкриття. У творі «Прогулянка набережною, що кличе пору року» (с. 54-55) спрага та печіння переплітаються, створюючи сильне прагнення до життя: «Я йду, кличу пору року / Палаю набережну» (с. 54). Поезія Нгуєн Дик Ханя несе діалектичний дух, де найінтенсивніші речі розкривають найчистіші аспекти внутрішнього «я».

3. Унікальність художнього стилю

3.1. П'ять пісень: переплетення та диференціація

«Палаюча спрага» поділена на п’ять частин, кожна з яких є емоційним сегментом зі своїм власним ритмом, структурою та символічною системою, але тісно пов’язана двома основними осями: Вогонь – Вода та Спрага – Горіння.

«Розмовляючи з тобою, коли твоє волосся сивіє» (с. 48-49): Цей вірш — метафорична пісня кохання про сімейні почуття. Стиль письма спокійний, але водночас інтенсивний: «Ти — дрова, а я — вогонь… Смажена картопля ароматна» (с. 48) викликає теплий, інтимний простір, але водночас і палке бажання. Цей вірш є доказом здатності Нгуєн Дик Ханя перетворювати звичайні речі на глибокі шари сенсу.

«Народжений на пристані Туонг» (с. 72-73): Цей вірш пов’язаний із соціально-культурним контекстом, де автор пов’язує індивідуальне «я» зі спільним простором. Причал Туонг – це не просто назва місця, а й символ ідентичності, де люди визначають себе через пам’ять і культуру. Образ «Причал Туонг, що обіймає мене» (с. 72) має потужну евокативну силу, створюючи поетичний простір, який є водночас приватним і універсальним.

«Дощова станція» (с. 32-33): Частина соціального коментаря у вірші, у ній використовуються образи «зруйнованої станції» та «старих поїздів, що вічно шукають один одного» (с. 32), щоб викликати шари сенсу про людське життя, часи та пам’ять. Люди подібні до поїздів без квитків назад, що нескінченно дрейфують до кінцевої станції долі. Цей вірш є яскравим прикладом того, як Нгуєн Дик Хань поєднує ностальгію та філософію, створюючи багатовимірний поетичний простір.

Кожен розділ має свій власний ритм, але коли читаються разом, читач розпізнає резонанс між частинами, створюючи гармонійне ціле, подібне до багаточастинної симфонії.

3.2. Несподівані та багатошарові асоціації

Асоціації є сильною стороною поезії Нгуєн Дик Ханя – вона не показна, а суттєва, дивовижна та багата на зміст.

«Її обличчя сумне, як пізній місяць – вона тримає кошик з рибою, хоче її посмажити, але водночас відчуває жаль» (с. 83): Цей рідкісний образ, поєднання реалізму та сюрреалізму, несе в собі тиху, але глибоку емоцію. Цей рядок викликає співчуття до простих речей у житті, водночас відкриваючи поетичний простір, сповнений зворушливих образів.

«Річка зменшується. Люди зітхають. Червоний вогонь тихо потріскує» (с. 41): Зміна відчуттів між людиною та природою, між звуком цитри та нічним світлом багаття створює поетичний простір, який є водночас інтимним та містичним. Цей зв'язок не лише прекрасний за формою, але й потужно викликає єдність між людиною та всесвітом.

«Погана поезія перетворюється на лисиць. Гарна поезія перетворюється на курей» (с. 59): гумористична, але водночас їдка гра слів, що відображає скептицизм щодо художньої цінності в контексті сучасної поезії, де правда та брехня переплітаються. Цей поетичний рядок є прикладом тонкощі використання мови Нгуєн Дик Ханем як для творення, так і для критики.

Ці асоціації створюють унікальний колір, «вогняний» елемент у «водному» світі поезії Нгуєн Дик Ханя, роблячи його поетичний голос безпомилковим і не схожим на жодний інший.

3.3. Дивні, красиві та зворушливі вірші

Мова «Палаючої спраги» багата на образи, водночас ніжні та навіювальні, що торкаються нових сфер поетичної образності:

«Зав’яжи сиве волосся / Радісне золоте сонячне світло» (с. 49): Цей образ водночас ніжний і глибокий, що викликає взаємодію між віком і радістю життя. Цей поетичний рядок свідчить про здатність автора створювати образи, які є одночасно красивими та філософськими.

«Поезія – це дерево, яке п’є сльози і залишається зеленим» (с. 75): Унікальне визначення поезії, що підкреслює незмінне життя поезії у стражданнях. Цей поетичний рядок не лише прекрасний за формою, але й відкриває простір для роздумів про природу мистецтва.

«Стиглі плоди, немов сором’язливі сонця, зігрівають одне одного губи солодкістю, що захоплює дух» (с. 49): Цей прекрасний, зворушливий і глибоко гуманістичний вірш є водночас знайомим і неповторним, залишаючи читача глибоко зворушеним. Цей образ є прикладом того, як Нгуєн Дик Хань поєднує емоції та філософію у своїй поезії.

4. Гуманістичні аспекти в критичній перспективі

Нгуєн Дик Хань критикує життя з толерантної точки зору, не засуджуючи, а глибоко проникливо, не критикуючи, а пропонуючи проникливі перспективи.

«Прошепотіні слова часто глибоко ранять» (с. 70-71): Нав'язливе питання: «На цій землі/Чи шепочучі види глибоко ранять?/Чи швидко забувають голосноговорячі види?» (с. 70) – це гуманне, зворушливе спостереження про епоху великої невпевненості. Цей вірш не лише відображає реальність, але й викликає роздуми про цінність мовчазних речей у житті.

«Я — незграбно підсмажена бамбукова рисова трубочка» (с. 78-79): Метафоричний образ себе як обгорілої, але все ще ароматної бамбукової рисової трубочки (с. 78) стверджує, що навіть поранені люди все ще живуть, щоб любити та творити. Хоча форма може бути не ідеальною, зміст зберігає свою ароматну цінність. Цей поетичний рядок є глибоко гуманним самоствердженням, що потужно пробуджує людську гідність.

Критична перспектива в поезії Нгуєн Дик Ханя не заперечує реальності, а порушує глибокі питання, стимулюючи до роздумів своїми гуманістичними елементами.

5. Тиша та приховані течії в поетичній структурі

Визначним елементом поетичного мистецтва Нгуєн Дик Ханя є те, як він конструює тишу – навмисні прогалини – як органічну частину структури вірша. Його поезія не галаслива чи пихата, а повільна, стримана, багата на паузи, створюючи захопливий та нав'язливий підтекст.

«Я складаю свій смуток навпіл / Кладу його на підвіконня / Чекаю, поки хтось його підніме…» (с. 62): Неповний образ, здавалося б, незакінчений рядок вірша, але саме ця неповнота створює поетичну глибину. Цей рядок вірша подібний до відсутній музичний твір, який не потребує закінчення, бо емоція вже сповнена зсередини. Цей прийом надає поезії Нгуєн Дик Ханя споглядального тону та багатої внутрішньої сили.

Структура багатьох віршів не лінійна, а фрагментарна та переплетена, іноді як безладний потік спогадів, іноді лише кілька окремих образів, що резонують довго. Саме відсутність остаточного висновку або навмисна зупинка на мовних «розривах» робить вірш відкритим простором для читача для співконструювання сенсу.

6. Художній символізм: глибокі шари метафори

Символічні образи у творі *Палаюча спрага* не просто декоративні, а стають опорами думки, де автор передає свої емоції, сприйняття та філософію життя.

Дощ: Дощ – це символ із духовним та гуманістичним значенням. Такі рядки, як «Зіткнення зі скляним дощем – дощ розбивається на друзки» (с. 75) або «Хто розділить зі мною дощ?» (с. 59), викликають почуття самотності, мовчазного смутку та потенціалу для духовного очищення. Дощ – це одночасно сльози світу та знак відродження.

Річки: Річки є символами часу та долі. У віршах «Річка Да обіймає тебе і мене...» (с. 75) або «Коли сумно, йди на пристань / Дозволь собі дрейфувати, шукаючи ясності серед каламутної води...» (с. 74) річка є священним простором для діалогу людей із собою та Всесвітом. Річка стає метафорою життєвої подорожі від початку до кінця.

Дерева: Дерева є символами життєвої сили – стійких, терплячих, але водночас витончених. Такі образи, як «Поезія – як дрова / Горить, а потім мовчки розчиняється...» (с. 75) або «Зграя сухого листя грайливо танцює в росі» (с. 74), виражають народну естетику, передану крізь сучасну призму. Дерева є символами художнього творчого процесу – від важкої праці до кристалізації, від тиші до полум’я.

7. Поезія як екзистенційна філософія

«Палаюча спрага» підтверджує художню майстерність автора, здатного природно поєднувати поезію та філософію. Філософія поезії Нгуєн Дик Ханя полягає не у вираженні концепцій, а в тому, як він поміщає людей – сповнених ран, сповнених питань – у гущу життя.

«Хто я в мовчазній щілині століття?» (с. 80): Це питання не потребує відповіді, бо цінність поезії полягає в її привабливості – змушує читача зупинитися та прислухатися до себе. Поезія Нгуєн Дик Ханя – це простір для екзистенційних філософських роздумів, де людство освітлюється у зрізах часу, пам’яті та реальності.

«Коли я був молодим, я шукав води / Тепер, у старості, я лише спраглий…» (с. 81): Цей поетичний рядок є стислою версією життєвого шляху, від прагнення юності до пробудження старості. Він відкриває простір для роздумів про природу існування та прагнення.

Висновок

За змістом, «Палаюча спрага» – це багатогранне зображення людського існування, спогадів та прагнення до життя. Це поезія людини, яка страждала, жила і тепер відроджується. Крізь кожен рядок читач зустрічає знайомі образи: мати, брат, сестра, село, дощова дорога, холодна зима… але переписані споглядальними очима та палаючим серцем.

У художньому плані збірка поезій встановлює унікальний стиль: потужний асоціативний стиль письма, новаторську символічну мову та структуру, яка розриває потік емоцій, створюючи кульмінації. Використання поетичних образів, організація віршів у формі перевернутої трапеції та зміна тону між строфами є нетрадиційними та унікальними родзинками.

Щодо його внеску в сучасну в'єтнамську поезію, то Нгуєн Дик Хань не «впроваджував інновації» через геометричні форми чи техніки, а радше оновив поезію через життєвий досвід та зв'язок між народними елементами та сучасною мовою. У багатогранному та багатошаровому потоці сучасної в'єтнамської поезії «Палаюча спрага» – це голос, глибоко вкорінений в індивідуальній ідентичності, що вписується в ширше русло національної поезії та заслуговує на визнання як глибокий художній та гуманістичний внесок.

«Палаюча спрага» – це не просто збірка віршів для читання, а подорож, яку потрібно пережити, щоб поміркувати над собою у темному світі людства. Вона залишає у читача відчуття, ніби він щойно пройшов полем, що тліє вогнем – там є біль, тепло і світло – але воно завжди веде до життя.

Джерело: https://baothainguyen.vn/van-nghe-thai-nguyen/nghien-cuu---trao-doi/202507/khat-chay-tho-va-ngon-lua-thuc-ngotriet-luan-trong-coi-nguoi-6d52007/