Медичні новини 3 вересня: Рідкісний синдром грудного виходу ігнорується при діагностиці

До професійних груп з високим ризиком розвитку захворювань грудного відділу хребта належать спортсмени, музиканти, перукарі, офісні працівники, працівники конвеєрів, вчителі... Захворювання зазвичай проявляється у віці від 20 до 50 років, причому жінки становлять більшу частку через будову тіла та професійні особливості.

Рідкісний синдром грудного виходу недостатньо діагностується

Пані Хієн (42 роки, Хошимін) протягом багатьох років страждала від оніміння правої руки та їй поставили діагноз шийний спондильоз. Незважаючи на прийом ліків, що відпускаються за рецептом багатьох медичних закладів, стан не покращувався, а ставав дедалі важчим. Її права рука не тільки заніміла, ослабла та стала болючою, але й почала атрофуватися, що значно зменшило її рухливість та впливало на її повсякденну діяльність.

Ілюстративне фото.

Коли вона звернулася до приватної клініки на ультразвукове дослідження, лікар виявив, що її праве плечове сплетення стискається сходовим м’язом, що є типовою ознакою синдрому грудного виходу (СГВ). Після цього пані Хієн перевели до лікарні для подальшого інтенсивного лікування.

Доктор Нгуєн Ань Зунг, завідувач відділення торакальної та судинної хірургії лікарні загального профілю Там Ань у місті Хошимін, сказав, що ТОС – це рідкісний синдром, що виникає внаслідок вроджених анатомічних аномалій.

У молодості м’язи ще м’які, тому стиснення ще не помітне. Однак з часом м’язи шиї та плечей стають жорсткими та дегенерують, проявляючи симптоми, особливо у працівників фізичної праці або тих, кому доводиться постійно рухати плечима.

Анатомічно, вихід грудної клітки – це простір від надключичної ямки до пахвової западини, де кровоносні судини та нерви проходять між ключицею, верхніми ребрами та м’язами шиї та плечової області. Коли ці структури стискаються, пацієнт відчуває такі симптоми, як біль, оніміння, слабкість плеча та руки, поколювання кінчиків пальців, м’язова атрофія кисті та навіть втрата чутливості або руху.

Оскільки симптоми досить схожі на поширені неврологічні та опорно-рухові захворювання, такі як шийний спондильоз або синдром карпального каналу, багатьом людям легко ставлять неправильний діагноз, що призводить до тривалого неправильного лікування. Випадок пані Хієн є типовим прикладом.

Синдром грудного виходу поділяється на три типи: нейрогенний (нТОС, становить 95%), венозний (вТОС – 3-5%) та артеріальний (аТОС, 1-2%). З них нТОС є найпоширенішим типом, що виникає при стисканні плечового сплетення – мережі нервів, що контролюють рух і відчуття в плечі, руці та кисті.

Після встановлення правильного діагнозу пані Хієн було призначено операцію з усунення стиснутої ділянки. Лікарі зробили 5-сантиметровий розріз шкіри над ключицею, видалили навколишні тканини та м’язи, щоб оголити підключичні судини та нерви, а потім розрізали передній сходовий м’яз, основну причину стиснення. Операція тривала близько двох годин і пройшла з великим успіхом.

Всього через день після операції оніміння руки пані Хієн повністю зникло, вона знову змогла нормально рухатися, і їй було призначено фізіотерапію для покращення функції кисті. Через три дні її виписали з лікарні, і вона продовжувала проходити регулярні огляди та виконувати вправи, як їй було призначено.

Доктор Нгуєн Ань Зунг зазначив, що окрім вроджених причин, синдром ТОС також може бути спричинений такими факторами, як тривала неправильна постава (нахилена голова, опущені плечі), травми плечей та шиї, робота в повторюваних положеннях, часте перенесення важких предметів або ожиріння, що створює тиск на м’язову та судинну системи.

До професійних груп з високим ризиком захворювання належать спортсмени, музиканти, перукарі, офісні працівники, працівники конвеєрів, вчителі... Захворювання зазвичай проявляється у віці 20-50 років, причому жінки становлять більшу частку через будову тіла та професійні особливості.

Щоб запобігти синдрому грудного відділу, лікарі рекомендують людям підтримувати правильну поставу під час сидіння та роботи (тримати спину прямо, плечі відкритими, а голову не нахиляти надто довго), регулярно робити перерви для розминки, уникати носіння важких вантажів на плечах, підтримувати розумну вагу та практикувати легкі вправи, такі як йога, медитація та глибоке дихання.

Раннє розпізнавання симптомів та належне обстеження спеціаліста відіграють важливу роль в ефективному лікуванні цього синдрому, уникненні серйозних неврологічних та судинних ускладнень і покращенні якості життя пацієнта.

Тривала хрипота, спричинена фібромою голосових зв'язок

Пані Тх. (43 роки, вчителька з Хошиміна) протягом багатьох місяців страждала від хрипкого голосу та болю в горлі, і в неї виявили вузлики на голосових зв'язках з обох боків, через що її голос поступово погіршувався, що серйозно впливало на якість її життя та роботи.

Як вчителька старшої школи, пані Т. безперервно використовує свій голос по 7-8 годин на день. Протягом багатьох років вона часто страждала від болю в горлі, хрипоти, а іноді й від втрати голосу. У якийсь момент лікар діагностував у неї гастроезофагеальний рефлюкс.

Однак, протягом останніх двох місяців хрипота посилилася, до неї додався біль у горлі, задишка, труднощі з чіткою мовленням та задуха під час розмови. Стурбована тим, що її голос ставав дедалі слабшим, а часом вона майже втрачала голос, вона звернулася до лікарні загального профілю Там Ань у Хошиміні для обстеження.

Тут магістр, лікар, спеціаліст II ступеня Тран Тхі Тхуй Ханг, завідувач відділення оториноларингології Центру оториноларингології, провів пацієнту ендоскопію вуха, носа та горла. Результати показали, що із середньої щілини носа виділяється рідина, у носоглотці спостерігається затримка рідини, горло закладене, обидві голосові зв'язки набряклі, черпакоподібний хрящ згустковий, а з обох боків голосових зв'язок виявлені гранулярні ураження, підозрювані у вузликах голосових зв'язок.

Лікар діагностував у пані Т. застійний фарингіт – ларингіт, риніт та спостерігав за утворенням вузликів на голосових зв’язках. Їй призначили ліки для лікування внутрішніх захворювань та вказали обмежити використання голосу, не говорити голосно, не напружуватися під час вимови, полоскати горло фізіологічним розчином, пити багато води та уникати контакту з пилом та хімічними речовинами.

Однак, через особливості своєї роботи вчителькою, пані Т. все ще змушена використовувати свій голос щодня. Після 1, 2 та 4 тижнів контрольних обстежень результати ендоскопії показали, що вузлики голосових зв'язок погано реагують на медикаментозне лікування та голосову терапію.

Це не лише призводить до дедалі більшого ослаблення голосу, але й серйозно знижує якість життя пацієнта. Лікар вирішив провести ендоскопічну операцію з підвішування гортані, щоб видалити фіброзні вузлики на обох голосових зв'язках.

Під час операції лікар використовує жорсткий ендоскоп у поєднанні з системою підвіски гортані, щоб чітко спостерігати за всією ділянкою голосових зв'язок на екрані.

Фіброзні вузлики з обох боків голосових зв'язок потім видаляються спеціалізованими мікрохірургічними інструментами, а гемостаз проводиться на місці. Операція швидка, триває лише близько 15 хвилин, і не потребує накладання швів. Цей метод має перевагу в тому, що він малоінвазивний, швидко відновлюється, обмежує фіброзне рубцювання та допомагає максимально зберегти голосову функцію.

Після операції стан здоров'я пані Т. стабілізувався, і її виписали з лікарні через день. Лікар наказав їй повністю обмежити розмови протягом перших трьох днів, не говорити голосно, не прочищати горло, уникати пилу та диму, тримати горло зволоженим та пити багато води. Контрольний огляд через тиждень показав, що її голосові зв'язки здорові, а голос явно відновився. Через два тижні після операції симптоми хрипоти та болю в горлі майже повністю зникли.

За словами доктора Ханга, фіброми голосових зв'язок або вузлики голосових зв'язок – це стан, при якому невеликі фіброзні тканини з'являються симетрично посередині обох боків голосових зв'язок.

Ці вузлики часто утворюються через те, що голосові зв'язки змушені працювати надто інтенсивно протягом тривалого часу, що призводить до пошкодження слизової оболонки та втрати її еластичності. З часом розростання тканин призводить до утворення фіброзних вузликів. Це захворювання поширене серед людей, які використовують свій голос з високою інтенсивністю, таких як співаки, вчителі, ведучі, стрімери тощо.

Деякі інші фактори також сприяють підвищенню ризику розвитку фіброміом голосових зв'язок, такі як тривалий фарингіт - ларингіт, ларингофарингеальний рефлюкс, хронічний гастроезофагеальний рефлюкс...

До поширених симптомів належать постійна хрипота, слабкий голос, задишка, утруднене мовлення та відчуття застрягання або біль у горлі. Якщо своєчасно не почати лікування, у пацієнта можуть виникнути такі ускладнення, як гострий ларингіт, крововилив у голосові зв’язки та навіть утруднене дихання.

Лікування фіброміоми голосових зв'язок залежить від тяжкості захворювання. На ранніх стадіях лікарі надаватимуть пріоритет медикаментозному лікуванню в поєднанні зі зміною голосових звичок. Якщо захворювання не реагує, лікарі призначать операцію з видалення фіброзних вузликів для відновлення голосової функції.

Щоб запобігти утворенню фіброміом голосових зв'язок, людям, особливо тим, кому доводиться багато говорити, слід обмежувати гучне мовлення, не говорити безперервно протягом тривалого часу, уникати розмов у стані втоми або в галасливому середовищі. Для зменшення тиску на голосові зв'язки слід використовувати пристрої для підтримки голосу, такі як мікрофони та динаміки. Крім того, необхідно уникати вживання алкоголю, не палити, підтримувати гігієну носа та горла, носити маски під час виходу на вулицю та роботи в забрудненому середовищі.

Ведіть здоровий спосіб життя, вживайте поживну їжу, пийте багато води, регулярно займайтеся фізичними вправами для підвищення опірності організму. Зокрема, необхідно ретельно лікувати супутні захворювання, такі як гастроезофагеальний рефлюкс, фарингіт, синусит... для захисту здоров'я дихальних шляхів та підтримки здорового голосу.

Ожиріння у дітей тривожно зростає.

У В'єтнамі рівень дітей з надмірною вагою та ожирінням зростає тривожними темпами, при цьому щорічні темпи зростання ожиріння (ІМТ ≥ 30) сягають 9,8%. За оцінками, кожна друга дитина має надмірну вагу або ожиріння, причому хлопчики мають вищий ризик, ніж дівчатка.

Інформація була надана на науковому семінарі «Мультимодальне лікування ожиріння», що нещодавно відбувся за участю багатьох фахівців у галузі ендокринології, педіатрії та харчування.

Експерти наголошують, що дитяче ожиріння не лише зростає у В'єтнамі, а й стає серйозною глобальною проблемою охорони здоров'я.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) вважає дитяче ожиріння однією з найбільших проблем громадського здоров'я 21 століття. Діти, які страждають на ожиріння з раннього віку, мають високий ризик залишитися ожирілими в дорослому віці та розвинути неінфекційні захворювання, такі як діабет 2 типу, серцево-судинні захворювання, жирова дистрофія печінки та психічні розлади.

Доцент, доктор Ву Хюй Тру, педіатр, зазначив, що у підлітків з ожирінням ризик переддіабету у 2,6 раза вищий; до 60% мають синдром апное сну. Близько 70% дітей віком від 5 до 17 років, які мають надмірну вагу, мають принаймні один фактор ризику серцево-судинних захворювань у майбутньому.

Окрім фізичних наслідків, діти з ожирінням також схильні до психологічних розладів через порушення сприйняття тіла або дискримінацію. Тому лікування ожиріння не може зводитися лише до втрати ваги, а має бути індивідуалізованим, правильно визначати причину та потім вибирати відповідне рішення.

Доцент Тру зазначив, що лікування ожиріння вимагає застосування принципу «трьохногого стільця», що включає: розумне харчування, регулярні фізичні вправи та ліки (стосовно дітей віком від 12 років). Лікарям необхідно тісно співпрацювати з сім'ями, щоб підтримувати довгострокові зміни в поведінці та життєвих звичках дітей.

Аналізуючи причини ожиріння у дітей, магістр наук Во Дінь Бао Ван з кафедри ендокринології та діабету зазначив, що ожиріння у дітей не просто пов'язане з переїданням та браком фізичних вправ. Причиною можуть бути генетичні фактори, ендокринні розлади, побічні ефекти ліків, психологічні фактори або малорухливий спосіб життя, надмірне споживання енергії.

Багато досліджень показали, що якщо один з батьків страждає на ожиріння, ризик ожиріння його дитини значно зростає. Діти, народжені в сім'ях зі здоровими батьками, мають рівень ожиріння близько 9%; якщо один з двох страждає на ожиріння, цей показник зростає до 41-50%; якщо обоє страждають на ожиріння, ризик для дитини сягає 66-80%.

«Втручання потрібно починати рано, ще з вагітності. Що ще важливіше, зміна поведінки та життєвих звичок у сім’ї є ключем до сталої профілактики ожиріння та хронічних захворювань у майбутньому», – наголосила доктор Ван.

Доктор Фан Тхі Туй Дунг з відділення ендокринології та діабету зазначила, що лікування ожиріння у дітей віком до 18 років потребує особливої ​​обережності, оскільки ця група знаходиться на стадії росту. Тому метою є не схуднення, а підтримка ваги, що відповідає темпам росту організму, шляхом зміни способу життя.

Доктор Дунг зазначив, що наразі нові препарати для лікування ожиріння ліцензовані для дітей віком від 12 років. Серед них група агоністів GLP-1 RA довела свою високу ефективність та безпеку завдяки міжнародним клінічним випробуванням, і в деяких випадках у В'єтнамі використовується під контролем.

Однак, за словами доктора Лама Ван Хоанга, завідувача відділення ендокринології – діабету, лікування ожиріння у дітей складніше, ніж у дорослих, через його зв’язок із поведінкою та психологією. «Недоліком сучасних схем лікування є те, що вони не приділяють належної уваги ролі психологічного консультування. Застосування ліків, за необхідності, також має бути обережним та ретельно контролюватися», – поділився він.

Експерти погоджуються, що лікування та профілактика дитячого ожиріння мають бути головним медичним пріоритетом. Найголовніше – змінити спосіб життя всієї родини, створити здорове середовище для життя, підтримувати дітей у фізичних вправах, правильному харчуванні та контролі їхньої психології. Раннє втручання не лише допомагає дітям бути здоровішими зараз, але й значно знижує ризик хронічних захворювань у майбутньому.

Джерело: https://baodautu.vn/tin-moi-y-te-ngay-39-hoi-chung-loi-thoat-long-nguc-hiem-gap-dang-bi-bo-sot-trong-chan-doan-d377932.html